16 травня цього року в Україні відзначають День науки, але ця галузь із кожним роком – усе далі і далі від національних пріоритетів. Демонструє це й оновлений бюджет, у якому значно вкоротили видатки на науку, зокрема, залишили без фінансування наукову й науково-технічну діяльність в університетах. Водночас із травня запрацював Національний фонд досліджень, який отримає 299,94 мільйона гривень на конкурсне фінансування.
Загальний його бюджет на 2020 рік становить 100 мільйонів гривень, а максимальна сума фінансування проєктів – до 10 мільйонів. Це дає шанс українським науковцям проводити дослідження світового рівня.
«Ми відходимо від практики фінансування «всім потрохи»: державні ресурси треба концентрувати на підтримці унікального потенціалу, пріоритетних досліджень. І НФД має стати ефективним інструментом для цього», – заявив перший заступник міністра освіти і науки Юрій Полюхович.
Як же досі велося українським молодим науковцям? Про те, як вижити на стипендію аспіранта, коли доводиться бігати голим, аби продати монографію, і чому навіть холодні приміщення і мінімальне фінансування не спиняють вчених від роботи, ми розпитали сімох молодих науковців.
«Щоб вижити на стипендію аспіранта, довелося економити на всьому»
Олександр Черкас, 26 років, аспірант Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, вчитель української мови, літератури та інформатики
Я з дитинства мрію стати міністром освіти і науки України, і для цього я й займаюся освітою і наукою. Я вчителюю уже вісім років, і вирішив, що потрібно мати науковий ступінь.
Перед тим, як вступити в аспірантуру, я розумів, що на університетську стипендію вижити неможливо. На той час, коли я вступав, це було приблизно 3700 гривень «чистими», а зараз – 4400. Є такий закон, що аспіранти не мають права працювати на повну ставку, а жити тільки на стипендію – це нереально. Я жив на заощаджені кошти чотири місяці. Це було дуже важко, бо доводилося економити на всьому. Потім я вирішив, що треба йти працювати.
До карантину я презентував монографію «Маскулінне в поезії Тараса Шевченка». Вона має гриф Національної академії наук, а для того, щоб його отримати, довелося пройти чимало кіл пекла. Рецензування, виконання вимог – все це було просто важко. В мене специфічна тема, і більшість науковців, на жаль, не хотіли її сприймати як наукову.
Я видав лише 100 примірників за свій кошт, спершу книжка коштувала 200 гривень, вчора я продав її за 150. У книгарні ціна складатиме приблизно 210 гривень.
Щоб запросити багато молоді на презентацію, я купив білий ром, улюблений напій Шевченка. Більшість прийшла на презентацію заради нього, і таким чином вони купили книжку
Для того, щоб продати цю книжку, потрібно було якось зацікавити потенційного покупця. В мене була дуже незвичайна як для наукових праць презентація: ми зняли відео-поезію, де я був оголеним і бігав з книжкою. Щоб запросити багато молоді на презентацію, я купив білий ром, улюблений напій Шевченка. Більшість прийшла на презентацію заради нього, і таким чином вони купили книжку.
«Нам легко обманювати, що ми рятуємо світ»
Сергій Гончаров, 33 роки. Молодший науковий співробітник Інституту фізіології імені Богомольця НАН України, співзасновник ГО «Наукова унія»
Мені завжди подобалися природничі науки, я хотів це все вивчати далі, саме в експериментальному плані. Я закінчив медичний університет. База в теперішніх закладах вищої освіти дуже посередня, але коли правильно займатися самоосвітою, особливо в Києві і в великих містах, де є позааудиторні штуки, можна розвиватися.
Поки я зайнятий у науково-дослідному інституті, я завжди ще десь працюю: або в інших лабораторіях, або в університетах. Зарплати катастрофічно низькі, але якщо зараз почати публічно говорити про те, що нам не вистачає, то закономірно будуть виходити Яценюки (у 2015-му тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк заявив, що йому неясно, куди йдуть гроші на науку, і що в Україні немає достатньо наукових розробок – ред.) і питати, де наша Нобелівська премія. Чомусь суспільство не бачить, що наука важлива сама по собі, люди обов’язково хочуть отримувати з неї зиск.
Наука має існувати для того, щоб генерувати нові знання, або уточнювати ті, які вже є. І, можливо, колись ці знання хтось дістане з полиці, і вони стануть у нагоді
Дуже велика помилка – вважати, що наука має бути прикладною. Є дуже багато галузей науки, які не є прикладними і такими не можуть бути. Це нам, медико-біологічним дисциплінам, дуже легко обманювати довколишніх, що ми рятуємо світ. Насправді це не так. Наука має існувати для того, щоб генерувати нові знання, або уточнювати ті, які вже є. І, можливо, колись ці знання хтось дістане з полиці, і вони стануть у нагоді.
«Наука – це теж трохи рок-концерт»
Мирослав Гончарук-Хомин, 28 років. Асистент кафедри ортопедичної стоматології, директор науково-навчального центру судової стоматології УжНУ, стоматолог-практик, запрошений лектор декількох турецьких університетів
Під час мого навчання у США за обміном я грав там у джазовому ансамблі. На якомусь із концертів ми виступали після наукової лекції. До нас на сцені була одна людина, яка показувала слайди, читала лекцію, а її слухали з такою ж уважністю, як і нас. Для мене це було маленьке прозріння, бо у глибині душі я розумів, що наука – це теж трохи рок-концерт.
Буквально минулого тижня ми закінчили науковий проєкт із бразильськими колегами, наразі розпочали новий із турецькими. Я вклався зі свого боку, вони зі свого. Ніхто не говорить про оплату науковцям, зрозуміло, що це робиться на голому ентузіазмі, з цікавості до ідеї і для майбутнього кар’єрного росту. Але є питання кошторису оснащення чи лабораторних досліджень.
Я виріс у таких умовах, де факультет опікувався своїми науковцями. Але з точки зору держави особливо ніякої допомоги не було. Часом було простіше поїхати прочитати лекцію, взявши відпустку за свій рахунок, ніж оформлювати ці бюрократичні документи, запрошення і таке інше.
Давайте будемо щирі: Україна – це не Кремнієва долина. Тут умов для створення стартапу, комерції з наукової ідеї небагато
Щоб дослідження знайшло не тільки читача, а й своє використання на практиці, його треба дуже сильно комерціалізувати. Ти мусиш зробити з наукової ідеї стартап. Давайте будемо щирі: Україна – це не Кремнієва долина. Тут умов для створення стартапу, комерції з наукової ідеї небагато, тому що все працює за продовольчим споживчим алгоритмом. Я думаю, що Ілон Маск, будучи в Україні, також не зміг би реалізувати тут Space Х, то що сказати про звичайних українських науковців.
Наука – це важка і часом дуже нудна, але дуже потрібна праця.Тому для себе я перспективу бачу в тому, що в мене буде можливість комбінації клінічної і практичної роботи. Якщо такий підхід допоможе краще пролікувати хоча б одного пацієнта зі ста, навіть із тисячі, це вже буде дуже для мене дуже значущий результат.
«Наука – дороге задоволення»
Юлія Безвершенко, 33 роки. Генеральна директорка Директорату інновацій і науки МОН, українська вчена у галузі теоретичної фізики, популяризаторка науки, громадська діячка, кандидатка фізико-математичних наук
У теоретичній фізиці основна робота відбувається у тебе в голові. Свої невдачі, наприклад, коли довго не рухалась якась задача, дуже складно відділити від себе, і науковцям іноді буває важко психологічно. В мене теж були такі періоди, і я думаю, що вони багато чому мене навчили.
Як фізик-теоретик я умовно не потребую нічого, крім їжі і наявності дошки чи ручки з папером, а також комп’ютера, тому мені простіше. Я завжди була достатньо ідеалістичною, і моїм головним завданням було досліджувати, а не заробляти гроші. Мінімальний рівень забезпечення в мене був. Проте, якщо людина працює лише в закладі вищої освіти або в науковій установі, дохід дуже низький. Тому молоді науковці живуть у складних умовах.
У нас немає соціальної інфраструктури для сімей з дітьми, немає нормальної можливості розпаралелити частину процесів із чоловіком, і це все дуже обмежує можливості професійного розвитку
Я народила дитину в 2016 році і тоді зрозуміла, наскільки в Україні нетривіально бути працюючою мамою. У нас немає соціальної інфраструктури для сімей з дітьми, немає нормальної можливості розпаралелити частину процесів із чоловіком, і це все дуже обмежує можливості професійного розвитку. Я думаю, що жінки можуть дати науці дуже багато, зокрема на керівних посадах.
У якийсь момент я вирішила, що не поїду за кордон на аспірантуру і лишуся в Україні, бо в мене був науковий керівник світового рівня, плюс були колеги за кордоном, з якими я могла також співпрацювати. Потім відбулась Революція гідності, також помер мій науковий керівник, і поступово я зрозуміла, що боротьба за кращі умови для науковців в Україні і її розбудову як держави, що базується на знаннях, – для мене є принциповою. Зараз ця діяльність стала для мене основною.
Наука – це дороге задоволення, і вона вимагає серйозних інвестицій. Чи в Україні є зараз можливість і розуміння, що треба інвестувати в науку, – це також питання
Наука – це дороге задоволення, і вона вимагає серйозних інвестицій. Чи в Україні є зараз можливість і розуміння, що треба інвестувати в науку, – це також питання. Запуск Національного фонду досліджень – це одне з ключових завдань для збільшення кількості джерел фінансування науки, щоб воно ставало прозорішим, заснованим на оцінюванні наукової діяльності і на її якості.
Але дуже важливо не забувати, що в жодній розвиненій країні грантове фінансування науки не становить 100%. Є базове фінансування, яке забезпечує розвиток інфраструктури і тяглість досліджень. Базове фінансування в Україні також має розподілятися на основі оцінювання якості наукової діяльності наукових установ і закладів вищої освіти.
«Відчуття, коли ти щось відкриваєш, – як «науковий наркотик»
Антон Сененко, 34 роки, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України, був запрошеним дослідником Паризького університету П’єра і Марії Кюрі
Із мого оточення практично 100% моїх колег мають підробітки, і я так само. Здебільшого це репетиторство, тому що очевидно, що вижити в Києві на зарплату у 4–6 тисяч гривень абсолютно неможливо, і репетиторська сфера в цьому плані є дуже прийнятною. Якщо на 2014 рік молодих науковців в Академії [наук України] працювало близько 3 тисяч, то вже через п’ять років їх залишилося лише дві. Причина – це надзвичайно низькі, просто жалюгідні зарплати, які не конкурентноздатні навіть на фоні вантажників супермаркетів чи працівників зі служб доставки.
Ми, по суті, маємо автомобіль, у якому є досить непоганий двигун, але немає коліс
Умови для здійснення наукової діяльності в Україні абсолютно неприйнятні. І друга річ – це те, що у нас наука відірвана від практики. Ми, по суті, маємо автомобіль, у якому є досить непоганий двигун, але немає коліс.
Доля українського науковця важка, бентежна, абсолютно непередбачувана, тому що з року в рік ти не розумієш, як повинен планувати життя. В цьому році твою лабораторію можуть забезпечити на 100% фінансування, а наступного року ти можеш працювати триденку і доведеться шукати підробіток, а через рік знову зміниться уряд, політичний устрій.
Все це варте того, щоб одного вечора, сидячи на самоті в лабораторії з якимись новими речовинами, усвідомити, що ти є першою людиною з семи мільярдів, яка дізналася щось дійсно нове
Я жодного дня не жалкував про те, що став науковцем, навіть у часи таких важких випробувань, коли доводиться працювати неповний робочий тиждень у неопалюваних інститутах. Чому? Тому що наука – це найкраще, що може трапитися з людиною в її житті. Для цього варто дуже довго вчитися, це дуже складно, бо це роки в університеті, в аспірантурі, роки самопідготовки, постійне стеження за літературою, за тим, що відбувається у світі, опанування складних методик, місяці непродуктивних досліджень, коли ти просто б’єшся як риба об лід. Але все це варте того, щоб одного вечора, сидячи на самоті в лабораторії з якимись новими речовинами, побачити їх в мікроскопі і усвідомити, що ти є першою людиною з семи мільярдів, яка дізналася щось дійсно нове, і ти про це їм розкажеш. Це відчуття можна назвати науковим наркотиком.
«Держава дає себе реалізувати, але не підтримує»
Дарина Васильєва, 33 роки. Старша наукова співробітниця відділу математичної та інформатичної освіти Інституту педагогіки НАПН, вчителька математики, логіки і фізики, авторка підручників з математики, бере участь у створенні навчальної онлайн-платформи GIOS
Я захистила кандидатську дисертацію, коли мені було 26 років. Для спеціальності «методика» це дуже рано. Я паралельно вчилася в аспірантурі, працювала в школі, тож зрозуміло, що часу було обмаль. Тоді ж я вийшла заміж і народила дитину. Захист дисертації, скажімо так, відбувався майже з дитиною на руках.
Я прокидалася о 6-й ранку, щоб була повна тиша, щоб [працювати] на свіжу голову і ніхто не заважав
Я відчувала, що чоловікам простіше, бо їм не потрібно стільки часу приділяти приготуванню їжі, побуту, дітям. У нас заведено, що цим більше займаються жінки. Я розуміла, що мені не вистачає часу на науку. Прокидалася о 6-й ранку, щоб була повна тиша, щоб [працювати] на свіжу голову і ніхто не заважав.
У моїй діяльності тісно переплетена теорія і практика. Мені пощастило, я зустріла людину, яка також горіла ідеєю змінити процес навчання. На основі мого досвіду, кандидатської дисертації про використання мультимедіа в навчанні математики, вдалося створити онлайн-платформу GIOS для змішаного навчання. Насправді, це помічник для вчителя. Там поданий програмний матеріал, платформа має гриф МОН. Урок подається нестандартно, теоретичний матеріал розбитий на декілька блоків, один з них – це анімаційні відеоролики.
Якщо говорити, чи дає можливість держава себе реалізувати, – дає. Чи підтримує – не підтримує. Тепер наші публікації мають бути обов’язково опубліковані у журналах, що входять у базу Scopus і Web of Science. Написання таких статей дещо відрізняється від типових у нашій країні, крім того, проміжок часу від моменту подачі до моменту виходу досить тривалий. Але проблема і в тому, що витрачені ресурси не покриваються заробітною платою.
«Наукові знання приносять гроші, якщо їх правильно загорнути у бізнесову складову»
Андрій Музиченко, 25 років, науковець, переможець конкурсу NASA Space Apps Challenge, талант-менеджер програми Yangel Bing Bang Державного космічного агентства України, нині працює у бізнесі
Поки що освіта в Україні не дає дуже гарного підґрунтя, тільки базу і можливість навчатися. Ми відкриті до світу, є дуже багато міжнародних програм, які дозволяють отримувати гранти, створювати щось своє якраз під час навчання, є програми обміну.
Потрібно залучати більше тих викладачів, які цікавляться трендами. Скажу чесно, я провчився тільки один курс на стаціонарі, а потім я перейшов на заочну форму, бо зрозумів, що стаціонар дає менше знань, ніж я отримую, працюючи і цікавлячись деякими напрямками.
В нас не стоїть питання створити свій Space X в Україні, в нас стоїть питання знайти людей, котрі мають розуміння в цій сфері і бажання розвиватися в ній
Ракетна програма в Україні – це доволі цікаве питання, тому ми його пропустимо. Виготовлення супутників або обробка інформації з цих супутників – це вже доступніше для України. У сфері вивчення космосу, грубо кажучи, астрономії є дуже велике поле для дій і маневрів. В нас не стоїть питання створити свій Space X в Україні, в нас стоїть питання знайти людей, котрі мають розуміння в цій сфері і бажання розвиватися в ній.
У бізнесу є чіткі плани і чітке розуміння ситуації. Він більш рухливий, ти краще розумієш, який повинен бути результат. Бізнес може дати тобі робоче місце і знання. А вже на вихідних і у вільний час ти можеш робити щось на базі цих знань.
