Столичний суд Чехії розпочав розгляд справи росіянина Олександра Франчетті, якого Україна звинувачує в участі в незаконних збройних формуваннях під час окупації Криму. У Празі вирішуватимуть, чи видати його Києву. Під час слухання Франчетті, який наразі перебуває в тюрмі, заявив, що не погоджується з екстрадицією, адже для нього це означатиме «повільне вбивство».
У чому офіційний Київ звинувачує Франчетті, як притягують найманців до відповідальності в країнах Європейського Союзу, а також – чому іноземні громадяни беруть участь у війні на захоплених українських територіях? Ці питання «Радіо Свобода» обговорила з Гюндузом Мамедовим, який обіймав посаду заступника генерального прокурора з 2019 по 2021 роки.
Гюндуз Мамедов, або як його донедавна називали – очільник «департаменту війни», розповів про центри вербування іноземців, які фінансуються з Російської Федерації і дав свою оцінку тому, як просувається слідство щодо них в інших країнах.
Крім того, Мамедов також повідомив про проблеми в українському законодавстві. З його слів, на сьогодні існують ризики, що за декілька років бойовики, які вчинили злочини на непідконтрольних Україні територіях, можуть уникнути відповідальності.
– Екстрадиція Олександра Франчетті – доволі гучний кейс. Попрошу вас нагадати, що йому закидають?
– Олександр Франчетті – це один із учасників так званої «кримської весни», громадянин Російської Федерації, який постійно проживав у Чехії. Під час окупації Криму він приєднався до лав незаконних збройних формувань, які співпрацювали з військово-морським флотом Росії.
Привертає увагу той факт, що свою участь у цих подіях він ніколи не приховував та не заперечував, відкрито коментуючи цю інформацію російським ЗМІ та на своєму YouTube-каналі.
– Яку роль у його справі відіграла інформація, надана чеській стороні Україною?
– У цьому контексті хотілося б наголосити на роботі, проведеній правоохоронними органами України щодо відкриття кримінального провадження стосовно сумнозвісного Олександра Франчетті – за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260). А саме – його участі у незаконних збройних формуваннях «Самооборони Криму» та «Північний вітер» і збору доказів, переданих відповідно чеській стороні разом з запитом про екстрадицію.
Справа Франчетті зараз очікує розгляду в міському суді Праги, за результатами якого міністр юстиції Чехії ухвалить рішення щодо екстрадиції цього громадянина Росії в Україну. У цьому контексті хотів би наголосити на тому, що чеська сторона готова здійснювати правосуддя не лише над власними громадянами, а й над тими особами, які постійно проживають на її території.
– Чехія ув’язнила вже вісім власних громадян, які брали участь як бойовики на сході нашої країни. А також ще близько 20 осіб перебувають під слідством. Чи можна говорити про те, що це – приклад найуспішнішої співпраці правоохоронців двох країн у цьому контексті?
– Звичайно, співпраця з правоохоронними органами Чеської Республіки є плідною. Зокрема, варто відзначити вагомий внесок Національного центру боротьби з організованою злочинністю Чехії.
Чеська сторона надіслала близько десяти запитів про міжнародну правову допомогу
Співробітники Центру займають проактивну позицію щодо пошуку осіб, які брали участь в незаконних збройних формування на території окупованого Криму та непідконтрольних частинах Донецької та Луганської областей.
Проте є й недоліки. Чеська сторона надіслала близько десяти запитів про міжнародну правову допомогу – це не дуже велика цифра, з огляду на кількість встановлених слідством осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів. Чеські правоохоронні органи, в переважній більшості випадків, встановлюють злочинців самостійно, користуючись даними з відкритих джерел.
– У чому саме полягають недоліки?
– Головним недоліком є саме те, що ми не ініціюємо передачу інформації, якою володіємо.
Правильніше сказати – не ініціюємо предметний діалог щодо кожного підозрюваного. Ця робота має здійснюватися більш системно. Адже зараз ситуація така, що чеська сторона не завжди звертається за допомогою там, де ми можемо надати інформацію. А ми не завжди ініціюємо цю співпрацю щодо осіб, про яких нам відома інформація.
Отже, перед нами ще довгий шлях. Зокрема, ми можемо надсилати матеріали кримінальних проваджень, щоб спонукати правоохоронні органи інших держав відкривати справи щодо їхніх власних громадян. Адже в більшості випадків держави своїх громадян не екстрадують. Це може бути одним зі шляхів пожвавлення двосторонньої співпраці та стати шаблоном і прикладом для роботи з іншими державами.
– Дані щодо скількох фігурантів – громадян Чехії українська сторона передала чеській?
– Українська сторона в цьому випадку збирала та передавала необхідну слідству інформацію в рамках правової допомоги, що могла би бути використана як докази у кримінальних справах чеських правоохоронців.
Двостороння співпраця веде до взаємного обміну інформацією, яка сприяє притягненню винних до відповідальності. Таким чином чеській стороні Україною передано матеріали щодо більш ніж десяти осіб.
– Раніше повідомлялося, що Україна розслідує діяльність понад 250 іноземних громадян із більш ніж 30 країн світу щодо злочинів, скоєних на непідконтрольних Києву територіях. Чи змінилася ця цифра сьогодні? Громадяни яких країн, за вашою інформацією, найбільше були у цьому задіяні? Про які саме порушення закону йдеться?
– На сьогодні кількість іноземців, щодо яких здійснюється розслідування за злочинами, скоєними на окупованих територіях України, не змінилася.
Якщо відштовхуватися від цифри більше десяти осіб, то до цих злочинів, головним чином, причетні громадяни Королівства Іспанія (27 осіб), Республіки Сербія (27 осіб), Республіки Молдова (26 осіб), Чеської Республіки (24 особи), Французької Республіки (20 осіб), Італійської Республіки (18 осіб), Республіки Казахстан (12 осіб).
Загалом, станом на зараз досудове розслідування здійснюється у 94 кримінальних провадженнях, фігурантами яких може бути кілька осіб. Попередня правова кваліфікація: найманство (ст. 447), посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110) та створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260).
– Наведіть декілька промовистих прикладів.
– Наведу приклади щодо чеських бойовиків, таких як Їржі Урбанек, на прізвисько «Бегемот», та Павел Ботка.
Урбанек – колишній злочинець, якого вже неодноразово засуджували за різноманітні злочини майнового характеру. Нещодавно він отримав вирок до 20 років позбавлення волі за участь в терористичному угрупованні.
Матеріали нашого кримінального провадження, зокрема, дані з відкритих джерел, долучені до провадження, були передані чеським колегам, і також були використані під час винесення вироку.
Щодо Павла Ботки, то правоохоронні органи на основі ухвали суду отримали доступ до інформації мобільних операторів, послугами яких він користувався.
– Яка країна найбільш ефективно реагує на інформацію українського слідства щодо участі своїх громадян у злочинах на Донбасі та в Криму?
– Співпраця з компетентними органами Чеської Республіки на сьогодні показує найбільший результат. Але при цьому не хотілося би применшувати важливість спільної роботи з правоохоронними органами інших держав. Так, за моєю інформацією, чеські суди винесли загалом понад десять обвинувальних вироків щодо їхніх громадян за участь в організованому злочинному угрупованні та за тероризм на тимчасово окупованих територіях України.
Чеські правоохоронці також зацікавлені в розслідуванні злочинів щодо своїх громадян, які тим чи іншим чином брали участь в незаконній діяльності. Так, до Офісу Генерального прокурора за 2019-2020 роки надійшло більше десяти запитів щодо чеських громадян.
Деяким з них Національний центр боротьби з організованою злочинністю Чехії інкримінує «участь у збройному конфлікті на території суверенної держави проти державної влади», як стверджують в українському МЗС. Також, варто зазначити, що чотири запити про міжнародно-правову допомогу від органів Чеської Республіки вже були частково розглянуті.
Досягненням нашої сторони при цьому є те, що громадяни Чехії, які отримали вироки та щодо яких надійшли запити, були встановлені під час розслідування в Україні. Крім того, ОГП звернувся із запитом до чеської сторони про міжнародно-правову допомогу щодо проведення слідчих і процесуальних дій стосовно двох громадян Чехії, які були частково виконані.
Це – дуже гучні справи, що стосуються чеських бойовиків Олдріха Грунда та Мартина Сукупа, які досі перебувають на Донбасі. Обидва приїхали в Україну в 2014 році. Ми здійснили низку заходів, серед яких, використання показань уже засудженого поплічника Грунда. Так, було зафіксовано факт передачі Грундом автомату та набоїв до нього.
Хотів би відзначити також міжвідомчу роботу. Генштабу ЗСУ на наш запит надав інформацію щодо кількості загиблих та поранених з української сторони в період несення служби чеськими найманцями. Таким чином, зібрані нами докази, зокрема, показання поплічника Грунда, були долучені до кримінальної справи, відкритої проти нього в Чехії. На сьогодні, Олдріха Грунда засудили заочно до 15 років позбавлення волі.
Щодо Сукупа, то його нещодавно також заочно засудили до 21 року позбавлення волі за статтею тероризм. Його захисники вже подали апеляцію, а сам він зараз проживає на території тимчасово окупованій території Донецької області. Відомо, що з 2014 до, щонайменше, 2018 року він командував танковим взводом та артилерійською батареєю. Під час проведення слідчих дій щодо нього ми отримали доказову базу, зокрема, інформацію про мобільних операторів, якими користувався Сукуп, яку в подальшому передали компетентним органам Чехії.
– Чи надавалися іноземним правоохоронним органам, зокрема, Чеської Республіки, українською стороною інформація щодо ймовірних центрів вербування бойовиків на Донбас і в Крим?
– Так, відповідна інформація була надана чеським правоохоронним органам. Наведу приклад організації «United Continentale», яка розташована в столиці Сербії.
Це – організація ультраправого спрямування, яка була створена в 2014 році. Вона об’єднує громадян різних країн та причетна до створення інтернаціональних бригад для участі у незаконних збройних формуваннях, які воюють проти ЗСУ на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
За нашою інформацією, безпосередню підготовку перед відправкою найманці проходять в місті Ростов-на-Дону. Загалом такі центри розташовані в багатьох країнах, серед яких вже зазначена Сербія.
– Розкажіть детальніше про джерела фінансування таких центрів.
– Ми отримували інформацію від закордонних колег про джерела фінансування вербувальних центрів. Фінансування центрів здійснюється урядом Російської Федерації або афілійованими організаціями. Слід зазначити, що свою діяльність такі центри втілюють у гібридній формі, ховаючись за ширмою культурних центрів або навіть квіткового магазину.
Щодо сум, то нам відомі зарплати, які пропонують за участь в бойових діях. Так, розмір виплат становить від 120 тисяч до 150 тисяч російських рублів, в еквіваленті – від 1600 до 2000 доларів США для іноземних найманців. При цьому максимальна сума виплат для особового складу незаконних збройних формувань РФ складає 600 доларів США. Гроші доставляються готівкою на тимчасово окуповані території.
– А з якою країною діалог щодо притягнення іноземних найманців до відповідальності триває найгірше?
– Можу сказати, що хотілося би більшої комунікації з багатьма країнами щодо цих питань. Наведу такий факт, що в Сербії запит Офісу Генерального прокурора про надання міжнародно-правової допомоги визнали необґрунтованим. Таким було рішення Вищого Суду в Белграді.
– Як вони це пояснили?
–Наскільки мені відомо, відповідь була надана без зазначення конкретних причин відмови. Проте шляхи для налагодження більш тісної співпраці існують. Наприклад, можна ініціювати створення спільних міжнародних слідчих груп для розслідування злочинів громадян держав, які беруть участь у війні на Донбасі з їх національними органами правопорядку. Для цього треба проводити переговори, ініціювати діалог.
– У травні 2021 року Рада ухвалила проєкт закону про, так би мовити, воєнні злочини. Передбачалося, що це має простити притягнення до відповідальності бойовиків. Тоді ви говорили про те, що це дасть можливість вести діалог з міжнародною спільнотою однією правовою мовою. Розкажіть, будь ласка, чи вдалося реалізувати цей закон на практиці?
– Поки що цей законопроєкт перебуває на підписі у президента України. Коли документ буде підписано, це дозволить нам адаптувати положення Кримінального кодексу України до норм міжнародного кримінального й гуманітарного права щодо переслідування за воєнні злочини. Зокрема, до Женевських конвенцій та додаткових протоколів до них, які містять положення стосовно захисту військовополонених під час міжнародного збройного конфлікту, порушення правил ведення війни та захисту цивільного населення.
Це дозволить кваліфікувати злочини так, аби це відповідало масштабам скоєного. Варто зазначити, що за статтею 49 КК України, строки давності за тяжкими та особливо тяжкими злочинами становлять 10 та 15 років відповідно. Війна триває вже вісім років. Воєнні злочини не мають строку давності, що нівелює можливість уникнути покарання. На сьогодні наш Кримінальний кодекс таких положень не містить, а це, в свою чергу, обмежує можливості для покарання злочинців саме в умовах міжнародного збройного конфлікту, оскільки підозри оголошуються без урахування цього фактору.
– Принциповим у цьому контексті є саме строки давності?
– Строки давності є важливою складовою, але водночас ми маємо проблему попередньої правової кваліфікації злочинів. На цей момент більшість злочинців проходять за статтями про тероризм або посягання на життя правоохоронців та представників державної влади.
Специфіка воєнного часу відрізняється від мирного, оскільки існує набагато більше аспектів та ситуацій, які стаються в умовах збройного конфлікту. Як то злочинні накази командирів, злочини щодо військовополонених. Такі деталі створюють принципову різницю.
Повертаючись до строків давності. Якщо через п’ять років з’ясується, що хтось із членів незаконних збройних формувань здійснив злочин у 2014 році стосовно військовополоненого або цивільної особи, застосовував заборонену зброю, то без підписання закону за теперішнього кримінального законодавства притягнути до відповідальності особу буде вже неможливо. Не можна допустити ситуації, коли така людина зможе спокійно розгулювати в мирних містах України. Після підписання закону питання щодо строків давності за вчинення воєнних злочинів буде врегульовано. Та сама невідворотність покарання в дії.
Також хотів би наголосити, що внесення змін потребує і Кримінально-процесуальний України, адже строк досудового розслідування за вчинення особливо тяжких злочинів становить 18 місяців. Таким чином, виникає правова колізія, оскільки строки давності за вчинення таких злочинів будуть необмежені, а час досудового розслідування обмежуватимуться місяцями.
Крім того, хотів би звернути увагу й на інший аспект. З ухваленням закону можна буде застосовувати механізм заочного засудження – за злочини проти безпеки людства, порушення миру та правопорядку. Це дозволить судити обвинувачених без їхньої безпосередньої присутності. Оскільки більшість з них переховуються на тимчасово окупованих територіях України, у РФ та в інших державах, зокрема тих, які не екстрадують резидентів.
