Через кілька днів – третя річниця першого відкриття пропускного пункту до ОРЛО «Золоте». 24 березня 2019 єдиний автомобільний КПВВ на лінії розмежування українська сторона намагалася запустити вчетверте. Чому ж не виходить відкрити перехід?
На Луганщині діє лише один перехід між окупованими територіями й рештою України – через напівзруйнований міст у Станиці Луганській. На відміну від Донеччини, в Луганській області до ОРЛО нема жодного автомобільного пункту пропуску.
Відкриття контрольного пункту в’їзду-виїзду (КПВВ) «Золоте» на трасі Кадіївка (колишній Стаханов) – Золоте – Гірське – Лисичанськ було узгоджене у «нормандському форматі». Та намагання української сторони спростити людям із непідконтрольних територій перетин лінії розмежування досі не дали результату. Угруповання «ЛНР» називає облаштування КПВВ «провокацією».
Три шляхи на «велику землю»
Потрапити до «великої землі» жителям окупованої частини Луганщини можна у два законні способи й один нелегальний. Нелегальний – це автобусом чи машиною через Росію. Цей шлях багато хто обирає через складність решти варіантів.
Законний шлях машиною лежить спочатку через «державний кордон» між територіями, які захопили угруповання «ЛНР» та «ДНР», потім треба вистояти чергу до КПВВ на лінії розмежування. Якщо виїзд з ОРДЛО надвечір – не проблема, то у зворотній бік, до Луганська, можна й не встигнути до комендантської години.
Отже, тисячі людей щодня перетинають лінію розмежування пішки на КПВВ «Станиця Луганська». Днями ЗМІ опублікували відео, який вигляд має початок пропуску на український бік кожного ранку.
Черга на автовокзалі в Луганську, звідки виїжджають переповнені автобуси, черга на КПП, потім – із валізами та сумками напівзруйнованим мостом через Сіверський Донець.
Перетин лінії розмежування – велика проблема для жителів ОРЛО і тих українців, кого сімейні справи змушують їхати до непідконтрольних урядові територій. Додатковий КПВВ, та ще й автомобільний, відчутно полегшив би життя.
Коли «Золоте» відкривали вперше, 31 березня 2016 року, представники угруповання «ЛНР» наполягали, що з ними відкриття цього маршруту не узгоджене. Вони хотіли б радше відкрити КПВВ в бік міста Щастя. А в «Золотому», казали вони, небезпечно – все заміноване. Українська сторона запевняє, що роботи з розмінування виконані. Але ж це на підконтрольній Києву території. З того боку, дійсно, розмінування не починалося.
Чому ж досі закритий маршрут Золоте – Гірське – Лисичанськ?
До Щастя пускати – небезпечно
«Про КПВВ в Золотому домовлялися в «нормандському форматі» президенти України, Франції, Росії і канцлерка Німеччини. Озвучив це в січні 2016 спецпредставник ОБСЄ в Тристоронній контактній групі в Мінську Мартін Сайдік. Тричі називалася дата відкриття – 31 березня 2016 року, потім наприкінці того ж року. Втретє – 20 жовтня 2017-го. Тепер ми знову продемонстрували, що готові відкрити пункт пропуску», – каже заступник голови Луганської обласної держадміністрації Юрій Клименко.
Представники угруповання «ЛНР» обіцяли в 2017 році відкрити пункт пропуску на своєму боці. Та пізніше почали вимагати відведення українських військ від Станиці Луганської (це за 70 кілометрів від обговорюваного КПВВ).
А «міністр закордонних справ ЛНР» Владислав Дейнего висунув додаткову умову, знов-таки: відкрити КПВВ біля Щастя. У цьому місті розташована Луганська ТЕС, вона є єдиним джерелом електрики на Луганщині. Відкриття КПВВ там означало б розмінування широкого коридору, яким могли б скористатися незаконні збройні формування «ЛНР».
«Не відкривають із того боку пропускний пункт тому, що «владою» на окупованій території керують з Кремля. І їм не вигідно відкривати КПВВ, бо головне завдання – дискредитація чинної української влади і повна ізоляція ОРЛО», – вважає Юрій Клименко.
І раніше, і тепер засоби масової пропаганди угруповання «ЛНР» стверджують, що спроба відкрити КПВВ «Золоте» – сама по собі «провокація» і використовуватиметься Україною для подальших «провокацій».
Та у цьогорічних заявах спікерів угруповання «ЛНР» з’явились важливі нові нотки. Обурюючись відкриттям пропускного пункту «Золоте», кожен з них вимагає прямих перемов із Україною.
Ціна «Золотого» – «громадянська війна»
«Пункт пропуску «Золоте» буде закритий із боку «ЛНР» до прийняття узгодженого сторонами конфлікту – «ЛНР» та Україною – рішення на переговорах в Мінську», – заявив лідер угруповання Леонід Пасічник 23 березня 2019 року.
«Замість домовитися з нами в Мінську й належним чином підготуватися до відкриття пунктів пропуску у Золотому та Щасті, Київ готовий вчергове відправити людей на мінне поле», – дорікав «міністр закордонних справ ЛНР» Дейнего тоді ж.
«Теперішнє керівництво України мало домовлятися з представниками «республіки», – казала днем раніше представниця «ЛНР» у Мінських переговорах Ольга Кобцева.
Через два дні вона висловилася ще конкретніше: «Усі спроби перегорнути формат переговорного процесу, відійти від прямого діалогу з представниками «республік» в України зазнали фіаско… Діалог у рамках Мінського процесу ведеться між сторонами конфлікту – це представники «республік» та України».
Досі керівництво України зголошувалося обговорювати врегулювання на Донбасі лише в «нормандському форматі». Конфлікт на Сході визнаний в Україні актом агресії з боку Росії, угруповання «ЛДНР» не є сторонами конфлікту, з точки зору і Києва, і його міжнародних партнерів. Тому переговори в Мінську з участю окупаційної адміністрації ОРДЛО з української сторони ведуть політики в напівофіційному статусі.
Прямий діалог офіційного Києва з угрупованнями «ЛНР» та «ДНР» означав би визнання суб’єктності цих утворень, їхньої здатності самостійно, без команди Москви ухвалювати якісь рішення. Це було б визнання, що в Україні йде «громадянська війна». Наскільки Кремль прагне цього, настільки ж старанно Київ уникає такого діалогу.
Жителі окупованих територій Луганщини вчергове стали заручниками «ЛНР». І, як завжди, угруповання звинувачує в усьому Україну.
