Фотоальбом STOP WAR українського фотографа Миколи Синельникова увійшов до ТОП-10 престижної премії AIPS Sport Media Awards. Це найвища міжнародна нагорода в індустрії спортивних ЗМІ. Загалом на конкурс було подано 1830 заявок зі 131 країни світу. Роботи Синельникова номіновані в розділі «Фотографія/Портфоліо».
На світлинах митця – українські спортсмени, які тренуються на спортивних майданчиках, зруйнованих через російські атаки. За останній рік війни фотографії автора в рамках персональних виставок бачили на трьох континентах. Зокрема, 28 квітня він презентував свої роботи в польському місті Кельце.
Про себе, своє захоплення фотографією, а також про те, як працював над «воєнною» серією світлин, фотомайстер розповів Радіо Свобода.
Починалося все зі знімків… на морі
Микола Синельников – фотограф з міста Кам'янського, що на Дніпропетровщині. У фотографії він – близько 10 років. Першими кадрами, каже, були особисті – з відпочинку на морі. Вони дали можливість зрозуміти, що і як він хотів би знімати в майбутньому.
Зрозумів, що одним знімком можу розповісти більше, ніж величезною статтеюМикола Синельников
«Мій перший фотоапарат був найпростіший Nikon D3100 з об'єктивом 18-105, що, звичайно, не міг мені дати можливості знімати спорт на великих заходах. Але так я зрозумів, яка мені техніка потрібна у майбутньому та що я хочу знімати. Покупка була перед відпусткою та поїздкою на море. Тому перші зроблені фото – це особисті знімки з відпочинку, а перший репортаж – я самовпевнено пішов уночі знімати – запуск китайських ліхтарів у повній темряві. І, звичайно ж, жоден кадр не вийшов нормально. На щастя, це мене не зупинило, і згодом я вів свою колонку про спорт у газеті (трішки застав час друкованих ЗМІ) та спортивний сайт про місцеві змагання. Але швидко зрозумів, що одним знімком можу розповісти більше, ніж величезною статтею», – розповідає фотограф.
Чому – спорт?
Знімати саме спорт він обрав не випадково. Зараз покупка камери, говорить Микола Синельников, доступна для багатьох, але більшість іде стандартним шляхом: придбавши камеру, намагається знімати, наприклад, весілля і кадри на кшталт модних знімків із журналів. Йому ж це повторювати не хотілося. До того ж чоловік давно займається спором і має багато друзів у професійному спортивному середовищі.
«Багато хто з моїх друзів займався екстремальними або вуличними видами спорту, це велогонки МТБ, вейкспорт, кросфіт, стрітбол, пляжний волейбол. Тому я вирішив знімати спорт. Крім того, в той час брав участь у змаганнях місцевої Спартакіади – вона була організована досить погано, навіть ніде було прочитати ні новину про минулі ігри, ні подивитися результати. Ось ми з другом вирішили вести спортивний сайт sports.dp.ua, для якого теж були потрібні фото. Згодом проєкт переріс у щось більше... А цього року зі своїм портфоліо потрапив до ТОП-10 найкращих спортивних фотографів світу у найпрестижнішому конкурсі AIPS AWARDS. Це вперше, коли спортивний фотограф з України отримує такий результат на конкурсі, можливо, навіть порівняному за вимогами з Пулітцерівською премією», – говорить він.
Як народжувалася серія про спортсменів серед руїн?
Ідея знімати спортсменів на розбомбленій через війну тренувальній інфраструктурі виникла ще 2015 року, розповідає Микола Синельников. Врізалися в пам'ять схожі кадри, які він бачив у новинах із зон бойових дій по всьому світу – з Афганістану, Сирії, Бразилії, Нагірного Карабаху.
«Востаннє я спеціально шукав і зберігав подібні знімки в листопаді 2022 року, коли вже ходили чутки про можливе [масштабне] вторгнення Росії. І коли 24 лютого пролунали вибухи по всій країні, я зрозумів, що готовий до спортивної військової зйомки – знаю, які фото зачеплять, а який матеріал, незважаючи на небезпеку, не буде затребуваним. Знаєте, стрічка новин із фронту виглядає для глядача однаково – біль, сльози та руїни. І це набридає. Втрачається інтерес до новин з України. А мені хотілося зняти серію про силу волі та дух українського народу. Тому вибрав такий незвичайний формат», – каже автор.
Чи є постановочні кадри?
За 10 місяців роботи над проєктом він відзняв тисячі кадрів у різних містах України, оприлюднив із них поки що приблизно 60. Постановочні кадри – були, говорить фотограф. Ба більше – він робив їх навмисно «очевидно-постановочними».
Мені доводилося домовлятися з плавцем, щоб він прийшов у непрацюючу будівлю «Акваарени» в ХарковіМикола Синельников
«Наприклад, басейн – у ньому немає води та діра у стелі, мені доводилося домовлятися з плавцем, щоб він прийшов у непрацюючу будівлю «Акваарени» в Харкові. Це вважається постановкою? Ви подивіться на зал для фехтування – в ньому немає ні підлоги, ні стелі! Заради зйомки ми пройшли туди з величезним ризиком. Спочатку було бажання знімати всю серію лише в режимі репортажу – але тоді б я не показав сильно чи повністю зруйновані споруди, в яких тренуватися було складно та навіть небезпечно. Чи ви пропонуєте не включати до серії сильно зруйновані об'єкти через можливі звинувачення? Це якраз те, чого і домагається російська пропаганда, – приховати розміри руйнувань цивільних і спортивних об'єктів країни», – пояснює фотограф.
Військова спортивна журналістика надзвичайно рідкіснаМикола Синельников
Там, де це було можливо, каже Микола Синельников, він чекав на потрібний кадр, іноді – годинами. Так він знімав гру дітей в баскетбол у Харкові, біля згорілої школи, під звуки вибухів на Салтівці, і футбол на Оболоні, на тлі пошкодженого будинку після влучення ракети.
«На всіх фото руйнування – справжні, спортсмени – справжні. Показано складність, а часом і неможливість тренувань у подібних умовах. Також на кожній локації знімав відео – щоб не було закидів про «фотошоп» та «декорації», – додає він.
Про кілька світлин серії
«Перше фото – це Харків. Уніфехт, Мекка українського фехтування, підірваний 5 березня бомбою з літака. Пілот не міг не бачити, що атакує спортивний об'єкт та стадіон поряд з ним».
«А це фото – спортзал «Авангард». Він розташований поряд із телевежею у Києві, був ареною для баскетболу багатьох команд, наскільки я знаю, його зараз намагаються відновити».
«Людина з фотокамерою на вулиці вважалася шпигуном»
За словами Синельникова, жанр його робіт складно визначити – це може бути й фотоесе, і фоторепортаж.
«В принципі, військова спортивна журналістика надзвичайно рідкісна, я навіть не зустрічав ніде такого терміну, поки сам не почав знімати проєкт. Можливо, в цьому і криється секрет інтересу до моїх робіт», – додає він.
Знімаючи серію, як професійний спортивний фотограф, каже Микола Синельников, він усі емоції залишив удома, інакше хвилювання завадило б роботі. Але проблема була не в емоціях чи фізичній втомі.
«Люди зараз можуть і не згадати, але всього рік тому будь-яка людина з фотокамерою на вулиці вважалася шпигуном, тому я зміг почати зйомки лише влітку, коли градус паніки спав і з'явилася хоч якась можливість фотографувати. І навіть тоді перші зйомки далися важко організаційно – ніхто не розумів, що я знімаю і навіщо, мене перевіряли поліцейські та СБУ, намагалися затримати якісь активні «активісти», погрожували зброєю та собакою охоронці об'єктів. І це попри наявність усіх дозволів та акредитацій на зйомки. Ось це справді зайняло багато нервів сил та часу. Але після того, як вийшла перша серія та розлетілася інтернетом, стало трохи легше», – говорить він.
Фотографії Синельникова – на виставках і на демонстраціях
За рік війни в Миколи Синельникова були десятки фотовиставок у Європі, а також у США, Канаді та Мексиці.
Сподіваюся, мої фото будуть достатнім аргументом надати Україні більше сучасної технікиМикола Синельников
«Люди ще використовують мої фото під час демонстрацій – ось приклад із Нью-Йорка, нещодавно в Німеччині такими плакатами зустрічали президента МОК Томаса Баха, протестуючи проти допуску росіян до міжнародних ігор та Олімпіади. Також до мене нещодавно звернулися щодо участі у фотовиставці у штаб-квартирі НАТО. Сподіваюся, мої фото будуть достатнім аргументом надати Україні більше сучасної техніки для захисту та відновлення кордонів країни», – говорить він.
Що далі?
Фотограф намагається підтримувати зв'язок з героями своїх світлин, знає про їхні життєві події й спортивні досягнення.
«Наприклад, несподівано Марія, яка баскетбольним м'ячем закривала дуло танка, опинилася у Варшаві під час проведення Марафону солідарності та відкриття виставки на Національному стадіоні. І не проґавила можливість зробити фото на тлі свого фото в Польщі, що стало міжнародно відомим. Деякі зі спортсменів встигли стати чемпіонами Європи чи виграти чемпіонат України. А з останніх успіхів хочу відзначити те, як черлідери з Кам'янського та Львова, які тренувалися всю зиму в темряві, виграли срібло Чемпіонату світу з чирлідингу в Нью-Йорку», – розповідає фотограф.
У творчості, говорить Микола Синельников, у нього є багато планів, зокрема й амбітна мета щодо Олімпіади.
«Важко загадувати за таких обставин щодо майбутнього, але мріяв би після Перемоги України познімати великі спортивні змагання – на кшталт Олімпіади 2024 в Парижі», – сказав він.
