Доступність посилання

ТОП новини

«Треба вижити зараз»: як переселенки започатковують бізнес-проєкти


Жінки-переселенки претендують на гранти для відкриття власної справи
Жінки-переселенки претендують на гранти для відкриття власної справи

Майстерня з виготовлення фетрових аксесуарів для волосся, б’юті-салон, кондитерська, школа малювання і навіть птахоферма. У Дніпрі жінки-переселенки презентували проєкти власної справи. Хтось планує започаткувати підприємство з «нуля», хтось – відновити бізнес, створений раніше вдома, у містах, які зараз під окупацією. Гранти від Великої Британії на реалізацію задуманого дадуть лише трьом жінкам – чиї проєкти визнають найжиттєздатнішими.

Заявки подали загалом 34 учасниці. Кожна мала п’ять хвилин на презентацію. Сума гранту – невелика, 30 тисяч гривень. Утім, для малого бізнесу, який хочуть розвивати учасниці, і це відчутна підтримка.

Кореспондентка проєкту «Ти як?» поспілкувалася з деякими претендентками й дізналася про пережите ними під час війни, про їхні бізнес-ідеї й маленькі мрії в новому місті.

Б’юті-проєкт переселенки з-під Бахмута

27-річна Владлена Ісаєнко приїхала з селища Миронівського, яке зараз під окупацією, з війною вона вперше зіткнулася ще вісім років тому.

Владлена Ісаєнко
Владлена Ісаєнко
Ми жили на передовій вісім років
Владлена Ісаєнко, переселенка

«Війна розпочалася для мене ще 2015-го року. 22 січня – цього дня якраз захоплювали Дебальцеве, і були перші прильоти, о шостій ранку. Я того дня поїхала народжувати – до Бахмута, це за пів години їзди від нас. У селищі не стало ні світла, ні газу, ні води. Після пологів мене протримали зайві три дні в лікарні, були обстріли, а я з дитиною… Я дочекалася маму й сестру, ми два тижні прожили в Бахмуті і виїхали до Сумської області. Там пробули аж до березня, а тоді – повернулися. Наше селище – це була передова. І так ми жили на передовій вісім років, почали будувати своє життя»

За освітою Владлена – перукарка. В рідному селищі в сфері краси пропрацювала п’ять років. Спершу стригла й робила зачіски, потім зрозуміла, що є й інші цікаві для неї напрямки. Опанувала в Бахмуті ремесло з нарощування вій.

«У селищі я була одна така – всі дівчата й жінки йшли до мене. Ця ніша не була заповнена. Три з половиною роки я пропрацювала», – каже Владлена.

24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабної війни, розказує жінка, вони з чоловіком і донькою не злякалися – звуки обстрілів у селищі було чутно й раніше. Того дня Владлена їздила до Бахмута у справах, бачила, як люди розмітали продукти на ринку, потрошили банкомати. Три місяці жінка з родиною ще прожила в рідному селищі і навіть працювала – клієнток, попри бойові дії, не бракувало. Але після захоплення Попасної вирішили виїхати.

19 травня Владлена ще встигла виконати кілька замовлень, а 20-го вони з чоловіком і дитиною поїхали в Дніпро – винайняти квартиру про всяк випадок. Тоді ж – російські війська розпочали активний наступ, і додому вони більше не повернулися. Все обладнання, включно з великою кушеткою, особливою гордістю майстрині, лишилося під Бахмутом.

Через два місяці життя на новому місці Владлена оговталася і взялася за улюблену справу. Клієнтки не забарилися – це були такі самі, як і вона, переселенки, говорить жінка.

Ще не встигла всі матеріали придбати – а дівчатка вже телефонували
Владлена Ісаєнко, переселенка

«Щодня я дивилася на вії в інтернеті. Я зрозуміла, що я цим живу, що треба відновлюватися. У мене було 10 тисяч гривень – весь мій невеликий капітальчик. Мені чоловік хотів подарувати сережки на річницю весілля. А я кажу: «Ні, краще витратити ці гроші на закупівлю матеріалів». Закупила мінімум, купила знову кушетку.

Виклала рекламу в соцмережі – на ОЛХ, в групи переселенські, тобто деякі оголошення навіть безкоштовно. Ще не встигла всі матеріали придбати – а дівчатка вже телефонували. Першого ж тижня у мене було шестеро людей – усі дівчата-переселенки, я навіть не очікувала, хвилювалася. Ціни у мене не захмарні. І я працюю на якість: я звикла до того в маленькому своєму селищі, де всі одне одного знають»

Поки жінка працює вдома, бо її восьмирічна донька вчиться онлайн, і треба мати можливість контролювати процес. А втім, Владлена хоче відкрити власний кабінет, а потім, помноживши прибуток, – і салон краси.

Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста
Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста

«Зараз 90% моїх клієнтів – це жінки. Але будуть і чоловіки – зараз стає модним давати лад бровам. Я не зупиняється, пройшла курси з ламінування вій, хочу розвиватися і в цьому бізнесі. Також є потреба в обладнанні – адже все лишилося вдома. Треба вести інстаграм, а для цього також треба певне обладнання – щоб були високоякісні фото. Вдома у мене було «сарафанне радіо», там був не потрібен інстаграм, а у великому місті так не виходить: потрібно себе показувати, рекламувати.

Оренда місця для роботи – чотири-п’ять тисяч на місяць, це – доступна сума. Зараз у нас з чоловіком йде 10-11 тисяч тільки на оренду житла й гаража. А ще дитина – ходимо й на танці, й на англійську. Економимо на їжі. Якщо дають гуманітарну – беремо, так і виживаємо»

Презентація проєктів на гранти для відкриття власної справи в Дніпрі, листопад 2023 року
Презентація проєктів на гранти для відкриття власної справи в Дніпрі, листопад 2023 року

Будинок Владлени вцілів, але на швидке повернення додому вона вже не сподівається.

«Там окупація. В наших будинках живуть військові, є прильоти. Був бетонний завод – зруйнований. Були загиблі. Життя вже там немає… Якщо й поїдемо, то лише в гості. Сенсу повертатися навіть після перемоги немає. Поки в Дніпрі хочемо адаптуватися. Це добре місце для заробітку. Але – для душі – хочемо більш спокійне місто, тому треба назбирати на власне житло»

«Спа вдома» від переселенки з Зеленодольська

30-річна Альона Федотова – за фахом програмістка.

У Зеленодольську, що на Криворіжжі, під звуки вибухів жінка прожила майже три місяці. Навесні 2022 року окупанти підійшли дуже близько, її рідне місто потерпало від обстрілів. Тоді Альона з дворічною дитиною виїхали за кордон.

Альона Федотова
Альона Федотова

«Не вірилося, що підійдуть так близько. Коли вже взяли Херсонську область, Вископілля в окупацію – тоді стало страшно. У липні ми виїхали в Болгарію в евакуацію. Мама лишилася вдома з бабусею, їй 80 років. Дев’ять місяців ми побули за кордоном, нам там надали разову допомогу, житло, іноді – гуманітарну допомогу. Решта – своїм коштом»

Не вірилося, що підійдуть так близько
Альона Федотова, переселенка

Ще в евакуації Альона спробувала себе в миловарінні. Матеріали для творчості брала місцеві, болгарські, виготовляла мило суто для себе. Повернувшись в Україну, вони з чоловіком і дитиною оселилися в знайомих у Дніпрі. Жінка каже: всі дитсадки – дистанційні, тому піти на офісну роботу вона не може, отож зробила ставку на те, що робила для душі.

Зараз у неї в асортименті – мило, скраби, сіль для ванн та зволожувальні олійки для дорослих, а також – мило для дітей. Великих заробітків це не дає, зізнається жінка, швидше – вона поки лише експериментує. Але є й амбітна мета – згодом стати фінансово незалежною.

«Я прорахувала, що мені треба робити й продавати по 60 наборів щомісяця, це два набори щодня. До набора входить мило, скраб і олія для тіла. Кожен набір – 350 гривень. Чистий прибуток може бути 12 тисяч гривень на місяць. Але це – без урахування витрат на рекламу. А реклама дуже важлива. Поки мої продажі – це знайомі знайомих. Щоб знайти нових клієнтів, треба рекламуватися»

Зараз Альона виконує замовлення для дитячого садочка на день Святого Миколая – 45 дитячих милець у вигляді динозавриків. Бракує і обладнання для творчості, і часу, говорить вона.

«Формочка в мене поки одна, тобто я робитиму це замовлення днів десять. Аби купити, дві-три формочки, щоб робити швидше, – це все витрати. Зараз так: коли мені надходить замовлення – я пішла, купила матеріалів саме на це замовлення і зробила. Прибуток – десь 30% від вартості.

Якщо б замовлення були більші, я брала би матеріали оптом – наприклад, п’ять кілограмів мильної основи, два кілограми олії – прибуток був би більшим. До 50%. Зараз – щоб відчувати, що я щось заробляю, – ні, більше – набиваю руку, вкладаюся в те, що є. Ринок дуже конкурентний, його треба вивчати, щоб знайти саме своє, треба розширювати асортимент»

5 хвилин на презентацію власної справи
5 хвилин на презентацію власної справи

У Зеленодольську зараз спокійніше, зазначає Альона, ніж на початку повномасштабної війни. Місто – за 30-40 кілометрів до зони бойових дій. Але повертатися на малу батьківщину жінка поки не планує. Пробує закріпитися у Дніпрі.

Майстерня фетрових виробів від переселенки з Бердянська

35-річна Юлія Пчолкіна – двічі переселенка.

Уперше вона виїхала з Донецька ще в 2015-му, вдруге – з Бердянська. Маркетолог за фахом, раніше вона працювала в рекламній агенції. Але, пішовши в декрет, спробувала себе у пошитті фетрових виробів, іграшок, аксесуарів для волосся. Перші фетрики були – в ліжечко новонародженому сину, далі – для друзів та знайомих.

Юлія Пчолкіна
Юлія Пчолкіна

«Продавала спершу на інстаграмі, на ОЛХ. А як пішов садочок – познайомилася з іншими мамами, у мене з'явилися замовниці серед них. Так же простіше, ніж пересилати. Потім у нас у місті були ярмарки. Це ж курорт, туристи – розбирали все, що пов’язане з літньою тематикою, з морем»

Зрештою Юлія змогла монетизувати своє хобі й перетворити на основну роботу. Вона брала участь у великих міських ярмарках, створила магазин на одній з міжнародних онлайн-платформ, відправляла замовлення по всьому світу.

За два дні до повномасштабного вторгнення Росії Юлія з чоловіком ще відвідали тренінг з підприємництва й навіть виграли два сертифікати на бізнес-консультації. Жінка ще тоді розмірковувала про приміщення під майстерню і крамничку.

Родина жила за п’ять хвилин від моря.

24 лютого, одразу після перших вибухів, вирішили виїздити. Це врятувало їх від обстрілів та життя в окупації. Їхали – як багато хто – «на два тижні». Матеріали для творчості та швейна машинка Юлі лишилися в Бердянську.

Роботи Юлії
Роботи Юлії

У Дніпрі, допоки чоловік шукав роботу, родину годував Юлин хенд-мейд.

«На останні півтори тисячі ми закупили фетру. Чоловік сказав: «Продовжуй, поки я знайду роботу». І я взялася за пошиття. Уже за два дні в мене почалися продажі. Дуже виручав мій магазинчик на Etsy. Закордонна аудиторія стабільніша, і в певний період вони дуже підтримували Україну, обирали купувати саме в українських майстрів»

На знак солідарності з Україною її друзі одяглися в сині піджаки й жовті штани
Юлія Пчолкіна, переселенка

Майстриня розповідає, як її клієнти з-за кордону виявили неабияку чуйність і показали підтримку: «Одна латиноамериканка замовила в мене мій топовий обідок з полуничками – до сукні в полунички. Хотіла в ньому відзначати свій день народження. Вона хвилювалася, що через війну не зможе вчасно отримати замовлення. Але все склалося добре – за два дні до вечірки вона його отримала. І от вона мені вислала фото: на знак солідарності з Україною її друзі одяглися в сині піджаки й жовті штани. Дуже зворушливо».

«Інша замовниця просто скинула мені сто доларів задля підтримки. Тоді дорога на Бердянськ ще була відкрита. Цими грошима я оплатила доставку ліків в місто своїм знайомим, а також розкидала їм по 300-500 гривень на родину. На себе я б просто не змогла їх витратити»

Жінка каже: зараз вони з родиною живуть в орендованій однокімнатній квартирі, за яку платять 8 тисяч гривень на місяць. Шестирічний син – першокласник, вчиться вдома онлайн. Розвернутися з ремеслом там ніде, тому відкриття власної майстерні – вже не мрія, а необхідність.

«За 2- 2,5 тисячі гривень невелику кімнату можна зняти. Варіанти є. Там можна було б працювати. Щоб я прийшла туди – і це відчувалося як робота, адже вдома, в однокімнатній квартирі, це неможливо»

Юлія на презентації проєкту
Юлія на презентації проєкту
Та ми живемо зараз, іншого не буде
Юлія Пчолкіна, переселенка

Родина мріє повернутися до вже рідного міста. Їхня квартира вдома вціліла.

«Адаптуватися в Дніпрі не так просто. Нам дуже не вистачає Бердянська. Для нашої родини вигідно жити в меншому місті, бо там менші витрати.

Чоловік також хоче відкрити свій заклад, можливо, маленьку пекарню. Але хотілось би – щоб уже вдома. Живу творчістю. Це потрібно людям – і під час пандемії, і під час війни люди купують красиве, бо хочуть себе якось потішити. Мене стимулюють замовлення.

Скоро Новий рік, треба шити щось цікавеньке. А ще – я вірю в перемогу. Ми хапаємося за надію, але сумніваємося – чи буде куди повертатися? Та ми живемо зараз, іншого не буде. І треба вижити зараз»

  • На мінігранти від Великої Британії на підприємництво наразі подалися 34 жінки. Це переселенки, які потребують допомоги у відновленні релокованих бізнесів чи відкриття власної справи, щоб підвищити свою економічну спроможність.
  • Троє з них отримають по 30 тисяч гривень – ті, чиї проєкти визнають найперспективнішими, розповіла кар’єрна радниця жіночого простору «ВОНА хаб Дніпро» Олександра Мошник.
Олександра Мошник
Олександра Мошник
Більше шансів є у тих, хто покаже життєздатність ідеї
Олександра Мошник, кар'єрна радниця

«Наш хаб працює більш як рік, допомагає жінкам у працевлаштуванні й відкритті власної справи. Є дві кар’єрні радниці – консультують, допомагають скласти резюме. Є психологиня, яка працює з бар’єрами, особистими страхами й травмами. Усе – безкоштовно. Свої проєкти жінки підготували як за допомогою хабу, так і самостійно. Більше шансів є у тих, хто покаже життєздатність ідеї, – щоб вона і далі існувала й приносила прибуток», – розповідає Олександра.

  • Від початку повномасштабної війни місто Дніпро прийняло найбільшу кількість вимушено переміщених осіб(ВПО).
  • На сьогодні у Дніпрі офіційно зареєстровано понад 180 тисяч ВПО.
  • Дві третини переселенців у Дніпрі– це жінки.
  • Зображення 16x9

    Юлія Рацибарська

    Журналістка-фрілансерка. Працюю кореспонденткою Радіо Свобода в Дніпрі з 2006 року. Народилась на Дніпропетровщині. Закінчила факультет систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету – магістр журналістики. Писала для місцевих та загальноукраїнських газет і журналів, працювала новинкаркою та дикторкою на радіо, кореспонденткою та редакторкою сайту в інформагенції. Пишу, фотографую, надихаюсь історіями людей.

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG