(Рубрика «Точка зору»)
В умовах широкомасштабної російської агресії одним із найвідданіших союзників України виявилася Польща.
Хоча українцям протягом тривалого часу нав’язували стереотип, що поляки є їхні чи не найбільші вороги. Робилося це не без впливу російської пропаганди. Російські очільники, власне, були зацікавлені в протистоянні українців та поляків.
Такі стереотипи знайшли відображення в українському козацькому літописанні, в художній літературі (варто згадати хоча б знаменитого Гоголівського «Тараса Бульбу», який так був популярний в Україні), навіть у історичних дослідженнях як російських, так і українських авторів.
Насправді, це далеко не так. Можна багато говорити про співробітництво українців та поляків протягом віків – зокрема і у військовій сфері. Так, виявляється, що на початках існування українського козацтва поляки ставали козацькими провідниками, їхніми організаторами. Цікаво, що навіть козацькі літописці, попри їхню проросійську спрямованість, називали першими козацькими гетьманами…поляків.
Предслав Лянцкоронський
У багатьох козацьких літописах першим козацьким гетьманом називається Предслав Лянцкоронський. Зокрема, це бачимо в Літописі гадяцького полковника Григорія Грабянки (1710 рік). Також відома «Історія русів», написана на початку ХІХ ст., яку навіть дехто вважає «Біблією українського націоналізму», так само трактує цього історичного персонажа2.
Предслав Лянцкоронський належав до поляків, походив із Малопольщі. Його предки з XIV ст. володіли замком Лянцкорона. Однак він вирішив шукати кращу долю на українському степовому прикордонні. І можна сказати – знайшов.
Коли народився цей діяч – точно не знаємо. Орієнтовно в 80-их роках XV ст. Вважається, що в молоді роки він побував у країнах Західної й Центральної Європи, навчаючись там військовій справі. Відвідав Францію, Італію, Іспанію та Угорщину. Здійснив подорож до Палестини. Про це писав польський хроніст Шимон Старовольський у своїй праці «Сарматські воїни», виданій 1631 року.
Повернувся Лянцкоронський до Польщі близько 1501 року. Був придворним у королів Олександра Ягеллончика, а потім – у його брата Сигізмунда І.
З часом Предслав Лянцкоронський вирішив податися на українське степове пограниччя, сподіваючись тут розбагатіти й прославитися. Він поселився в Хмільнику, який був розграбований татарами. Є інформація про похід цього діяча на Очаків у 1516 році. Про той похід, зокрема, писав польський хроніст Марцін Бєльський, зазначаючи, начебто ця подія поклала початок українському козацтву.
Під час війни з Тевтонським орденом у 1520 р. Предслав Лянцкоронський командував стрілецьким корпусом. За свої військові заслуги отримав приграничне Хмільницьке староство. На посаді старости займався обороною Поділля від набігів татар. Він відбудував Хмільник – місто й замок. Також здійснював походи на татарські терени разом з іншими прикордонними старостами.
Зрозуміло, що в умовах пограниччя Предслав Лянцкоронський контактував із українськими козаками, брав їх на службу.
Помер цей діяч 1531 року в Кракові.
Бернард Претвич
До найбільш відомих старост українського степового пограниччя у XVI ст., який тісно співпрацював із козаками, належав Бернард Претвич (бл. 1500 – 1561). Він прославився як захисник українських земель від нападів татар. Відома була приповідка «За Претвича вільна від татар границя». Про нього писала низка авторів другої половини XVI ст. Писали також і козацькі літописці. Зокрема, згадувані Григорій Грабянка й анонімний автор «Історії русів».
За походженням Бернард Претвич був сілезцем. Належав до представників нобілітету, шляхти. Зараз сілезці вважаються етнічною групою польської нації.
У середині 20-их рр. XVI ст. Претвич став на службу до польського короля Сигізмунда І, виконуючи його різні, переважно дипломатичні, доручення. У 1537 р. цей діяч, як ротмістр кінноти, з’являється на Поділлі. У 1540 р. він отримує в управління Барське староство.
У той час Бар був основним центром Східного Поділля. Однак місто, його оборонні споруди знаходилися в поганому стані. Через те новий староста чимало уваги приділив його облаштуванню. Не без його старань Бар у 1540 році отримав Магдебурзьке право.
Будучи барським старостою, Бернард Претвич у 40-их рр. XVI ст. активно воював з татарами. Є численні свідчення, що він успішно перемагав їх. Зі своїми загонами доходив аж до Очакова.
Представники турецької влади постійно скаржилися королю Сигізмунду І на Бернарда Претвича, вимагали покарати його. Однак, попри деякі дипломатичні реверанси в бік турків, королівський двір підтримував барського старосту. Королева Бона, дружина Сигізмунда І, подарувала йому село Вонячин біля Вінниці – якраз тоді, коли турки вимагали його покарати (Сергійчук В. Барський староста Б. Претвич. Український історичний журнал. 1990. №3. С. 124-131.4).
Бернард Претвич ефективно використовував козацькі загони. Зокрема, він, розповідаючи про свою засідку на татар у 1548 році, говорить, що, йдучи в степи, полишив сторожу на Кучманськім шляху. А над цією сторожею був «Бєрпашевський з козаком старшим».
Це один з перших документів, який чітко вказує, що прикордонні старости залучали до походів місцевих українських козаків.
Бернард Претвич виробив ефективну систему оповіщення про напади татар. Зокрема, почав застосовувати т. зв. «лежання в полі». Козаків спеціально відправляли в «поле», на прикордонні терени, щоб вони відстежували рух татарських загонів, а то й, при можливості, нападали на них.
Барський староста настільки дошкуляв туркам, що вони не переставали на нього скаржилися очільникам Польського королівства й Великого князівства Литовського. Сигізмунд ІІ Август, що став польським королем й великим князем литовським в 1548 р., вирішив викликати Бернарда Претвича на сейм, аби той дав пояснення щодо своїх дій. Сталося це в 1550 р. після ультимативного листа турецького султана Сулеймана І Пишного.
Бернард Претвич на сеймі не лише виправдався. Зберігся сеймовий виступ цього діяча в письмовій формі, який є цінним документом. Це своєрідний літопис відсічі татарській агресії на українських землях.
У 1552 р. Бернард Претвич із молодим Дмитром Вишневецьким, якого з часом почали вважати засновником Запорізької Січі, здійснив вдалий похід на Очаків. Це викликало чергову бурхливу реакцію турецького султана Сулеймана І. Сигізмунду ІІ Августу треба мусив реагувати. Він забрав у Бернарда Претвича
Барське староство й передав йому староство в Теребовлі. Останнє було дещо віддалене від степового кордону. Тут Бернард Претвич поводився спокійніше. Саме на становищі теребовлянського старости Бернард Претвич скінчив своє життя.
Ім’я цього героя українського степового пограниччя з часом підзабулося. Та все ж у центральному місті Сілезії, місті Вроцлаві, є вулиця Бернарда Претвича. А в грудні 2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням перейменувала вулицю Куйбишева на вулицю Бернарда Претвича. Було б добре, якби пам’ять про цього героя українського пограниччя була вшанована і в інших містах Поділля.
Можна навести ще інші численні факти співробітництва поляків та українських козаків. Однак приклади Предслава Лянцкоронського й Бернарда Претвича доволі промовисті. Не даремно ж козацькі літописці вважали цих поляків українськими гетьманами.
Петро Кралюк – професор, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
