Доступність посилання

ТОП новини

«Шматочок зберігся, а все решта – в руїнах». Переселенці розповідають свої історії, малюючи довоєнні міста


Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста
Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста

Вугледар, Волноваха, Сєвєродонецьк… Переселенці з міст, які російська армія зруйнувала вщент або які зараз перебувають під окупацією, малюють рідні місця такими, якими вони їх знали до війни. Акцію влаштували в Дніпрі, у Будинку мистецтв. Через створення акварельних пейзажів люди проживають свої незагоєні емоційні рани – тугу й біль за малою батьківщиною.

Через що пройшли під час повномасштабної війни? Як дають собі раду з нинішнім життям? Та які місця зі своїх снів та спогадів обрали для малюнків – учасники акції розповіли проєкту «Ти як?».

«Треба було сказати: «Це більше не наша батьківщина...?»

Вчителька початкових класів з селища Бугас, що під Волновахою, Катерина Чанглі розповідає: її мала батьківщина була окупована на другий день повномасштабної війни, 25 лютого 2022-го. Того дня на рідних вулицях вона побачила російські танки.

Катерина Чанглі
Катерина Чанглі
Не було ані газу, ні світла, життя не було
Катерина, переселенка

«Ми побачили, як росіяни заїхали на своїй техніці, їхали по селищу, з прапорами, махали ними. Ми йшли від батьків додому, повернулися назад. Було страшно. В окупації ми прожили березень, квітень і травень. Не було ані газу, ні світла, життя не було. Підвали, через наше селище – літало на Волноваху. Два-три тижні вони гатили по Волновасі саме через нас. Є руйнування, кілька людей загинуло. Окупанти жили в людських хатах, приходили, «перепис» людей робили, машини забирали в людей», – згадує жінка.

Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста
Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста

Окупанти також якийсь час жили в рідній школі жінки. Вони, каже, мародерили, залишили по собі бруд і руйнування. Потім постало питання до неї як вчительки – повернутися до роботи, але – під російським прапором.

На дошках понаписували: «Вчіть російську мову», «Путін – наш президент»
Катерина, переселенка

«Коли ми сиділи по підвалах, перші два тижні в школі жили окупанти. Коли ми прийшли до школи – жах, класи були зруйновані, все викрадене, на дошках понаписували: «Учите русский язык», «Путін – наш президент», тощо. Ми все поприбирали, помили… А потім стало зрозуміло, що якщо залишитися у селищі, треба буде виходити на роботу. Я сказала: «Ні!». Це було принципово для мене. Я ж працювала заступником директора з виховної роботи і весь цей час виховувала в дітях любов до України. І що, треба було сказати: «Це більше не наша Батьківщина, любіть іншу країну?! Я не змогла», – каже Катерина.

На акції
На акції

Із чоловіком та сином-школярем жінка зуміла дістатися до Дніпра в травні 2022-го року. Зараз веде уроки для волноваських дітей дистанційно. Спогади про рідні місця, ділиться Катерина Чанглі, дуже болісні для неї. Прийшовши на акцію, вона взялася малювати церкву – саме ту, де хрестили її доньку й сина.

«Згадується вокзал у Волновасі, з якого ми їздили, Будинок творчості, бо з ним було пов’язане моє життя, церква, де ми хрестили обох дітей... Все дуже важливе й дуже болюче для мене», – ділиться вона.

«Приїхати, поплакати й повернутися»

Вікторія – також учителька. Їй пощастило виїхати з рідної Волновахи в перший день війни, після першого ж «прильоту».

Вікторія, переселенка з Волновахи
Вікторія, переселенка з Волновахи

Обрала для малюнка один з найулюбленіших об’єктів – паротяг сторічної давнини. Він нагадує їй про дитинство й про найрідніших людей.

Сподіваємося вернутися додому хоча б до літа наступного року
Вікторія, переселенка

«Малюється він непросто, але я обрала саме цей паротяг. Цей пам’ятник стоїть у нас в центрі міста, між центром і вокзалом. Мені дорогий він – мій батько був залізничником, а бабуся – працювала на залізниці все життя. А біля цього паровоза ми з малечею гуляли. Кажуть, що цей паротяг вцілів, а будинок поряд – зруйнований. Сподіваємося вернутися додому ну хоча б до літа наступного року, хоча наш будинок на 50% зруйнований, чи підлягає відновленню – не знаю», – говорить Вікторія.

Олена Содух має дуже багато спогадів про Волноваху
Олена Содух має дуже багато спогадів про Волноваху

Жителька Волновахи Олена Содух малює парк у центрі Волновахи зі зменшеною копією Big Ben. Каже: колись це було одне з найулюбленіших місць для усамітнення й відпочинку.

«Дуже багато спогадів. Тут можна було кавусі випити, поностальгувати. Ліхтарики, велосипедик з кошиками квітів. Біг Бен – і ти ніби в Лондоні, отам далі – копія Ейфелевої вежі. І ти ніби в Парижі... Оцей шматочок зберігся, а все решта – в руїнах», – розказує жінка.

Малюнок переселенки Олени
Малюнок переселенки Олени

У будинку жінки в рідному селі Валер’янівці під Волновахою, каже, зараз хазяйнують окупанти. На швидке повернення туди, зізнається жінка, має мало надій.

Сусідніх сіл практично немає – все розбомблено
Олена, переселенка

«Боляче… Такий біль… Так хочеться додому, але, як каже моя подруга: «Приїхати, поплакати й повернутися»… У нас в селі все було – два нові стадіони, відремонтований будинок культури, відремонтований ФАП, повністю освітлення було в селі, сонячні батареї. Нічого не лишилося. А сусідніх сіл практично немає – все розбомблено. Я тримаюся за своїх дітей – донька пережила Маріуполь, а син – зі мною. На швидке повернення я вже не сподіваюся, Дніпро потроху ріднішим стає, дякувати людям», – говорить вона.

Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста
Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста

«Цією дорогою я щодня їздив на роботу»

Сергій Голубенко – також переселенець з Волновахи – обрав для свого малюнка один з краєвидів сусіднього міста Вугледара.

Сергієва дорога на роботу
Сергієва дорога на роботу

Це – дорога до шахти, у культурному центрі якої він пропрацював 11 років. Він – фаховий вокаліст, музикант і звукорежисер.

Сергій працює над своєю картиною
Сергій працює над своєю картиною
Вивіз нас з міста військовий
Сергій, переселенець

«Ось саме цією дорогою я щодня їздив на роботу, а іноді – й пішки ходив… Війна почалася для нас у Волновасі, були вдома, 4-та ранку, перші вибухи. Син з родиною швидко виїхали, а ми думали, що все ще нормалізується.

Понад тиждень ми просиділи в бомбосховищі, у наш будинок, у стару двоповерхівку, були влучання – прямо в дах. Дружину я ще раніше відправив до сестри. Дорога була розбита. Тому я взяв продукти й пішки під обстрілами, під дронами пішов через все місто до них. Вивіз нас з міста військовий, знайомий сина. Вивіз нашу родину й родину сестри, усі влізли в одну машину», – каже він.

Дружина Сергія Олена також малює рідну для чоловіка шахту
Дружина Сергія Олена також малює рідну для чоловіка шахту

Більш ніж півтора року Сергій з дружиною Оленою живуть у Дніпрі, винаймають квартиру разом з дорослими дітьми.

Перший рік, каже він, коли не було іншої роботи, працював двірником. Зараз – уже за фахом, звукорежисером в одному з творчих колективів.

Не зовсім майстер-клас…

За кожним малюнком, створеним у рамках акції в дніпровському Будинку мистецтв, – своя болісна історія полишення дому й туги за ним, говорить художня керівниця закладу Валентина Слобода.

Через створення акварельних пейзажів постраждалі від війни мають проживати й переживати свої емоції.

Вони малюють рідні місця, які їм не забути, які їм сняться
Валентина, керівниця Будинку мистецтв у Дніпрі

«На фоні виставки «Урбаністичні обриси Дніпра» у нас було вже чотири майстер-класи з акварельного скетчингу. Але нинішня акція – не зовсім майстер-клас. У ній беруть участь переселенці, які, на превеликий жаль, втратили свою малу батьківщину й дуже сумують за містами, які ворог обстрілює, залишаючи руїни замість тих будівель, серед яких вони виросли. Вони малюють рідні місця, які їм не забути, які їм сняться», – каже вона.

Дніпропетровщина лідирує серед регіонів України за кількістю переселенців. За понад півтора року повномасштабного вторгнення область прийняла близько пів мільйона переселенців. Саме ж Дніпро прихистило понад 150 тисяч ВПО.

  • Зображення 16x9

    Юлія Рацибарська

    Журналістка-фрілансерка. Працюю кореспонденткою Радіо Свобода в Дніпрі з 2006 року. Народилась на Дніпропетровщині. Закінчила факультет систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету – магістр журналістики. Писала для місцевих та загальноукраїнських газет і журналів, працювала новинкаркою та дикторкою на радіо, кореспонденткою та редакторкою сайту в інформагенції. Пишу, фотографую, надихаюсь історіями людей.

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG