(Рубрика «Точка зору»)
Брюссель – Трансатлантичний зв'язок – не той, що був раніше. Нездатність Європи сформувати світ навколо себе – ось чим насправді він завжди був, попри обнадійливі ознаки в Західних Балканах та на Кавказі. І ось, що принесла Мюнхенська конференція з безпеки цього року.
Організатори вирішили, що темою цьогорічної зустрічі в баварській столиці буде «західність», маючи на увазі, що вони вважають, що «розділений, а в деяких місцях все більш неліберальний Захід, схоже, відступає з світової сцени». Американська сторона на чолі з упевненим Майклом Помпео, держсекретарем США, відмахнулася від цієї ідеї, заявивши, що Захід переміг і що між Вашингтоном і його європейськими союзниками існують «тактичні розбіжності» лише щодо питання Ірану.
Проте, європейська сторона була занепокоєна. Їхні погляди щодо Ірану справді були повністю протилежними американським, адже деякі європейські столиці досі намагаються відстояти ядерну угоду, від якої американці відмовилися. До цього додалося занепокоєння через те, що США виходять з Паризької кліматичної угоди, у той же час, адміністрація Трампа спонукає інших членів НАТО витрачати більше коштів на оборону.
Але, здавалося, що найбільше нервувати європейців змусило питання щодо Китаю. У той час як більшість американців наголошували на тому, що Пекін – це реальна геополітична проблема, попереджаючи про Huawei та поширення китайських 5G-мереж, лише деякі європейці вголос висловили згоду з цією позицією. Однак схоже, що більшість серед них буде вітати китайські інвестиції і не лише в телекомунікаційній інфраструктурі.
Потім, звичайно, були знайомі скарги про те, що ЄС не є геополітичним гравцем і, що ще гірше, в блоці немає єдності щодо більшості речей. Президент Франції Емманюель Макрон виступив з ще одним делікатним проханням проявити більше європейського стратегічного мислення. Кілька німецьких політиків на сцені, схоже, погодилися з цим, але Ангела Меркель не була присутня, тож немає жодних ознак того, що вона зацікавлена в ідеях Макрона щодо більшої європейської політичної інтеграції.
Ще символічніше, що на засіданнях в Мюнхені не було високопоставлених британських політиків. Лише двох політичних діячів – колишню главу зовнішньополітичного відомства ЄС Кетрін Ештон та колишнього міністра закордонних справ Девіда Мілібенда – помітили у натовпі, поза межами ЄС і, мабуть, поза межами високих салонів європейських політичних дебатів. Концепція Європи, здавалося, радше стискалася, аніж упевнено розширювалася.
У той час, коли Європа страждала через своє безсилля, США активізувалися на своєму задньому фронті. Сполучені Штати сприяли на додаток до конференції укладенню угод між Сербією та Косовом щодо з’єднання двох держав за допомогою автомобільних та залізничних шляхів. ЄС ніде не було видно, хоча глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель провів всі вихідні в Мюнхені. Так само як і міністр закордонних справ Словаччини Мирослав Лайчак. Багато хто пророкував йому місце представника Західних Балкан у блоці.
Проте сам факт того, що ця позиція буде вільна принаймні до березня, свідчить про те, що ініціатива тепер твердо знаходиться в руках американців і їхнього енергійного спеціального представника в питаннях Косова та Сербії Річарда Гренелла. Макрон єдине заявив, що готовий дати зелене світло Північній Македонії та Албанії для переговорів про вступ до ЄС цієї весни. Але з огляду на те, що Париж за останні 20 місяців тричі блокував цей крок, це, ймовірно, свідчить про те, що ЄС буде як і раніше неохоче ставитися до будь-якого рішення щодо приєднання Західних Балкан у найближчі роки.
Нарешті, було приємно бачити, що президенту України Володимиру Зеленському, а також лідерам Вірменії та Азербайджану Ніколу Пашиняну і Ільгаму Алієву дали можливість виступити на сцені, хоча і не на головній.
Зеленський виступив з короткою промовою, а потім дав інтерв’ю Крістіан Аманпур з CNN, що нагадувало інтерв'ю зі знаменитістю. І хоча він виглядав дедалі більш незадоволеним через її питання щодо відомого телефонного дзвінка з Трампом, але Зеленський зміг вразити публіку своєю комічною поведінкою та жартами на ламаній англійській мові.
Його оптимізм з приводу майбутнього України та його особистість зробили чимало, щоб стерти імідж України як пострадянської недієздатної держави, охопленої корупцією. Але поки не ясно, чи зможе він справді щось змінити. Мюнхенська публіка підтримала його. Але це поки що.
Публіці також сподобався двобій між Пашиняном і Алієвим. Ці двоє мало про що домовилися, лише копали все глибше і глибше в історичних фактах та інтерпретаціях під час кожного раунду питань. Проте між ними промайнув один чи два натяки, які свідчили про те, що навіть вони насолоджуються присутністю один одного. Я бачив одну чи дві посмішки у них.
Із Заходом чи без, але життя триває.
