Україна та Білорусь рухаються у протилежні боки – експерт

Понад три роки Білорусь була досить нейтральною до російсько-українського конфлікту. Але у Мінську вже троє затриманих українців: Павло Гриб, Павло Шаройко та Олександр Скиба, – ймовірно, за політичними мотивами. Чому досі дипломатично нейтральна Білорусь пішла на загострення відносин з Україною? І чому в України, через різні причини, зіпсувалися відносини майже з усіма сусідами? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили експерт-міжнародник, голова Фонду «Майдан іноземних справ» Богдан Яременко та журналіст, політичний оглядач білоруського порталу Tut.by, колумніст Carnegie.ru Артем Шрайбман.

– Богдане, з чим ви пов’язуєте такий дипломатичний демарш Білорусі?

Богдан Яременко: З наївністю України, яка вважала, що Білорусь є дипломатично нейтральною. З березня 2014 року в ООН і при всіх інших нагодах Білорусь підтримувала позицію Росії по війні. Останній випадок був кілька тижнів тому – це голосування у Третьому комітеті ООН резолюції про права людини в Криму, Білорусь проголосувала разом з Росією.

Українська влада має правильно вибудовувати політику, яка базується на цінностях. Україна не змінила статус відносин з Білоруссю, ми залишились стратегічними партнерами. У стратегічному партнерстві характерна наявність спільного бачення майбутнього, цікаво, яке це бачення у Лукашенка з Порошенком. Хоча у нас стратегічна несумісність з Білоруссю.

​– Тобто сталося те, що рано чи пізно мало статися?

Богдан Яременко: Звичайно. На відміну від інших неприємних ситуацій, які ми зараз переживаємо, конфлікт з Білоруссю запрограмований, системний, випливає з того, що дві країни рухаються у протилежних напрямках і Білорусь є союзником нашого ворога.

– Артеме, як ви поясните, що саме зараз Білорусь пішла на такий дипломатичний демарш у відносинах з Україною?

Артем Шрайбман: Я погоджуюся з Богданом, що це мало статися. Білорусі дійсно складно балансувати між бажанням зберегти нормальні відносини з Україною, при цьому лишаючись союзником Росії.

Щодо останнього конфлікту навколо затримання Павла Шаройка в Мінську та обміну висилкою дипломатів, тут справедливо буде відзначити, що обидві сторони три тижні приховували цю інформацію. Вони, ймовірно, намагалися домовитися дипломатичними каналами, але інформація прослизнула у пресу з української сторони. Хоча Білорусь союзниця Росії, у Мінську не зацікавлені псувати відносини з Києвом і до останнього намагаються не політизувати такі конфлікти.

– Чи вважаєте Лукашенка союзником Путіна у всіх зовнішньополітичних питаннях? Чи все ж таки Києву є про що домовлятися з Мінськом?

​Артем Шрайбман: Білорусь – це союзниця Росії, яка намагається перестати здаватися сателітом Росії і намагається забезпечити собі певний ступінь автономії у зовнішній політиці. І це виявляється особливо у відносинах з Україною: формальне невизнання Криму, відмова розміщувати російську авіабазу у Білорусі після початку війни в Україні. У Лукашенка з Порошенком за цей рік було більше зустрічей, ніж з Путіним. Також абсолютно різка позиція невизнання угрупувань «ДНР» та «ЛНР».

Є приклади, коли Білорусь стає на бік Росії. Але ситуація не чорно-біла. Тому українське керівництво діє з такого ж розуміння ситуації.

Продовжується риторика довіри Лукашенку та його гарантіям, щоб не штовхати його у російський окоп.

​Богдан Яременко: Сподівання на те, що з Лукашенком можна вести діалог і до чогось його спонукати, суперечать іншій тезі: у Лукашенка немає інших завдань, крім збереження своєї влади. Він для цього потребує ресурсів, які поки що може отримувати лише від Росії.

Я не заперечую, що треба розвивати відносини з Білоруссю там, де це можна робити: торговельні, гуманітарні відносини. Але українській владі треба реалізовувати політику, яка була б спрямована на зміну режиму, що панує в Мінську.

– А як Київ має себе поводити?

​Богдан Яременко: Запрошення Лукашенка до Києва – це абсолютно зайве. Зустрічі на полях різних самітів теж. Можна говорити з урядовцями в Білорусі, деякі з них намагаються проводити політику балансу, наскільки це можливо. Там є опозиція. Білоруський народ дружній, сусідній, з яким нас багато чого пов’язує. Але треба виставляти певні рамки у діалозі з Лукашенком.

Контакти, братерство, рукостискання не можуть бути безумовними. Якщо йому це потрібно з точки зору легітимізації, то принаймні прагматично було б ставити за це якісь вимоги з боку України.

– Артеме, останнім часом в України зіпсувалися відносини майже з усіма сусідами. На вашу думку, із чим це може бути пов’язано?

Артем Шрайбман: Наскільки я бачу, коріння цих непорозумінь відрізняються залежно від країни. Але є спільна тенденція, що і в Україні, і в Росії, і в Угорщині, і в Польщі при владі зараз перебувають, скажімо, досить патріотичні сили. І ми бачимо певні конкурентні націоналізми. З Польщею історичні суперечки, з Угорщиною мовні й так далі. Суперечки з Білоруссю іншого характеру, Білорусь намагається балансувати на двох стільцях.

Я не виправдовую авторитарний режим Олександра Лукашенка. Але питання у тому, що до такої принципової позиції треба ставитися з різних сторін, з моральної чи з практично корисної. Але від неї в останні роки відмовився Європейський союз.

Якщо Україна як демократично налаштована країна повинна апелювати до цінностей демократії у спілкуванні з іншими країнами, тоді, ймовірно, треба відмовитися й від знеціненої співпраці з Китаєм, Азербайджаном та іншими авторитарними країнами, з якими Україна та інші демократичні країни спілкуються без згадок про права людини та цінностей. Хоча я погоджуюся з вами. Питання у тому, що у міжнародній геополітиці розмова про цінності порушується, лише коли спілкування йде зі слабким партнером.

Богдан Яременко: Те, що відбувається певна кореляція політичного курсу, зовсім не означає, що змінюється принципове ставлення до Лукашенка. Не буває в Європейському союзі Лукашенка і найближчим часом не буде. Тим більше, будь-які рукостискання у Європейському союзі матимуть наслідком погіршення відносин з Росією.

Україна зацікавлена у зміні політичного режиму в Білорусі. Демократичні правові країни не воюють між собою, навіть якщо між ними виникають ускладнення, вони воліють до вирішення конфлікту політичними методами. З режимом Лукашенка ми ніколи не зможемо бути спокійними та прогнозовано дивитися на те, що відбувається на тій території.

Питання цінностей – це питання союзників. Проводячи таку багатовекторну зовнішню політику, ми ніколи не зможемо розраховувати на розуміння.

– А хто друг країни серед сусідів зараз?

Богдан Яременко: У політиці немає друзів, є союзники, зокрема у міжнародних відносинах. На жаль, у нас їх немає.

– Це нормально чи ні?

Богдан Яременко: Це наслідок політики багатовекторності, який ми проводили, і нездатності національної еліти сформувати консенсус щодо шляхів розвитку країни. Тому нам важко отримати військову підтримку, ми багато в чому сам-на-сам у відбитті збройної агресії з боку Росії.

Я згоден із колегою, це абсолютно різного характеру ситуації. У нас насправді між усіма сусідніми державами багато гострих проблем. Зі Словаччиною у нас за останні роки теж накопичувалися непорозуміння. Але у нас немає стратегічних розбіжностей з усіма, окрім Білорусі та Росії, очевидно.

– Чи потрібні Україні адвокати у Європейському союзі? Поляки були нашими адвокатами, єдиними союзниками. А зараз обговорюються Балтійські країни у ролі адвоката.

Богдан Яременко: Не те що обговорюється, але на різному етапі різні країни у силу усвідомлення загроз або своїх національних інтересів переглядають зовнішню політику. Сьогодні Литва є країною, яка найбільше сприяє нашому просуванню в Європейському союзі і в НАТО.

Польща зараз переглядає свою зовнішню політику, у неї дуже складні відносини з Брюсселем.

На цьому Україна не повинна робити політику, Польща визначиться сама. Але у неї є сенс бути прихильною до України з точки зору безпеки. Думаю, що з поляками ми домовимося.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)