Голод 1921–1923 років у Криму і в цілому в Україні виявився дещо в тіні Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Але для півострова саме він став найжахливішою сторінкою в новітній історії.
(Увага, матеріал містить шокуючі подробиці!)
Новостворена радянська влада в Криму у перші ж роки свого існування зіткнулася з важкою проблемою, яку вона сама ж і породила – масовим голодом.
Передумови голоду 1921–1923 років були закладені ще наприкінці 1920 року. По-перше, півострів, ставши останньою ареною протистояння білих і червоних, був розорений як власне бойовими діями, так і реквізиціями обох сторін. За роки громадянської війни кількість посівних площ зменшилася на третину, а врожайність впала вдвічі. На 25% скоротилося поголів'я великої рогатої худоби. Як мінімум 100 тисяч людей загинули або втекли з півострова. А число нахлібників все зростало.
Мірсаїд Султан-Галієв, один із керівників Наркомату в справах національностей Росії, писав наркому Йосипу Сталіну 14 квітня 1921 року: «Друге, що створило ненормальні умови в Криму, – це його економічне знекровлення, штучно створене Південним фронтом. Після завоювання Криму на цій маленькій території перебувало цілих 6 армій: перша і друга кінні армії Будьонного, армія Махна, шоста і четверта і ще якісь з армій. Усі вони харчувалися за рахунок Криму і кожна з них, залишаючи Крим, вивозила з собою дуже велику кількість «трофейних продуктів», а також коней тощо. Окремі червоноармійські загони займалися грабежами, і ніхто їх від цього не міг зупинити».
По-друге, замість того, щоб дати краю оговтатися від розрухи, переможці-більшовики з посиленою енергією взялися впроваджувати тут воєнний комунізм. На Крим були накладені абсолютно нереальні норми продрозверстки. Планувалося вивезти 2 млн пудів продовольчого зерна і ще майже 5 млн пудів кормового і фуражу – майже стільки ж, скільки й у 1917 році (7,5 млн). У реальності ж за весь 1921 рік вдалося зібрати лише 1,8 млн пудів, в 10 разів менше, ніж у 1918 році! Продрозверстка, що викликала масові селянські хвилювання по всій Росії та Україні, 21 березня 1921 року була замінена продподатком – майже вдвічі меншим. А в Криму вона протрималася до 1 червня.
По-третє, продрозверстка і т.зв. «вилучення надлишків» викликали опір місцевих жителів – збройна боротьба у Кримських горах тривала до 1923 року. Султан-Галієв писав: «Незаконні реквізиції, конфіскації та вилучення стали звичайними явищами... виникнувши і розпочавшись у центрі (Сімферополь), вони швидко перекинулися потім у провінцію і в деяких місцях перетворилися на хронічну хворобу. Проводилися вони страшно неорганізовано і нагадували собою радше грабіж, ніж «вилучення». Відбирали буквально все – залишали тільки пару білизни. Мені самому довелося бути свідком такого «вилучення» в м. Алупці. Всі партійні та радянські працівники були зайняті цією роботою. Установи не працювали. «Вилучення» проводилося збройними загонами червоноармійців. Червоноармійці чомусь усі були п'яні». Виступи в селах викликали каральні акції чекістів, які, своєю чергою, посилювали опір.
По-четверте, 1134 конфіскованих маєтки нова влада не роздала безземельному селянству, частка яких сягала 40%, а перетворила на радгоспи. Продуктивність праці в них, зрозуміло, була набагато нижчою.
Ну і по-п'яте, на вільну торгівлю було накладено заборону, тож кримчани з більш постраждалих районів не могли поїхати за їжею до менш постраждалих. Селянин, який вивозив продукти на ринок, оголошувався «найбільш смертельним ворогом Радянської влади і робітничо-селянської справи». Міський базар у Сімферополі на початку квітня був зі стріляниною розігнаний особливим відділом 4-ї армії, у затриманих відбирали все майно аж до обручок.
І начебто цього мало, спочатку зима 1920/21 року видалася малосніжною, а потім навесні 1921 року почалася рання посуха. Загинуло 42% всіх посівів. Худоба падала від нестачі корму і хвороб.
У результаті, свідчив Султан-Галієв: «Продовольче становище погіршується день у день. Весь південний район (споживчий), населений переважно татарським населенням, в даний час буквально голодує. Хліба дають лише радянським службовцям, а решта населення, як у містах, так і в селах, абсолютно нічого не отримує. У татарських селах спостерігаються вже випадки голодної смерті. Особливо посилюється дитяча смертність. На обласній конференції жінок Сходу делегатки-татарки вказували, що татарські діти «мруть, як мухи».
Однак на першому етапі радянська влада навіть не звернула уваги на проблему – її набагато більше турбував голод у Поволжі, що вже охопив 25 млн осіб. Як ліки Володимир Ленін 9 липня 1921 року пропонував взяти звідти в армію 500 тисяч осіб і розмістити їх в Україні, «щоб вони допомогли посиленню продроботи, будучи суто зацікавлені в ній, особливо ясно усвідомлюючи і відчуваючи несправедливість обжерливості багатих селян». Для координації дій російської влади 18 липня був створений Помгол – Центральна комісія допомоги голодним.
КримЦКПомгол виник 1 грудня 1921 року. У містах відкривалися їдальні для голодних, дітей забирали із сіл у притулки, а безробітних залучали до громадських робіт за їжу. Але ситуація продовжувала стрімко погіршуватися. Державних грошей не вистачало. По 60% селянських господарств залишилися без худоби і без інвентарю, а 30% – взагалі без посівного матеріалу, який часто вилучався в гонитві за нормами продрозверстки. В результаті на початку 1922 року голод набув катастрофічних масштабів.
У доповіді про діяльність Кримської Надзвичайної комісії за 1922 рік описано становище в січні: «Базари майже всіх міст Криму наповнені жебраками і голодними, які відкрито просять хліба. Одночасно з цим з усіх округів надходять відомості про пригнічений настрій серед робочого населення, причому були зареєстровані випадки виступу на базарах і розгрому крамниць... Попутно з голодом і злиднями розвиваються епідемічні захворювання, позаяк населення змушене харчуватися всілякими сурогатами і неякісними продуктами. Найбільше поширився висипний тиф, потім скарлатина і натуральна віспа. Найбільш неблагополучним районом слід вважати Севастополь».
Добові зведення КримЧК фіксують стрімку деградацію суспільства. 4 лютого: «Населення збирає залишки шкіри та їсть їх». 16 лютого: «Населення їсть котів і собак». 3 березня: «Жахи голоду починають набувати кошмарних форм. Людоїдство стає звичайним явищем». 5 березня: «Населення почало харчуватися травою і равликами». 11–12 березня: «Батько зарізав своїх двох крихіток і з'їв їх разом із дружиною. Третього зарізати не встиг, позаяк був заарештований; у вбивстві зізнався і після помер». 13 березня: «Голодні маси у великому відсотку харчуються воловою і овечою шкірою, також забираючи зі шкіряних заводів залишки, що побували в обробці й вапні». Рахунок зниклих дітей пішов на десятки в кожному місті, у Карсубазарі у квітні знайшли цілий склад із 17-ма засоленими трупами, переважно дитячими. За людоїдство призначався розстріл. Іноді місцеве населення піддавало канібалів самосуду – так у березні двох братів спалили у їхньому будинку живцем.
При цьому практично щотижня відзначалося безсилля влади, наприклад 15 лютого: «Компомгол у більшості районів розвиває слабку діяльність, головним чином через відсутність достатніх коштів, але там навіть, де допомога голодним надається, то вона до того жалюгідна, що є краплею в морі загальної потреби».
16 лютого 1922 року, коли голодував кожен третій кримчанин, а щоденна смертність на півострові обчислювалася сотнями осіб, Президія ВЦВК РСФРР визнала всю територію Криму «голодуючою». Видатний релігійний філософ о. Сергій Булгаков, який жив тоді в Ялті, записав 11 березня 1922 року в щоденнику: «Тепер просто залишатися живим, тобто щодня пити і їсти, серед цих вмираючих від голоду людей є гріх і злочин».
Особливо постраждали кримськотатарські села в тих районах, де не було зернового господарства. У доповіді секретаря Кримського обкому партії Юрія Гавена на VI обласній конференції РКП(б) 13–16 березня 1922 року говорилося: «Голод тут проявився у дуже різких формах, він не поступається голоду в Поволжі. Але він не так впадає в очі, як у Поволжі… Кримські татари так пов'язані зі своїм селом, що навіть голод не може їх вигнати звідти. І вони тихо вмирають у своїх селах... близько 70% всього числа голодуючих – татари».
Урожай 1922 року був настільки ж поганим. Позначилася не тільки відсутність посівного матеріалу і нестача робочих рук – того року Крим накрили проливні дощі та нашестя сарани. За одними даними. зібрали 1,7 млн пудів, за іншими – 4,8 млн, але в будь-якому випадку цього було недостатньо. Потреба в хлібі півострова оцінювалася у 21-22 млн пудів.
Голод природним чином супроводжували епідемії висипного і черевного тифу. У доповіді працівниці Наркомату освіти Катерини Багататур'янц від 20 березня 1922 року говорилося: «Всі зміни сестер хворіють на висипний тиф... немає дров, немає білизни, немає ковдр... не можна обмивати вошивих дітей... дітям нікуди виходити і всі нечистоти валяться в купу у дворі... колектор розраховувався на 45 дітей, а в приміщенні перебувають 550 дітей. Усі хворіють на заразні хвороби і маса вмирає. Смертність 30 дітей у кожному осередку щодня». Епідемії лютували до весни 1923 року.
Нездатність впоратися з голодом змусила радянську владу піти на безпрецедентні заходи. Так, 2 серпня 1921 року Раднарком звернувся до світової спільноти: «Російський уряд прийме будь-яку допомогу, з яких би джерел вона не надійшла, абсолютно не пов'язуючи її з існуючими політичними відносинами».
9 лютого 1922 року для закупівлі продовольства у США влада виділила понад 12 млн доларів. Але гроші треба було десь брати, і 16 лютого ВЦВК ухвалив постанову про вилучення церковного майна. Почалося пограбування храмів і мечетей по всій країні, відзначено понад 1400 зіткнень, репресовано понад 10 тисяч осіб. Саме тоді і з'явився відомий антицерковний плакат «голод-павук».
Найважливішу роль у стабілізації ситуації зіграла благодійна Американська адміністрація допомоги (ARA). Вона внесла для закупівлі продовольства понад 40 млн доларів (уряд США – понад 20 млн) і вона ж забезпечила його доставку в Росію і створення їдалень. Якщо до 1 червня 1922 року радянських їдалень для голодуючих було відкрито 7 тисяч, то американських – 9,5 тисяч.
Аналогічна картина спостерігалася і в Криму. Місцевий Помгол у 1922 році закупив 90 тисяч пудів хліба і 20 тисяч пудів фуражу, а ARA надала 125 тисяч пудів зерна і 1200 пудів сала.
Зведення ЧК за 2 березня: «Розвантаження американського зерна у Феодосії йде енергійно, вчора розвантажено 47 вагонів, а всього з минулими 51 вагон. Роботи проводяться до 5 години ранку, при розвантаженні спостерігається крадіжка кукурудзи. Червоноармійцями охорони за ніч затримано 9 осіб».
Допомогу надавала і єврейська благодійна організація «Джойнт». Свій внесок у порятунок людей зробили місії Фрітьофа Нансена, американські квакери, німецькі меноніти, зарубіжні мусульманські благодійні товариства. Однак низка організацій були закриті чекістами за нібито пропаганду буржуазних цінностей.
До 1 вересня 1922 року американці щодня годували 117 тисяч дорослих, 42 тисячі дітей і 3000 хворих. Але при цьому наприкінці 1922 – на початку 1923 року постійно голодувало 230 тисяч кримчан. Лише у березні-квітні 1923 року ситуація вирівнялася – вдалося годувати вже по 180-200 тисяч голодних, з них 2/3 – дітей. Загалом же за період із лютого 1922-го до травня 1923 року на півострові було розподілено 970 тисяч пудів хліба – у 20 разів менше від потрібного.
Лише з отриманням врожаю 1923 року – 9 млн пудів за одними джерелами і 13 млн за іншими – голод вдалося подолати. Ще 19 жовтня Помгол був замінений на Последгол – Центральну комісію при ВЦВК із боротьби з наслідками голоду. Последгол був ліквідований у Криму 16 серпня 1923 року.
Трагедія завдала колосальної шкоди Криму. Населення за два роки скоротилося з 720 до 570 тисяч осіб, з них 100-110 тисяч загинули від голоду й епідемій, інші були евакуйовані або втекли самі. Найбільшу частку загиблих – 75-76% – становили кримські татари, які були найгірше забезпечені землею та отримували меншу підтримку радянської влади. Також і відносна смертність була найвищою серед кримських татар – близько 24%, росіяни втратили 16 %, німці – близько 4%. Лише до 1926 року півострову вдалося відновити кількість населення.
Катастрофа, спровокована, а потім подолана більшовиками із величезними жертвами, призвела до зміцнення їхньої влади по всій Росії, Україні та в Криму.