Група військових Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України здійснила спецоперацію з розшуку в охопленому хаосом Кабулі та супроводження до аеропорту для евакуації з Афганістану громадян України та співробітників міжнародних організацій. Про це написало багато закордонних ЗМІ. Радіо Свобода поговорило з одним із спецпризначенців, який безпосередньо брав участь у порятунку людей.
Україна здійснила загалом шість авіарейсів для евакуації людей із Афганістану, вивізши близько 160 громадян України, а також громадян інших держав. Як пояснювали українські посадовці, не всі українці змогли дістатися на летовище, тож літаки брали до евакуації й інших людей. Останні три з цих рейсів вилетіли з Кабулу 28 серпня і прибули до Києва вранці 29-го. Загалом, посадовці кажуть про 600-700 евакуйованих із Афганістану.
Про те, як розшукують громадян Україні в охопленому хаосом Кабулі, Радіо Свобода розповів один із учасників евакуаційної місії ГУР МО.
– На те, що вам вдалося зробити, відреагувала світова преса. Чому, як ви думаєте?
– До подій у Кабулі, і до того, що відбувалося в Кабульському аеропорту, була прикута увага усього світу. За периметром летовища, який контролювали військовослужбовці НАТО, творився повний хаос.
Величезна кількість наляканих людей, які фактично взяли в облогу аеропорт. Крик: когось грабують, хтось загубився. Антисанітарія. Постійна загроза вибухів, терактів. У самому місті, яке контролює «Талібан», чуються постріли.
Але ми, щоб розшукати людей, яких мали евакуювати, вирішили вийти за периметр – вийти за територію аеропорту.
Ті, з ким ми домовилися про те, де і коли ми їх маємо забрати, часто просто не могли дістатися до домовленого місця. Тому нам доводилося декілька разів виходити, знаходити людей і приводити чи привозити їх в аеропорт.
Більше ніхто такого не робив тоді – ніхто не виходив пішки для пошуку своїх громадян. Контингент коаліційних сил, який перебував у аеропорту, за його межі не виходив. Тому, мабуть, так і зреагувала закордонна преса.
– Ті, кого вам тоді вдалося знайти і евакуювати, описують ситуацію словом – «пекло», кажуть, що бачили кров, чули вибухи і відчули на собі дію сльозогінного газу.
– Так, було непросто.
Щоб цих людей знайти, спочатку МЗС і Державна міграційна служба складали списки. Потім для пошуку і координації створювалися групи в соціальних мережах. А тоді вже ми розшукували цих людей або поблизу летовища, або в самому Кабулі.
Найперше ми мали знайти наших громадян та членів їхніх родин. При можливості допомагали також громадянам із країн-партнерів – із країн ЄС, із Великої Британії.
Коли ми доправляли тих, кого знайшли, за першу лінію периметру (а їх кілька) аеропорту, тоді ми ще раз ретельно перевіряли документи, проводили повний огляд усіх і вже тоді направляли людей до літака.
Емоції у тій ситуації треба було контролювати, але якби ви бачили очі людей, які усвідомлювали, що вони нарешті врятовані з того «пекла». Це найкраще!
– Що, на вашу думку, вам дало можливість виконати на такому рівні евакуаційну місію?
– Добра підготовка самої операції, довіра і злагодженість всередині групи, яка здійснювала місію і досвід, отриманий у бойових діях на Донбасі.
Події в Кабулі теж дуже повчальний досвід.
– Ви працювали разом із військами НАТО під час евакуації в Кабульському аеропорту? Це теж своєрідний обмін досвідом в екстремальних умовах?
Після 2014 року і ми вже можемо когось чомусь навчити
– Так, це можливість побачити інших в дії. А вчитися треба завжди. Однак, думаю, що після 2014 року і ми вже можемо когось чомусь навчити.
– Скільки вам років?
– Скажімо так (сміється): за тридцять. І ще я на гітарі грати вмію...
– В Афганістані ще є українські громадяни. МЗС каже, що евакуаційна місія продовжуватиметься...
– Наскільки я знаю, то ситуація, окрім усього іншого, ще ускладнюється тим, що скласти списки дуже важко. Однак, Україна робить дуже багато.
