Він зібрав мамині рецепти, вона взялася за призабуте шиття: як подружжя з Луганщини поставило на ноги власні бізнеси

Подружжя жителів Рубіжного – це невелике місто Луганської області – зробило власні бізнеси у Запоріжжі, кожен свій. Подружжя Ковалів разом з донькою приїхало до Запоріжжя у травні 2014 року, коли війна на Донбасі тільки починалася. Спочатку вони планували перечекати у рідних, поки на Луганщині «заспокоїться» ситуація, але залишилися у місті і заснували власні виробництва.

Родина Ковалів переїхала до Запоріжжя з Рубіжного Луганської області у травні 2014-го. Ірина – родом з Луганщини, а ось Олександр – сам з Запоріжжя, але після закінчення школи переїхав до Луганської області, де грав за місцеву гандбольну команду.

«Спочатку грав сам у Суперлізі України. Команда «Буревісник» (Луганськ) була. Близько 10 років грав у цій команді, і потім почав працювати з дітьми, зі школярами. Ми вчили їх грати в гандбол. Ось 4 роки ще попрацював з дітьми, і в 2014 році повернулися до Запоріжжя», – ділиться колишній тренер Олександр Коваль.

«Заїхали в Куп’янськ, а там все «синьо-жовте»​

До переїзду в Запоріжжя подружжя Ковалів працювало викладачами у підрозділі Луганського державного університету: Ірина викладала психологію, а Олександр тренував місцеву гандбольну команду. Розповідає, що вирішив їхати з Луганщини на малу батьківщину під впливом свого колеги з Києва.

«Підштовхнув мій товариш з Києва, який теж працює з дітьми. Я проводив у Рубіжному кожного року присвячений Дню хіміка турнір з гандболу. Приїздило дуже багато команд. В останній рік було їх 12. Такий хороший турнір... познайомилися з тренером з Києва. І він десь на початку травня подзвонив мені й сказав: «Збирай речі. Я новини дізнаюсь не з телевізора. Збирай речі, забирай родину і їдьте до Києва», – розповідає Олександр Коваль.

Провідати рідних і згодом повернутися додому, коли ситуація в Рубіжному «заспокоїться» – таким був первинний план родини Ковалів.

«У мене батьки живуть у глибинці Луганської області. І коли ми виїжджали звідти (а ми їхали сюди в гості, як завжди, до батьків, до мами чоловіка), тоді вже був травень – і вже у Слов’янську були військові дії, вже стояли блокпости, і на блокпостах цих були незрозумілі прапори, і настрій людей, що там був, відверто дратував. Тому їхали у гості, а залишилися вже тут», – пригадує Ірина.

А Олександр розповідає, як йому з дружиною і маленькою донькою дорогою до Запоріжжя доводилося перетинати блокпости: «Коли я їх забрав і ми їхали, то була вже зброя. Вже прапорів України не було: десь вивішені російські, десь взагалі були приспущені всі прапори. І ми через день, 17 травня, виїхали до Запоріжжя. Через Харків поїхали. Заїхали до Куп’янська. Заїхали в Куп’янськ, а там все «синьо-жовте» – і якось аж добре стало. Приїхали до Запоріжжя, і через 4 дні я прочитав в інтернеті, що якісь почались заворушення зі стріляниною в місті Рубіжному. Тобто, ми дуже своєчасно поїхали, що дитина наша не чула пострілів, слава Богу».

Новий досвід

Переїхавши до Запоріжжя, чоловік почав допомагати своїй мамі, яка має власний бізнес з торгівлі прянощами та спеціями на ринках міста. А згодом, у серпні 2014 року, зрозумівши, що не зможе найближчим часом повернутися до старої роботи, наважився на експеримент – вирішив налагодити власне виробництво приправ. Розпочати справу йому допомогла мама своїми порадами та фінансовою підтримкою.

«Суміші унікальні. Їм більш ніж 20 років. Це мамині рецепти. Вона дала свою книгу з рецептами. Паралельно почали додавати і свої рецепти. Наприклад, також приправи для кави. У дитинстві, мабуть, лише з бабусею помідорами та редискою торгував. Ні, не було страшно. Навпаки – хотілось все нове вивчити. А взагалі виходу іншого не було, – зізнається Олександр. – Тобто нема роботи, життя змінилося повністю. Не було страшно, бо були шляхи відходу. У мене було в голові, що якщо це не піде, то ми мамі всі прянощі віддаємо, і вона їх продає».

Наразі прянощі марки Origanum spice, створеної Олександром Ковалем, можна придбати не лише у Запоріжжі, а й у Донецькій області, Києві та Дніпрі. Налагодити контакти на місцях колишньому тренеру допомогла участь зі своїм товаром у різноманітних крафтових ярмарках.

«Все було поступово. Спочатку ми писали на упаковці від руки, не було ніяких маркувань, а потім – гарні наліпки, і з таким товаром можна їхати на якийсь «маркет». Так, в Дніпрі проходить такий фестиваль «БУДЬ в UA», тобто всі дизайнери одягу українські, всі виробники українські. І я туди приїхав на перший «маркет» з соусами, прянощами, і на другий день в мене був напівпорожній стіл. Це дало розуміння, що є інтерес до нашого товару і можна займатися його виробництвом», – ділиться Олександр Коваль.

З улюбленого хобі – у власну справу

Ірина Коваль також започаткувала у Запоріжжі власну справу – створює розвиваючі іграшки з фетру для дітей. Зізнається: з дитинства обожнювала шити!

«У мене були наймодніші ляльки, бо шила в мене бабуся, і вона мене навчила шити. А потім на якийсь час я цю справу закинула. Вступила до інституту, вчилася на психолога, бачила себе у цій сфері, мені було цікаво. Але, як більшість жінок, коли народила дитину, я зрозуміла, що хочу займатися чимось іншим. І знову повернулася до шиття. Мені хотілося пошити дочці якісь іграшки, яких нема на нашому ринку, тому що Китай, Китай суцільний», – каже Ірина.

Розпочати роботу над створенням власних іграшок їй допомогла участь у грантових програмах – вона змогла виграти фінансування на придбання спеціальної швейної машинки.

В процесі роботи над іграшками Ivastoys Ірина спирається на свої знання психолога та досвід роботи з маленькими дітьми: «Коли я ще була декреті і ми переїхали до Запоріжжя, у мене був досвід роботи у розвивальному дитячому центрі. Я була педагогом розвиваючого навчання. Вік діточок, з якими ми працювали, був десь від 9 місяців, це наймолодший, і до 5 років. Заняття складала сама, спираючись на свій досвід, щось заново вивчаючи, і паралельно шила. Тому в моїх роботах врахований весь той досвід роботи з маленькими дітьми, щоб посібники були не лише гарними, а й корисними».

Ірина зізнається, що наразі знайшла своє покликання. Каже, хоч і не планує повертатися до викладання, однак постійно цікавиться педагогічними новаціями, адже вони потрібні в роботі над власною лінією розвиваючих іграшок.

Не планує повертатися до тренерської діяльності і Олександр – плани на майбутнє пов’язує з розвитком своєї справи: хоче розширити власне виробництво та знайти торговельних партнерів у нових містах України. Також працює над повноцінним запуском лінії грузинських соусів власного виробництва.