Дорога – суцільне скло. На це «скло» постійно падають гілки дерев, закуті у кригу. Цьогоріч зима стала ще одним важким випробуванням для Донбасу. Попри це, бойові дії не вщухають. Тому екіпажі благодійного фонду «MOAS-Україна» – на цілодобовому чергуванні. Адже у будь-який момент може виникнути потреба у транспортуванні бійця з важкими пораненнями.
Фонд починав із допомоги мігрантам, а тепер – рятує близько 500 важкопоранених українських бійців на місяць. І це, – тільки на Донбасі. Благодійний фонд MOAS (Migrant offshore aid station – Позаберегова станція допомоги мігрантам) у 2013 році заснувало американське подружжя Крістофер та Реджина Кетрамбон для порятунку життів мігрантів, які перетинали Середземне та Егейські моря.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії команди фонду працюють уздовж усієї лінії зіткнення в Україні. Хто і як долає шлях у 300 кілометрів, аби зберегти життя важкопоранених воїнів,за оден бачив кореспондент Радіо Донбас Реалії.
Евакуація 1
Боєць без ніг, спецпризначенець
Залазимо у реанімобіль якомога швидше. В голові одна думка: «Тільки б не затримати та не нашкодити бійцю!»
Сам поранений військовий лежить без свідомості, йому роблять крапельниці, прибори стежать за показниками життєдіяльності.
«Загальний стан пораненого – стабільний тяжкий. У нього мінно-вибухова травма. На жаль, прийшлося ампутувати нижні кінцівки (нижня третина гомілки). Тяжке ураження нирок. Зараз, слава богу, з’явилася сеча, – нирки запрацювали, – розповідає історію пораненого Василь Могилевський, лікар-анестезіолог. – Продовжуємо інфузійну терапію, відновлюємо електролітний баланс та всі показники крові, провели гемотрансфузію (переливання крові – ред.). Зараз пацієнт набагато стабільніший. Він у надійних руках, і з ним усе буде добре».
Від цих слів і нам стає легше.
А сам лікар розповідає трохи про себе: закінчив медуніверситет у 2015 році; потім були інтернатура і робота в інститутах нейрохірургії та інфекційних захворювань; служив за контрактом у 66-му військовому мобільному госпіталі; на посаді лікаря-командира групи воював у загоні особливого призначення «Омега» Національної гвардії України.
«З хлопцями з MOAS познайомився ще під час служби в «Омезі»: вони евакуювали мого товариша. А 14 травня 2023 року я отримав осколкове поранення голови, – і більше не зміг продовжувати службу у спецназі. А я ж за основною освітою лікар-анестезіолог. Звернувся до фонду «MOAS-Україна». І мене взяли в команду. Якщо можна так сказати, MOAS – це спецпідрозділ серед медичних сил України», – ділиться Василь.
За його словами, під час транспортування важкопоранених лікарі розмірковують про долю і жертовність воїнів. І водночас усвідомлюють: без допомоги медиків-професіоналів бійцям могло би бути ще гірше.
«Я більшість пацієнтів пам’ятаю. У кожного різні поранення. 95 % – це вогнепальні осколкові поранення, і близько 5 % – кульові. Поранення наче однакові, але люди всі різні. І кожна людина не буде такою, якою була до війни, до поранення, – міркує лікар. – Цьому бійцю (дивиться на пораненого) доведеться звикати жити по-новому, адаптуватися до протезів. Це складно, і складно психологічно».
Читайте також: Як Україні здолати Росію та якою може бути перемога? Розмова з полковником армії США у відставці
А чи складно психологічно лікарям рятувати і транспортувати поранених бійців у таких тяжких станах? До «MOAS», зазначає Василь, складний відбір, усі в команді – професіонали. Як профі, лікарі намагаються абстрагуватися від ситуацій.
Та, зізнається співрозмовник, медики, – люди емпатичні, перекладають на себе болі й біди поранених. І це все відкладається десь усередині. Здолати негатив допомагає спілкування з рідними та колегами.
«А на новий рік у мене сподівання, що всі хлопці його зустрінуть, жодних втрат на війні не буде, і що в наступному році війна закінчиться нашою перемогою», – ділиться лікар.
Переселенець з Лисичанська
Поки є час, спілкуємося з другим учасником екіпажу реанімобіля. Його звати Сергій Голда.
Він – фельдшер і переселенець з нині окупованого російськими військами Лисичанська Луганської області. Що з житлом в окупованому містечку, Сергій не знає. Каже, евакуювалися з родиною та мінімальним набором речей.
В медицині Сергій працює з 2016 року: у реанімації, операційній, медичним братом-анестезистом (готує прилади, препарати та хворого до наркозу, спостерігає за станом хворого – ред.).
Питаємо, чому Сергій для роботи обрав саме цей фонд. Фельдшер відповідає так: «Мені сподобалася сама ця анестезіологічна структура, яка працює в дорозі, під час транспортування важкопоранених. Це вищий рівень, ніж на «швидкій».
За час роботи, згадує Сергій, бували особливо важкі випадки: у пораненого відкрилася кровотеча, і довелося упродовж усього шляху до обласного центру заїжджати до різних стабілізаційних пунктів та лікарень за кров’ю. А потім, у дорозі, робили переливання.
«Весь цей шлях у 300 кілометрів упродовж трьох годин ми намагалися компенсувати крововтрату, – і стабілізували пораненого. А ще під час цієї поїздки на одному зі стабпунктів визначили судину на нозі, через який виливалися кров, та ушили його. Слава богу, тоді ми довезли пацієнта у стабільному стані», – ділиться подробицями важкої поїздки фельдшер.
Читайте також: «Піхоту «косимо» нормально»: під Бахмутом артилеристи «Граду» вночі полюють на військових РФ
Під час транспортування бійців, каже Сергій, виникають думки про те, скільки всього ці люди перенесли, – важкі травми та поранення, шалений біль.
– Їх же евакуйовували. А це теж час. А коли в тебе щось болить і ти усвідомлюєш, що тобі дуже погано і ти можеш померти, – у таких ситуаціях час тягнеться дуже повільно. Це дуже важко, і я навіть не можу собі уявити, що людина відчуває, – міркує фельдшер.
– І це подвиг, так? – цікавимося думкою Сергія.
– Безумовно, це подвиг. Безумовно, – погоджується фельдшер, не відводячи погляд від табло приладів, під’єднаних до пораненого.
Евакуація 2
«Боремося за одне – за перемогу»
Бажаємо гарної дороги першому екіпажу і пересідаємо в другий реанімобіль. Цей екіпаж «MOAS-Україна» також транспортує важкопораненого українського бійця. І лікар-анестезіолог, і фельдшер проводять маніпуляції з приладами.
«Хворий постраждав під час бойових дій. Отримав мінно-вибухове поранення та комбіновану торако-абдомінальну травму: ураження легень і ураження органів черевної порожнини. Серед органів черевної порожнини уражені печінка, підшлункова залоза, кишківник. Хворий втратив дуже багато крові», – розповідає нам лікар-анестезіолог Сергій Захарченко.
Він має 15-річний досвід роботи в анестезіології. В фонді «MOAS-Україна» лікар працює рік і здійснив більше 370 таких виїздів із важкопораненими: фактично його екіпаж працює щодня.
«Наразі наша робота має попит, на жаль. І у мирний час ми мали багато роботи з пацієнтами важкими. Але наразі, коли триває війна, наша допомога тут конче необхідна. Тому ми перебуваємо і робимо те, що вміємо найкраще», – так відповідає Сергій на питання про особисту мотивацію.
Читайте також: Як навчити такмеду понад 1 млн солдатів? Розмова зі співзасновником PULSE Федором Сердюком
А на прийдешній рік він покладає лише одну надію: на перемогу.
Поки ми спілкуємося, фельдшер Наталія Тарасюк чаклує над різними медичними приладами та крапельницями. Вона приїхала на Донбас з Хмельницького, має 17 років досвіду роботи анестезистом.
Наталія каже: не думала, що замість цивільних колись доведеться транспортувати важкопоранених бійців.
Проте вона одразу вирішила поїхати до зони активних боїв, стала учасником екіпажу. Ризикуючи життям, вивозила важкопоранених бійців зі шпиталю у Бахмуті.
«І вже півтора року перевозимо важких хлопців. І не важливо, з якого ти куточка України: усі ми повинні згуртуватися і прийти на допомогу. Усі ми – одна країна і боремося за одне – за перемогу», – каже Наталія і тепло посміхається.
Ми виходимо з реанімобіля. Дорога вкрита кригою, мов склом. А лікарський екіпаж продовжує свій шлях, рятуючи життя бійця.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум