(Рубрика «Точка зору»)

300-ліття з дня народження Григорія Сковороди, яке відзначали у грудні 2022 року, закономірно, викликало інтерес до «білих плям» у його біографії. Одна з таких – це його робота в «токайській комісії», завдяки якій мислитель отримав змогу побувати в країнах Центральної й Західної Європи.

«Токайська комісія»

Науки, що викладалися в Києво-Могилянській академії, де навчався Григорій Сковорода, за словами його першого біографа й друга Михайла Ковалинського, виявилися для майбутнього філософа «недостатніми». Той захотів побачити чужі краї, де сподівався набути нових знань.

«Від двора (мається на увазі двір імператриці Єлизавети Петрівни), – повідомляє цей біограф Сковороди, – був відправлений до Угорщини до Токайських садів генерал-майор Федір Вишневський, який для греко-російської церкви, що була розташована там, хотів мати церковників, здатних до служби й співу». Сковорода ж, відомий знанням музики й чужих мов, був представлений Федору Вишневському. Той став його покровителем.

Варто сказати кілька слів про Вишневського та його місію в Токаї. Свого часу він посприяв карколомній придворній кар’єрі Олексія Розумовського, який став коханцем, а потім таємним чоловіком імператриці Єлизавети Петрівни. До речі, Вишневський був українцем, а його родовий маєток був розташований на Переяславщині. Він належав до осіб, наближених до Єлизавети Петрівни. Навесні 1745 року своїм іменним імператорським указом вона доручила йому їхати в «Угорську землю для купівлі вина угорського на вживання в домі нашому».

Загалом же доставка токайських вин для царського столу почалася ще за часів Петра І. Це було недешевою справою. Однак ці вина, завдячуючи своїм смаковим якостям, високо цінувалися. Й російські можновладці охоче їх вживали. Єлизавета Петрівна, яка любила різні забави, прагнула організувати постійну доставку токайських вин до Петербургу.

Вишневський, бажаючи поставити справу на високий рівень, взяв в оренду землі поблизу Токая, розбив там виноградники, найняв людей та організував виробництво вина. Таке вино коштувало помітно дешевше. Йому, звісно, були потрібні розумні й ділові помічники. Й таких він шукав, зокрема, в Києві. Тут, схоже, й пересіклися шляхи Сковороди та Вишневського. У вересні 1745 року вони вже були в Токаї.

Вище наводилося свідчення Михайла Ковалинського, що Сковороду взяли для того, щоб служити в церкві й співати у хорі. Але чи так? Коли Сковороду зараховували до «токайської комісії», в Токаї ще ніякої «греко-руської» церкви не було. Є лист Вишневського до імператриці, де він просить дозволу відкрити там «маленьку церкву православну східну». Ймовірно, пізніше, коли ця церква була відкрита, Сковорода міг співати в ній, на що вказує Ковалинський. Але яку функцію в «токайській комісії» Сковорода виконував (принаймні на початках), не відомо. Сумнівно також, що він був перекладачем. Бо для цього Вишневському був спеціально відряджений Іван Мейер.

Як свідчить Ковалинський, з допомогою Вишневського Сковорода побував у Відні, Буді, Братиславі та інших містах, де познайомився із вченими людьми й набув «нові знання, яких не мав і не міг мати у себе на батьківщині». Що це за вчені люди й знання, Ковалинський не уточнює.

Але чи лише заготівлею вин займалася «токайська комісія»? Ймовірно, паралельно вона виконувала інші завдання. Зокрема, надавала підтримку православним церквам у цьому регіоні. Не даремно ж Вишневський турбувався про відкриття православної церкви в Токаї.

На той час російська імператорська влада почала використовувати православний чинник у своїй політиці, зовнішній зокрема. Не виключено, що генерал-майор Вишневський також займався збором для російського імператорського двору військової та політичної інформації. Хоча загалом імперія Габсбургів була союзником Російської імперії, однак все ж між державами, їхніми імператорськими дворами виникали конфліктні ситуації.

Певний період між Єлизаветою Петрівною й правителькою Габсбурзькою імперією Марією-Терезією існували напружені відносини. Відповідно, російський імператорський двір був зацікавлений у тому, щоб мати інформацію про стан справ у цій державі. І одним із важливих інформаторів міг бути Вишневський. Він, взявши з собою Сковороду, побував у основних політичних центрах імперії Габсбургів – Відні, столиці цієї держави; Буді, одному з головних міст Угорщини; Братиславі, на той час столиці Угорщини, оскільки тут зберігалася корона Стефана й здійснювалася коронація правителів Габсбурзької імперії як угорських королів.

Вчені мандри?

У названих містах існували освітні інституції. У Відні діяв університет. І тут, як і в Буді та Братиславі, Сковорода міг зустріти вчених людей, спілкуватися з ними. Але чи здійснював він тут систематичні студії? Це видається малоймовірним. Можливо, картинку спілкування вченого з часів перебування у Габсбурзькій імперії мислитель зобразив у своєму трактаті «Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар Світу».

Там читаємо: «При пляшках і склянках жахливий розгорівся диспут. Один звеличував механіку; інший підносив хімію, інший шанував геометрію; інший приточував щастя до лікарської науки; інший хвалебні пісні співав історії; інший підносив граматику з мовами; інший політику зі спілкуванням. Потім був спір, яка їжа здоровіша, яке вино корисніше. Нарешті, розгорілась розмова про причини, що погубили республіку Афінську, матір вчених людей. Багато брехали й про богиню Мінерву, якій присвячене місто Афіни. Одначе я не міг нічого зрозуміти й не знаю чому, ніякого смаку в цьому не відчував. А в любій моїй книжечці, яку завжди ношу з собою, недавно прочитав, що щастя не від наук, не від чинів, не від багатства, але єдино залежить від того, щоб охоче віддатися на волю Божу. Це одне може заспокоїти душу».

Є в цій коротенькій оповіді й застілля при вині, й вчені розмови. А яка розмова без доброго вина могла відбуватися в тогочасній Угорщині чи Австрії й Словаччині? Однак, це можна зрозуміти з трактату, Сковорода не дуже сприймав такі вчені розмови, де дискутували про різні науки. Він же шукав щастя в душевному спокої. У нього була якась книжечка, котра допомагала йому стати щасливим і віддатися на волю Божу. Що це була за книжечка, на жаль, нічого сказати не можемо. Можливо, якийсь текст релігійного характеру і не без містичних моментів.

Однак у «географії творів» Сковороди, яка є доволі широкою, чомусь (?) немає ніяких згадок ні про Токай, ні про Відень, Буду й Братиславу. Є лише одна доволі загальна згадка про Угорщину в притчі «Благородний Еродій». Там читаємо про лелек у цій країні: «В Гунгарії бачив я на камінах».

У Сковороди також є згадки про Італію, Францію, Англію, навіть Норвегію. А ще – про Північну Америку, Китай, Японію, Близький Схід... Звісно, вони не говорять, що він там був. Взагалі (принаймні в зрілому віці) мислитель скептично ставився до далеких подорожей, вважаючи, що так людина не знайде свого істинного щастя. Та все ж «географія» його творів може дещо підказати.

Із неї складається враження, що Сковорода міг побувати в Італії. Принаймні він говорить про деякі побутові деталі, що стосуються цієї країни. Так, у діалозі «Кільце» йдеться про те, що в цій землі існує звичай молотити волами. Водночас один з персонажів діалогу «Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті» зізнається, що хоче бути високопоставленим чиновником і щоб у нього будинок був венеціанський, а сад флорентійський. Такі згадки не обов'язково вказують на перебування Сковороди в Італії – таку інформацію він міг отримати з літератури чи людей, які там побували. Однак... Є й твердження про відвідання Сковородою Рима. Правда, їх Ковалинський називає вигадкою.

Доволі поширеною є думка про перебування Сковороди в Німеччині. Так, у «Великому універсальному словнику ХІХ століття» П'єра Ларусса стверджується, що Сковорода три роки навчався в університеті міста Галле у відомого філософа й фізика Християна Вольфа. Це твердження набуло певного поширення й було повторене в енциклопедичному виданні «Києво-Могилянська академія в іменах». Там навіть читаємо, що перебування в Галле, тогочасному осередку пієтизму, справило помітний вплив на формування «екзистенційно-кордоцентричної... основи» світогляду Сковороди. Однак наведене твердження Ларусса виглядає не дуже переконливо.

У свідченнях цього автора про філософа є чимало фантастичного, на що вказував Ковалинський. Радше, навчання Сковороди в Галле – це «благочестива вигадка», яка мала на меті підняти «вчений статус» філософа. Принаймні, немає ніяких більш-менш реальних свідчень про його навчання в університеті Галле, не згадує він про це місто й у своїх творах.

Чи побував Сковорода в Польщі?

Однак у творах Сковороди є згадки про Польщу. На жаль, дослідники на це не звернули увагу. Польські землі були розташовані поряд зі словацькими й угорськими землями, де перебував Сковорода. Так, байка Сковороди «Олениця й кабан» починається такими словами: «У польських та угорських горах…» Не важко здогадатися, що тут йдеться про гори Карпатські, які були розташовані на теренах тодішніх Речі Посполитої й імперії Габсбургів.

Маємо також згадку про Краків – одну зі столиць Речі Посполитої. Правда, ця згадка подана в контексті прислів’я. Лист до поміщика Василя Земборського від 21 лютого 1779 року починається такими словами: «Польська притча: не відразу побудований Краків». Варто зауважити, що зазначений лист написаний задовго після європейських мандрів Сковороди. Але мислитель, як бачимо, пам’ятав польське прислів’я й, здавалося, не зовсім доречно в листі згадував Краків. На підстави цих згадок можемо припустити, що Сковорода бував у цьому місті та його околицях. Звідси й згадка про «польські гори» в байці «Олениця й кабан». Неподалік Кракова починається гориста місцевість, а далі йдуть Карпатські гори, де в часи Сковороди жили лемки-українці.

У байці «Олениця і кабан» мова йде і про «угорські гори». Але в самій етнічній Угорщині гір немає. Однак до складу Угорського королівства, що було частиною імперії Габсбургів, входили українські терени нинішнього Закарпаття, Словаччини й Трансільванії, через які й пролягають Карпати. Звідси недалеко до Токаю, де перебував Сковорода. Тому виглядає так, що він бував у цих горах, міг познайомитися з життям українців у цьому гірському регіоні. До речі, поселення лемків тоді сягали аж до Кракова.

Коли ми зараз намагаємося стати частиною Європейського союзу, певно, нам варто говорити, що наш найбільш знаний філософ бував на теренах європейських країн – Угорщини, Австрії, Словаччини, Польщі тощо. І хоча в деяких з цих країн є пам’ятні знаки, присвячені Сковороді, але далеко не в усіх місцях, пов’язаних з діяльністю мислителя. Принаймні є тут поле для діяльності нашої «культурної дипломатії».

Петро Кралюк – професор, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода