Уже понад рік Збройні сили України стримують масштабний наступ Росії. За цей час українська армія кардинально змінилася: кількість військовослужбовців, зброя та техніка, а також тактика ведення бойових дій. Як модернізувались ЗСУ, чого не вистачає для перемоги і чи можна було краще підготуватися до російської атаки?
Українська артилерія. TRF1 французька гаубиця
Зброя українських артилеристів не змовкає вже понад 10 хвилин. Один за одним снаряди калібру 155 мм відправляють за лінію фронту. TRF1 – одна з багатьох західних гармат, на яких доводилось і доводиться вчитися працювати українським військовим. Ця французька гаубиця стріляє на дальність до 24 кілометрів, якщо активно-реактивним снарядом, то до 30 кілометрів.
Неподалік гаубиці стоїть за кулеметом і вдивляється в небо військовий із позивним «Бусоль». Російські дрони-камікадзе «Ланцет» та розвідники «Орлан» активні по всій лінії фронту.
«В разі виявлення безпілотників відкриваємо вогонь відразу, навіть без попередження особового складу – всі зрозуміють, для чого це», – каже військовослужбовець 45 окремої артилерійської бригади ЗСУ з позивним «Бусоль».
Усі бійці розрахунку гаубиці рік тому були цивільними і навіть не здогадувалися, що незабаром на них чекає польове армійське життя. Тим більше, служба в артилерії. За цей час вони встигли освоїти та повоювати на радянській Д-20, потім навчилися на TRF1.
«Ми підтримуємо зараз роботу однієї з десантно-штурмових бригад, працюємо за викликом. Тобто вони літають безпілотником, розвідують обстановку. Якщо щось знайшли, побачили, одразу передають на пункт управління дивізіону. Пункт управління дивізіону визначає, яка батарея чи взвод має працювати, дає розрахунки і безпосередньо працюємо, коригуємо тим же безпілотником. В нас немає як такої стрільби, куди попало. Тобто є ціль, є коригування до знищення чи пошкодження техніки чи особового складу», – каже військовослужбовець 45 окремої артилерійської бригади ЗСУ з позивним «Макар».
Абсолютна більшість військовослужбовців 45-ї артилерійської бригади – мобілізовані. А сама бригада до повномасштабного вторгнення Росії була у корпусі резерву. Командир батареї з позивним «Макар», на відміну від багатьох, у військкомат прийшов уже з бойовим досвідом.
«В нас є дійсно колектив, 6 розрахунків, взаємозамінні – хтось їде у відпустку, хтось захворів, я міняю між розрахунками людей і в нас все далі працює. Ніхто до цього часу, за винятком двох-трьох людей, в артилерії не працював, а зараз я їх можу спокійно назвати професіоналами своєї справи. Плюс також, назвем це так, займаємось мобілізацією своєю – чи по друзях чи по спільних друзях знаходимо нових людей, які, можливо, самі би не прийшли, але знаючи, що є якийсь колектив і де є нормально поставлена робота, вони готові також прийти і працювати», – продовжує «Макар».
Так у бригаду прийшов «Козак». У збройні сили він із грудня, а вже командир зброї.
«Приїхав на позицію і спочатку від найменшої ланки до найбільшої почали давати як по номеру обслуги - там знарядник, зарядник, на операторство, навідником, командиром пробував бути, а потім командиром мене назначили. Доволі швидко все виходило. В принципі, на другий день навчання вже зрозумів загалом роботу, принцип роботи, як все відбувається. Просто практика, практика і все вийде», – каже військовослужбовець 45 окремої артилерійської бригади ЗСУ з позивним «Козак».
«Основу війська у нас насправді від самого початку, з перших тижнів почали складати мобілізовані, так є і зараз. Оскільки наша країна, я нагадаю, не провела мобілізаційне розгортання перед вторгненням, то наші бойові частини нашої армії були укомплектовані в середньому на 50 відсотків. Тому, звичайно, без термінових поповнень армія не змогла б вести бойові дії з самого початку. Тому кадрові частини прийняли на себе перший удар і дуже швидко почали поповнюватись мобілізованими», – каже головний редактор видання «Цензор.нет» Юрій Бутусов.
Українські мобілізовані. Проблеми ЗСУ
До 24 лютого в українській армії було близько 215 тисяч військовослужбовців. Ще 234 тисячі, за даними «Білої книги» за 21 рік, перебували в оперативному резерві. Влітку минулого року міністр оборони озвучив чисельність ЗСУ – 700 тисяч. З урахуванням мобілізації, що триває, можливо, ця цифра зараз ще більша.
«Одна з найбільших проблем на передньому краї – брак організаційної структури. Я маю на увазі, що на передовій перебувають буквально тисячі невеликих підрозділів, і все це треба упорядкувати. Тому що, якщо подумати, у вас є лінія фронту, яка має армію, має добровольчі загони, загони міжнародної бригади, є Нацгвардія, є служба безпеки, прикордонники. І таких дрібниць надто багато, і це викликає проблеми у командуванні та управлінні. Тому вся лінія фронту потребує переосмислення того, як ми використовуємо солдатів і як вони організовані», – каже Глен Грант, полковник запасу армії Великої Британії.
«У нас створена велика кількість нових командувань, значна кількість нових командувань оперативного рівня. Зараз створюється, вже створено насправді корпуси. Це робиться для покращення управління, оскільки країна розвернула понад 80 бригад. Командувати такою великою кількістю з'єднань достатньо складно. Корпус буде вже здійснювати і адміністративне управління, і кадрове. Тобто в повному обсязі керувати бригадами, відповідати за їхню боєздатність, за бойове управління, за забезпечення. Це, звичайно, вдосконалення, логічне вдосконалення системи військового управління», – каже Юрій Бутусов.
Ще один виклик для ЗСУ – як забезпечити нові підрозділи озброєнням та технікою. При тому, що треба ще й замінити втрачене в боях або те, що вичерпало свій ресурс. Зрозуміло, тут ключовою на цьому етапі є допомога Заходу. Зокрема, США після 24 лютого передали ЗСУ військову допомогу на 30 мільярдів доларів. Для порівняння, у 21 році Україна на модернізацію і купівлю нової зброї та техніки витратила менше від одного мільярда доларів.
«Зараз ЗСУ отримує техніки більше, ніж ми взагалі могли десь закупити за часи незалежності своєї. Ще й можна брати ту, що ми продали, можна добавити. Тому виклики зараз стоять одні. Це швидко освоювати цю техніку і правильно системно її використовувати. Можна там мати 100 снарядів і кинути їх в одну точку, а можна їх розподілити і знищити 100 танків противника для прикладу. Тому це контроль у першу чергу і правильне використання. І навченість особового складу. Тому що, наприклад, той же танк «Леопард», якщо ми його візьмемо – можна на ньому навчитись їздити, стріляти, а можна використовувати ще 10-20 функцій, які дозволять мати перевагу над противником», – каже Роман Костенко, секретар комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки.
«Повністю підготуватися до такої війни, до війни такої інтенсивності, Україна не могла б самостійно – це однозначно. І забезпечення з боку західних партнерів такою потужною військово-технічною допомогою, причому це на рівні десь до 50 країн є постачальників різних, в тому числі і підтримка економіки – без цього, я думаю, не відбулося б такого опору, такого протистояння і Україна не змогла б вистояти, але ця війна має стати великим уроком, і в тому числі уроком не виконаних завдань з 2014 по 2022 рік», – каже Валентин Бадрак, директор Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння.
Зброя та військова техніка для ЗСУ
Зрозуміло, що Україна не мала стільки фінансових ресурсів, та й техніку, яку отримують ЗСУ зараз, ще рік тому Україні не погодилися б продати. Але в той же час не вдалося використати потенціал власного оборонно-промислового комплексу. Наприклад, за даними тієї ж «Білої книги», за весь 2021 рік для ЗСУ, наприклад, купили нових або модернізованих 220 артилерійських систем, включаючи міномети та танкові гармати, 43 одиниці бронетанкової зброї та техніки, 6 зенітно-ракетних комплексів. Загалом цифри незрівнянні з тим, що Україна отримує зараз.
«Україна не проводила закупівель протягом трьох років протитанкових ракетних комплексів «Стугна», недостатньо купувала ракет для «Стугни», комплекси взагалі не куплялись, ракет була закуплена дуже обмежена кількість – вони швидко закінчились, на жаль. Не проводились закупівлі за 3 роки взагалі боєприпасів для артилерії і мінометів. Це найбільша наша трагедія, за яку ми платимо великою кількістю життів. Ми не тільки не побудували своє виробництво снарядів 152 мм, 122 мм, мін 120 мм, ми навіть не робили замовлення в Європі. Не завантажували там підприємства, щоб вони вже набрали ходу і могли збільшувати виробництво», – розповідає Юрій Бутусов.
«Я взагалі говорив, що проблема була в тому, що ми готувались до війни на сході, а не готувались до війни з Російською Федерацією. До нас приходили великі військові начальники, назвемо їх так і ми говорили – а чого ви, наприклад, ракети «Вільха» не закуповуєте? Вони кажуть – навіщо? Вони на сході не використовуються. Я їм казав, що ми маємо стратегічно до війни готуватися, а вони руками махали, що нам потрібні броньовані машини, кулемети, автомати, снаряди. Щоб ви розуміли, в один рік там закупили 500 снарядів 152 мм. Це ж ні про що. Багато чого ми не давали закуповувати, бо вважали інтереси конкретних зацікавлених осіб, які приходили і казали – нам потрібно оце і це. Ми кажемо – а навіщо? Чому ми «Нептун», наприклад, не можемо більше закуповувати? Та ну, ми ж на сході «Нептуном» не воюємо», – каже Роман Костенко.
Донбас. Ситуація на передовій. Оборона ЗСУ
Півтора кілометри вздовж лісопосадки, згодом фінальний ривок і ми на передових позиціях українських військових.
«Тактика – кидають дими на фланг, задимлюють усе, під'їжджає десант піхоти і з прикриттям танків просувається вперед і все», – розповідає військовослужбовець 1 окремої танкової сіверської бригади ЗСУ з позивним «Спас».
Подібні штурми останніми тижнями на цих позиціях трохи вщухли. Але на випадок спроби прориву в українських військових протитанкова зброя напоготові. Поряд із західним озброєнням, яке, як кажуть військові, «зроблено для людей», українська піхота, зрозуміло, продовжує використовувати радянські запаси.
«Не все робить артилерія, а якщо на тебе йде людина з автоматом, артилерія тобі то допоможе, якщо вона буде стріляти, але якщо вона вже буде в упор до твоїх позицій підходити, тебе крити не будуть свої. І ця зброя буде допомагати товаришам твоїм на флангу дуже-дуже сильно. ДШК вона справляється, пробиває броню БМП-1 навіть в лоб, якщо нижню частину попасти або в борт», – продовжує «Спас».
Усі військові на цьому «опорнику», мобілізовані. Хтось із перших днів повномасштабного вторгнення, хтось згодом.
«Ненавченого кидати в бій, одразу ставити – це те саме як злочин, можна сказати. Звісно, є деколи випадки, і це необхідність, що доводиться, скажемо так, із корабля на бал, і одразу в окоп, але ми стараємося на першу лінію виставляти тих, хто вже психологічно стійкий, хто вже, скажемо так, обкатані в боях, нюхали пил пороху. На другій лінії виставляти мобілізованих, тих, хто вчора ще в цивільному одязі ходив і по потрохи-потрохи міняти, по одному дню, по три дні, потім вони заступають на передній край і так протягом місяця, трьох місяців, їх, скажемо так, проганяємо через передній край, тоді вони психологічно більш стають стійкі», – каже командир 1 окремої танкової Сіверської бригади ЗСУ Леонід Хода.
«Війну виграє піхота, яка би там зброя не була, все одно ми без піхоти нікуди, тому що ключову роль відіграє піхота. В окоп ворожий повинен зайти піхотинець, місто повинен зачистити піхотинець, дійти до державного кордону повинен все-таки піхотинець. Яка роль техніки чи озброєння, яка допомагає цьому піхотинцю, це вже інше питання, це я думаю високоточна зброя – раз. Excalibur, Smart-снаряди себе дуже гарно показали, потім Himars славнозвісні, вони працюють, ну і, звісно, немалу таку роль відіграють засоби розвідки», – продовжує командир.
За цей рік Збройні сили України отримали унікальний досвід використання цифрових технологій. Зокрема супутниковий інтернет дозволяє об'єднати всі підрозділи на полі бою в одну мережу, це створює перевагу швидкості реакції, точності ударів і адекватності ухвалення рішень. Безпілотники допомагають безперервно спостерігати за противником як вдень, так і вночі.
«Якщо раніше, 2-3 роки тому в нас не було в достатній кількості, скажімо, таких технологічних засобів, то зараз ми достатньо вже так перекриваєм ці потреби. Ну і, звісно, правило, хто володіє інформацією, той виграє війну. Ми практично, ну, ще не в ідеалі, ну, ми на тактичному рівні вже повністю перекрили свої проблеми. Оперативно-стратегічний рівень, стратегічний рівень так, звісно, є над чим ще працювати. Я бачу йде трансформація в армії, багато міняється, підходи, міняється сама, скажемо так, методика управлінських рішень міняється. Багато радянського вже десь відходить на другий план», – зазначає Леонід Хода.
«Ця війна підтвердила, що високі технології домінують, високі технології, передові технології озброєнь нав'язують ведення збройної боротьби. І для України це найвагоміша теза, тому що маючи сучасні високотехнологічне, високоточне озброєння, Україна буде нав'язувати порядок денний навіть армії російській у півтора мільйона людей, а саме таку хоче мати Кремль на рівні 26 року», – каже Валентин Бадрак.
Російська армія. Тактика
Втім тактика, яку використовує Росія, незважаючи на власні втрати, також дає свої плоди. Посилаючи солдатів щоразу в атаку, РФ тим самим виснажує ресурс української армії: зброї та техніки, але насамперед людей.
«Бойові поставки обмундирування, безпілотників, рацій, акумуляторів, продовольства, запчастин, пального, всього цього, вони потрібні кожен день. І деякі з них, як ви знаєте, наприклад, радіостанції, дрони, батареї поставляються волонтерами. Вони не поставляються у великій кількості армією. Виклик для передової, для системи, для Міністерства оборони, для Генерального штабу полягає в тому, щоб відірвати погляд від предметів загальної картини, F-16, танків, і приділити трохи більше уваги бойовому постачанню, щоб солдати йшли на фронт і мали змогу отримати ще більше того, що їм треба – міномети, міни, гранати – такого роду зброї треба більше, бо саме хлопці на передовій вмирають та борються. І якщо ви не екіпіруєте їх належним чином, багато з них загинуть», – каже Глен Грант.
«Під час війни, особливо такої великої війни, ніколи не буває достатньо боєприпасів, достатньо озброєння, достатньо військ. Тому основний виклик – це те, що основою, стратегії війни на виснаження має бути виживання людей. Тобто вирішення бойових завдань за умови максимального збереження життя особового складу. Ми воюємо з другою у світі за запасами озброєння державою. У якої є потужна військова промисловість. Створити перевагу, абсолютну перевагу в озброєнні ми не зможемо. Навіть коли почне працювати західна оборонна промисловість на повну потужність – ми не зможемо подавити повністю всю російську артилерію, вибити всі танки з дистанції, з відстані. Нам потрібно покращувати для зменшення втрат наших і збільшення втрат ворога, в першу чергу те, що залежить від нас, а не від західної військової промисловості колись. Треба покращувати в першу чергу управління. Бо основна проблема – 90 відсотків наших проблем – це проблема управління військами. Це проблема вищого командування. Вищої, середньої ланки командирів», – каже Юрій Бутусов.
Однією з головних змін в українській армії, яка, можливо, почалася кілька років тому, але особливо проявилася у рік «великої війни», стала ініціативність командирів на місцях. Сержанти, молодші офіцери не боялися ухвалювати рішення, виходячи із ситуації на полі бою. І багато в чому такі дії також стали запорукою успішних операцій Збройних сил України, які здивували весь світ – під Києвом, Херсоном та на Харківщині. Але війна триває, і поки що в цьому списку не вистачає як мінімум однієї вирішальної перемоги.
