Визнання президентом США Джозефом Байденом вірменського геноциду відображає відданість його адміністрації питанню прав людини, що є основою зовнішньої політики Америки, говорять американські оглядачі. Вони також відзначають, що на відміну від попередників, президент Байден не побоявся розлютити Туреччину, країну-партнера США, яка має стратегічне значення в регіоні.
Чи проявить президент Байден таку ж сміливість і відданість правам людини, коли йдеться про інші геноциди, зокрема, український Голодомор, чи нинішні дії Китаю щодо уйгурів, які багато спостерігачів називають сучасним геноцидом?
І якщо Україна хоче домогтися визнання Голодомору геноцидом на рівні президента США, то якими мають бути дії України? Про це говоримо з канадським істориком Романом Сербином.
– Американські президенти Барак Обама, Дональд Трамп, Джозеф Байден обіцяли визнати вірменський геноцид, навіть називали його вірменською назвою Медс Єгерн. Чому події понад 100-літньої давності настільки важливі для політики США сьогодні?
– Гадаю, для цього є декілька причин. В Америці є досить значна вірменська громада, яка над цим працює вже багато років. З іншого боку, Туреччина активно протидіє тому, щоб назвати події 1915 року геноцидом, і ця країна є партнером США у НАТО. То це було досить делікатне питання.
Але для американських президентів, і особливо, цього президента моральні питання є важливими. Для американської зовнішньої політики важливо, щоб історична справедливість була відновлена і вона базувалася на історичних фактах. А історичний факт є такий, що під час Першої світової війни на теренах Османської імперії було винищено декілька сотень тисяч вірмен, цей факт визнає і турецьке керівництво. Вони лише стверджують, що це не був геноцид, а взаємне винищення.
Байден, як і багато вчених вважають, що це був геноцид. І я вважаю, що це правильно, бо потрібно вивчати і визнавати всі геноциди, де б вони не сталися і хто б їх не вчинив.
– У США Голодомор визнаний геноцидом на рівні понад 20 штатів, Сенату та Палати представників, але на рівні президента Голодомор називають «злочином тоталітарного режиму». Чи є якісь уроки для України у вірменському досвіді щодо того, як потрібно домагатися визнання Голодомору геноцидом?
– Один з уроків полягає у тому, щоб не припиняти зусиль для того, щоб західні лідери, держави і уряди визнавали Голодомор сталінським комуністичним геноцидом проти українців.
Також потрібно всюди вживати українську назву Голодомор для позначення цього геноциду, так само як вірмени використовують свою назву – Медс Єґерн, як євреї використовують свою назва – Шоа тепер навіть більше, ніж більш усталену в англійській мові – Голокост. Потрібно домогтися впізнаваності нашого терміну The Holodomor, щоб відразу було зрозуміло, що йдеться про український геноцид, так само, як зрозуміло, що йдеться про геноцид євреїв, коли говориться слово Шоа (Shoa), чи про геноцид вірмен, коли говориться про Медс Єґерн (Meds Yeghern), хоча під цією назвою його знають ще небагато людей. Але тенденція є така, що народи, які пережили геноцид, популяризують знання про нього через назву своєю мовою.
Те, що намагається зробити китайський уряд з уйгурами дуже нагадує те, що робив сталінський уряд з українцями
– Кожен геноцид має підпадати під юридичні критерії, але і має свої особливості. Наприклад, тепер багато оглядачів та деякі уряди говорять, що в Китаї прямо на очах західного світу відбувається злочини проти людяності по відношенню до уйгурів – мусульманського населення, а дехто прямо називає дії Китаю геноцидом, зокрема, уряд Канади.
Словами звіту Державного департаменту США щодо стану пошанування прав людини у світі, в Китаї вчиняються «злочини проти людяності, включно з ув’язненнями, катуваннями, примусовою стерилізацією та переслідуванням уйгурів та представників інших релігійних та етнічних меншин». Чи, на вашу думку, визнання історичного геноциду проти вірмен вплине на ставлення США до подій в Китаї?
– Те, що в Китаї роблять з уйгурами має бути цікавим у першу чергу українцям. Бо те, що намагається зробити китайський уряд з уйгурами дуже нагадує те, що робив сталінський уряд з українцями. Ми бачимо, що китайський уряд намагається ізолювати уйгурське населення у свого роду концентраційних таборах, він не так намагається їх винищити фізично, хоч завжди при злочині геноциду йдеться про винищення хоча б частини народу, але тут є намір «перевиховати» – перетворити тюркський мусульманський народ на китайців. Тому тут робиться такий великий наголос на дітей.
Це є подібно до того, що робив Сталін з українцями – він не хотів винищити фізично всіх українців, вони становили занадто велику частку населення в СРСР, вони були потрібні як робоча сила і в сільському господарстві, і в промисловості, і як солдати для армії. Тому для того, щоб з них зробити добрих громадян Радянського Союзу їх потрібно було «русифікувати», знищити відмінності, які відрізняли їх від росіян.
Той механізм, яким цей процес проходить в Китаї, може показати американцям, як це відбувалося раніше в Україні. Думаю, що для українців в Америці, які намагаються привернути увагу американської влади, президента США до Голодомору в Україні, намагаються переконати його визнати офіційно Голодомор геноцидом, події в Китаї є важливими.
Голодомор як загальна назва українського геноциду – це є систематичне перетворення українців на зрусифікованих «ґвинтиків великого державного механізму» – «радянських людей»
Якщо говорити про можливість того, що Байден у листопаді визнає Голодомор геноцидом, то приклад подій Китаю якраз може допомогти усвідомити, що Голодомор – це не лише вбивство українців через штучний голод у 1932-34 роках, бо голод тривав довше, ніж 1933 рік.
Голодомор як загальна назва українського геноциду – це є систематичне перетворення українців на зрусифікованих «ґвинтиків великого державного механізму» – «радянських людей», бо ідеалом «радянської людини» був росіянин. Можемо тут згадати, що Сталін, будучи етнічним грузином, називав себе росіянином у сенсі державного діяча, він створював Росію, як радянську, комуністичну імперію.
Нині бачимо, що російський президент Володимир Путін бере на озброєння ідеї Сталіна і каже те, що Сталін би ніколи не відважився сказати. Він каже, що України немає, немає української нації та української держави. Але ж він знає, що і держава, і українська нація існують. Тож коли він говорить, що їх нема, то це означає, що їх не має бути. Тобто він робить програмну заяву, говорить про те, що він робитиме далі, як змінюватиме реальність, щоб вона відповідала його уяві про те, як має бути.
– Коли українці намагаються довести, що Голодомор дійсно був геноцидом українців, а не помилкою економічної політики керівництва СРСР, перед ними постає виклик – визначити часові рамки цього геноциду.
Бо у більшості з визнаних геноцидів такі рамки є – вірменський геноцид, як відомо, відбувся у 1915 році, Голокост – під час Другої світової війни.
А коли говориться про Голодомор, то називають переважно 1932-33 рік, тож події, що передували голоду, і які були пізніше, не потрапляють до уваги. Як вийти з цієї пастки?
– Так, у випадку деяких геноцидів можна досить легко встановити часові рамки, ми, наприклад, знаємо, що вірменський геноцид почався 24 квітня 1915 року, Голокост скінчився з кінцем Другої світової війни, бо режим, який його здійснював, закінчив своє існування.
З українським геноцидом встановити такі часові рамки складніше. Але тут потрібно орієнтуватися на події, які ми називаємо етапами геноциду. Зверніть увагу, в своїй промові Байден сказав про те, що вірменський геноцид почався знищенням вірменських інтелектуалів, громадських лідерів. Так само починався і український геноцид – ще у 1929-1930 роках заарештували і засудили представників української інтелігенції на процесі проти «Спілки визволення України», який був фіктивним процесом, метою якого було винищення українських інтелектуальних лідерів. Окремого нападу зазнала і Українська автокефальна церква.
Інтелігенцію знищували вже тоді не лише в містах, але і в селі – священники, учителі, лікарі, будь-які освічені люди, які жили в селі, зазнали переслідувань. Це все ще сталося до колективізації та розкуркулення, бо розкуркулення легше було проводити в умовах, коли було знищено еліту міста та еліту села.
Тому треба казати, що український геноцид почався перед Великим голодом 1932-34 років, і ним не закінчився. Український геноцид тривав до кінця 1930-х років, коли під час Великого терору 1937-38 років вбили наступну частину української еліти, а сама геноцидна політика СРСР щодо українців тривала до кінця існування Радянського союзу. Тому таких чітких часових рамок український геноцид не мав, але від цього він не перестає бути геноцидом.
Наслідки геноциду ми бачимо досі в українському суспільстві, бо багато українців інтерналізували цінності своїх гнобителів, почали почуватися комфортно в ролі «радянської людини», перестали усвідомлювати себе українцями, стали схожими на жертв «стокгольмського синдрому».
г
