КИЇВ – Навряд чи хтось з патріотів підтримає порівняння іноземцем частини їхньої країни із закускою.
Але коли російський опозиційний політик Олексій Навальний саме це й зробив українцям у 2014 році, сказавши, що анексований Москвою Крим – це не «бутерброд з ковбасою, щоб його туди-сюди повертати». Це зачепило надзвичайно чутливий нерв, враховуючи, що його країна лише ось-ось напала на їхню.
Що ж маємо через сім років: в умовах нової значущої сутички борця з корупцією із Кремлем, яка призвела до його ув’язнення і протестів по всій Росії, багато хто в Україні не забув отой та інші коментарі й розглядають їх як натяки, що Навальний не буде сильним союзником Києва, якщо колись і керуватиме гігантською сусідньою країною.
Різні іпостасі
З Києва здається, що існує двоє різних Навальних – не один.
З одного боку, він – стійкий опонент президента Росії Володимира Путіна, який захопив Крим та підтримує бойовиків на сході України у тліючій війні, що вже забрала життя понад 13 тисяч людей.
Інший Навальний, для декого в Україні, – це російський націоналіст, чиї коментарі, особливо у минулому, глибоко зачепили. У результаті – широкий спектр реакцій на 44-річного політика, який, особливо після повернення до Росії в січні після лікування за кордоном від отруєння, у якому він звинувачує Путіна, є найбільш помітним недругом російського президента.
«Це цікавість, почуття небезпеки, проблиск надії, недовіра – якийсь дуже складний коктейль», – каже Іван Яковина, аналітик українського тижневика НВ, який пише на російські теми.
Пам’ятні ремарки?
Це був не єдиний коментар Навального щодо України чи щодо Криму, як на те пішло, але ремарка, яку зробив Навальний в інтерв’ю радіостанції «Ехо Москви» в жовтні 2014 року, через сім місяців після захоплення Росією півострова, багатьма в Україні критикується найбільше.
Це лише один з низки коментарів, у яких він висловлював більш тонку позицію, аніж путінську чи прихильників Кремля з їхнім «Крим наш».
Наприклад, перед ремаркою про «бутерброд з ковбасою» він сказав, що півострів було захоплено із «грубими порушеннями усіх міжнародних норм», але, тим не менш, не все однозначно.
Також багато кого в Україні обурив твіт 2018 року, у якому він критикував Путіна за політику, яка, на думку Навального, призвела до виходу Православної церкви України з російської церкви. Навальний сказав, що «те, що створювалося сотні років, було розвалено за чотири роки» президентом та «його ідіотами», і назвав його «ворогом «русского мира».
Разом із його попередніми зв’язками з російським націоналізмом, що вийшло на передній план 23 лютого, коли Amnesty International відкликало його статус «в’язня сумління» через попередні заяви, висловлювання Навального підбурювали сумніви щодо того, що він має таке ж ставлення до України, як і в російської влади, з якою він бореться.
Хоча він засудив агресію Росії щодо України і звертав увагу на його тамтешні корені – його родичі живуть у селі під Києвом, – та провів частину своєї юності там, він не підтримував Україну в її негараздах так, як багато українців хотіли б.
Після його майже смертельного отруєння в Сибіру минулого серпня багато статей, авторських колонок та ток-шоу в Україні поставили ключове запитання: чи Навальний – це добре для України?
Виступаючи на українському телебаченні після арешту Навального одразу ж по поверненню до Росії минулого місяця, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба підтримав заклики протестувальників щодо його звільнення та повторив почуття, яке відчуває багато його співвітчизників, сказавши, що «ворог мого ворога – мій друг».
Але він також застеріг від романтизації Навального як особи і наполягав на тому, що йому доведеться вибачитися від імені своєї країни та працювати над поверненням Криму, якщо він опиниться при владі.
«Ми не повинні мати ілюзій», – сказав Кулеба.
Нецікаво?
Якою б не була недовіра українців щодо Навального, це, на думку експертів, має витоки у більш широкій динаміці відносин між двома країнами.
Складні і часто натягнуті відносини між Україною та Росією, яка правила нею в часи царя та СРСР, довго впливали на внутрішню та зовнішню політику по обидва боки кордону.
Багато українців сумніваються у здатності Росії демократизуватися і налагодити відносини з сусідами, вважає Тарас Березовець, київський політичний аналітик, народжений у Криму.
«Ця постімперіалістична травма впливає на всі наші почуття щодо росіян та російських політиків», – каже він.
Але можливість політичних змін в Росії може бути однією з причин, чому багато українців стежили з цікавістю за драматичним розвитком подій з моменту повернення Навального до Москви.
За даними ВВС, близько 10 відсотків з більш ніж ста мільйонів переглядів нещодавнього гучного розслідування Навального про палац на узбережжі Чорного моря вартістю у мільярди доларів, ймовірно, збудований для Путіна, були з України.
Тим не менш, деякі оглядачі вказують на тенденцію серед українців до відмежовування від політичних процесів у Росії – частково й тому, що їх більше турбують справи у власній країні. За сім років після того, як український Майдан скинув проросійського президента Віктора Януковича, багато хто лишається обуреним такими проблемами, як тривала корупція та повільний темп реформ.
Правозахисниця Олександра Матвійчук, голова правління київського Центру громадянських свобод, відзначає, що багато її колег не звертають достатньої уваги на придушення Кремлем його опонентів – хоча, каже вона, багато їхніх російських колег надавали відчутну допомогу, коли того потребувала Україна.
Досвід нашої власної країни показує, що насправді нам реально треба стежити за тим, що там дієтьсяОлександра Матвійчук
Окрім того, стверджує вона, неможливо уникнути того факту, що Росія як сусід залишатиметься важливим політичним гравцем в Україні, хто б там не був при владі.
«Ми можемо заплющити наші очі і сказати, що нам нецікаво, що відбувається, – каже Матвійчук, – але досвід нашої власної країни показує, що насправді нам реально треба стежити за тим, що там діється».
Чекаємо і стежимо
Навальний повинен провести наступні два з половиною роки у в’язниці, і його головна видима політична ціль видається доволі скромною: похитнути владу Путіна, послабивши правлячу партію «Єдина Росія» на парламентських виборах, запланованих на вересень.
Путін перебуває при владі з 1999 року і наразі має право залишатися президентом аж до 2036 року. Тим не менш, багатьом українцям цікаво, як розвиватимуться відносини, коли ера Путіна рано чи пізно завершиться.
Незважаючи на пролиту кров, більшість експертів не виключають можливості діалогу в майбутньому.
Для початку, вважає Навальний, будь-який новий очільник, не пов’язаний з Путіним, потрапить під потужний міжнародний тиск.
«У них не буде вибору, окрім як вести переговори з Україною та державами Заходу», – каже він.
Інші заінтриговані ідеєю майбутнього, в якому Росія та Україна могли б рухатися назустріч одне одному, якби країнами керували ті, кого аналітик НВ Яковина назвав «однодумцями».
Він вказує на американську освіту Навального – борець з корупцією у 2010 році закінчив стипендіальну програму в Єльському університеті – та на те, що він називає «нерадянськими поглядами», і каже, що українець з подібним бекграундом міг би стати ефективним партнером.
«Їм було би навіть легше вести діалог одне з одним, аніж в їхніх власних країнах з людьми іншого покоління та іншим рівнем освіти», – каже він.
