(Рубрика «Точка зору»)
Брюссель – Європейський Союз пережив 2019 рік, і то добре. Він навіть провів напрочуд позитивні вибори до свого парламенту пізньою весною та залучив деяких вражаючих людей, особливо жінок, на нові керівні посади. Але, попри це, на блок вступає у нове десятиліття непевним кроком – попереду прогнозоване уповільнення економічного зростання, вихід Британії з ЄС, посилення напруженості з боку гравців як усередині клубу, так і поза ним.
Якщо ви поговорите з деякими посадовими особами ЄС, ви можете відчути оптимізм щодо майбутнього Союзу. Вони зазначають, що блок виявив справжню стійкість, переживши кризи, які загрожували розірвати його на початку десятиліття, такі як міграційна хвиля 2015 року, коливання Єврозони, що прокотилися над континентом, і навіть напруга, спричинена російським нападом на Україну та войовничою риторикою щодо трансатлантичної торгівлі та співробітництва президента США Дональда Трампа.
Оптимісти вказують на успішні вибори до Європейського парламенту, коли вперше з 1979 року, відтоді як запровадили пряме голосування, вдалося подолати тенденцію до зниження рівня активності виборців. 50% населення ЄС вирішили піти на вибори, на 8% більше, ніж під час попередніх виборів 2014 року. Окремий захват багатьом у Брюсселі принесли результати виборів, згідно з якими не виправдалися прогнози про ймовірну перемогу ультраправої популістської хвилі. Вони набрали більше голосів, але недостатньо, щоб бути справді руйнівною силою. Зелені та ліберали також збільшили свою частку голосів.
На національній сцені також було кілька випадків провалів, які порадували проєвропейські сили. Італійський євроскептик Маттео Сальвіні сам себе перехитрував і випав з уряду в Римі. Його австрійський товариш по ідеології Гайнц-Крістіан Штрахе мусив піти у відставку після оприлюднення ганебного відео на якому він обговорював отримання бізнес-контрактів в обмін на політичну підтримку жінки, яка представилася племінницею російського олігарха.
«Європа – це жінка»
Нові призначення в Брюсселі також мали чіткий жіночий нахил. Після слухань та виснажливих переговорів, що тривали цілу осінь, у грудні нарешті постала нова Європейська комісія, на чолі з першою в історії жінкою-президентом – колишньою міністринею оборони Німеччини Урзулою фон дер Лаєн. Вона вже розпочала одну зі своїх провідних програм – «Європейська зелена угода», план ЄС щодо захисту довкілля. Він передбачає, що через 30 років країни-члени Євросоюзу зведуть до нуля різницю між викидами парникових газів і їхнім поглинанням. Ця тема домінуватиме у дискусіях в Брюсселі ще багато років. Фон дер Лаєн працюватиме пліч-опліч з іншою вражаючою жінкою – данкою Марґрет Вестаґер, яка в ролі першої віцепрезидентки та комісарки з питань конкуренції продовжить займатися внутрішнім ринком ЄС, тримаючи під прицілом в основному американських технологічних гігантів.
Могутнім Європейським центральним банком (ЄЦБ) керуватиме француженка Крістін Лаґард, а з кінця наступного року румунка Лаура Кодруца Кьовеші стане представником ЄС з питань Центральної та Східної Європи, коли вона вступить у свою роль як перший в історії Європейський прокурор. Не дивно, що однією з гучних фраз року було «Європа – це жінка».
Лідерство в ЄС переходить до гіперактивного Макрона
Але поза галасом та символікою майбутнє ЄС виглядає досить похмурим. Канцлерка Німеччини Анґела Меркель, ветеранка європейської політики, яка в останнє десятиліття тримала на якорі європейську політику, коли її відчутно штормило, нині виглядає дедалі слабкішою, оскільки її коаліція християнських демократів з соціал-демократами потрапили під удар після регіональних виборів протягом 2019 року. Обидві партії продовжуватимуть відчувати труднощі на шляху до загальних виборів 2021 року, хоча вони можуть відбутися і раніше, оскільки ці партії перестають знаходити порозуміння між собою.
Оскільки руки Меркель зв’язані справами вдома, гіперактивний президент Франції Емманюель Макрон заповнив вакуум на європейському рівні. Незважаючи на те, що він представляється гарячим проєвропейцем, він викликав занепокоєння серед східних країн-членів, розмовами про тіснішу співпрацю з Росією і спричинив проблеми для європейських дипломатів, коли Париж двічі блокував початок переговорів про вступ до ЄС з Албанією та Північною Македонію.
Це дуже послабило становище Брюсселя на Західних Балканах і завдало шкоди політиці розширення блоку на довгі роки. Справедливо сказати, що ЄС увійде до 2020 року як слабший клуб із втратою впливу у зовнішній політиці. Вперше клуб скоротиться, а не зросте після того, як Британія вийде з нього наприкінці січня 2020 року. Хоча ЄС був згуртований під час переговорів з Британією про її вихід з клубу, ця єдність може дати тріщину, коли дійде до обговорення деталей серед тих членів ЄС, які багато торгують з Британією, і тими, хто бачить для себе нові можливості, пов’язані з цим відходом.
І це далеко не єдиний поділ, який спіткає блок на дорозі вперед. Новий 7-річний бюджет ЄС повинен бути узгоджений у 2020 році. А там очікуються суперечки між ощадливими мешканцями півночі та представниками півдня і сходу, що звикли жити на широку ногу. Додайте до цього досить похмурий економічний прогноз як для єврозони, так і для країн, що є поза нею, нові спроби знову накласти міграційні квоти на деякі країни Вишеградської групи та постійний розрив між Брюсселем та націоналістичними урядами в Будапешті і Варшаві з приводу верховенства закону та у вас буде досить горючого коктейлю. А до потенційно руйнівної ролі іноземних гравців, таких як Путін, Трамп та Ердоган, ми навіть не дійшли.
Насуваються буремні 20-ті роки.
