Валерія Уласик, Олена Шалаєва, Tony Wesolowsky
Із фактично забороненим біло-червоно-білим прапором першої Білоруської республіки 72-річна Ніна Багінська вже десятиліттями є звичною особою на акціях протесту – від часу, коли вона дізналася, яких репресій зазнала її країна за доби сталінізму. Сума присуджених їй штрафів наближається до 17 тисяч доларів. А її стійкість додає натхнення опонентам довгого правління авторитарного президента Олександра Лукашенка.
Із біло-червоно-білим прапором на бамбуковій палиці, фактично забороненим прапором незалежної Білоруської держави, вона стоїть перед шерегою працівників міліції в чорному, що дивляться на неї згори з кам’яних сходів. Це фото було зроблене 2006 року на акції, присвяченій Дню волі – так називають День незалежності Білорусі, який багато мешканців країни святкують 25 березня (державним святом він не вважається). І це фото зробило Ніну Багінську, нині вже пенсіонерку і прабабусю, славнозвісністю серед активістів у країні, якою від 1994 року незмінно керує президент Олександр Лукашенко – і не дуже терпить інакодумства в ній.
«Сьогодні хтось може сміятися над цим, хтось може плюватися, а хтось не звертати уваги. Але в майбутньому це залишиться. Ось ця фотографія Ніни Багінської з прапором залишиться в новітній історії Білорусі. Не всі ці партії, а Ніна Багінська з прапором у руках», – каже лідер білоруського опозиційного демократичного руху «Молодий фронт» Дмитро Дашкевич.
Ніна Багінська пошила й для активістів дев’ятиметровий такий прапор – і відтоді його щороку розгортають на Дні волі.
Багінська бере участь у протестах уже багато десятиліть – починаючи з перших демонстрацій у тодішній радянській Білорусі, які стали одним із моментів, що наблизили Радянський Союз до розвалу.
Тендітна пенсіонерка, яка живе у скромній квартирі в Мінську, каже, що не мала іншого вибору – тільки протестувати.
«Мене завела ця несправедливість – соціальна, і політична, і національна. І я сказала: якщо ти не сволота, якщо ти не раб, ти повинна захищати свою землю і свою батьківщину», – сказала вона в інтерв’ю проектові Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» «Настоящее время».
Багінська рідко виходить на демонстрації без біло-червоно-білого прапора. Це був прапор Білоруської Народної Республіки, що менш ніж рік проіснувала в 1918–1919 роках. Це був і прапор сучасної Республіки Білорусь протягом перших чотирьох років її існування після занепаду СРСР 1991 року – перш ніж його скасував Олександр Лукашенко, голова колгоспу, який став президентом країни і використав ностальгію за радянськими часами як засіб зміцнення своєї влади. 1995 року він влаштував суперечливий референдум, за результатом якого повернув старий прапор БРСР у майже не зміненому вигляді – головною зміною стала відсутність серпа й молота. Біло-червоно-білий прапор не тільки втратив офіційний статус, а й фактично потрапив під неоголошену заборону – і перетворився на символ протесту.
Такі прапори в минулому міліція переважно конфісковувала – але останніми роками, каже Багінська, тактика правоохоронців змінилася.
«До 2014 року віддавали прапори, потім стали ламати і забирати. А з 2016-го спорожніла скарбниця – перестали забирати прапори, але стали давати за них штрафи», – розповідає Багінська з посмішкою, тримаючи й під час інтерв’ю маленький біло-червоно-білий прапорець – він, за її словами, рідко коли не з нею.
Багінська, яка раніше працювала в Інституті геології в Мінську, вперше вийшла на акцію протесту 1988 року – після того, як ширша публіка вперше дізналася про один із найбільших злочинів, які вчинили в Білорусі за влади радянського диктатора Йосипа Сталіна, в 1937–1941 роках, у період масових політичних репресій.
Тоді історик і засновник Білоруського народного фронту Зенон Позняк та інженер Євген Шмигаль опублікували газетну статтю «Куропати – дорога смерті» про те, що в урочищі під Мінськом працівники НКВС БРСР розстріляли від 30 до 200 тисяч людей. Статтю передрукували великі московські видання – і у всьому тодішньому Радянському Союзі дізналися про Куропати.
За даними розслідувань, що були проведені в 1988–1995 роках, дійшли висновку, що в Куропатах лежать останки від 100 тисяч до 250 тисяч людей – жертв сталінського політичного терору. Але білоруська влада називала й значно менші числа – 30 тисяч чи й навіть 7 тисяч.
А тоді, 30 жовтня 1988 року, в день поминання предків «Дзяди», білоруські активісти планували провести мітинг-реквієм пам’яті жертв сталінських репресій. Але влада не дала дозволу, а присутніх людей жорстоко розігнали: на вулиці виїхали водомети, міліція застосувала кийки і подразливий газ. «Я жахнулася цієї радянської брехні: «все для народу» – а за те, що люди хочуть вшанувати своє національне свято «Дзяди», кинули ось ці війська і нас стали розганяти», – згадує Багінська.
Роки протестів, роки арештів
Для неї це стало початком нового життя й виступів проти несправедливості. І лише за останні кілька років вона пережила низку сутичок із владою, яка мало толерує інакодумство й протест.
У 2014 році Багінську затримували за спалення прапора колишнього СРСР біля будівлі КДБ Білорусі – це була акція проти втручання Росії на території України.
2015-го її арештували знову – цього разу за акцію пам’яті Михайла Жизневського, білоруса, який одним із перших загинув у числі Небесної сотні під час Євромайдану в Україні.
2017 року міліція знову забрала Багінську – тепер за участь у демонстрації перед будівлею КДБ на підтримку арештованих у так званій «справі патріотів» – ішлося про групу опозиційних активістів, яких звинувачували в нібито організації масових збройних заворушень по всій Білорусі. Зрештою справа розвалилася, а затриманих відпустили. Але поки цього не сталося, Багінська день що день виходила з одиничним пікетом до будівлі КДБ.
Три дні поспіль вона виходила, її затримували і відпускали. На четвертий день міліція змінила тактику, не давши пенсіонерці протестувати. «На мене вже чатували, виловлювали і запихали до міліцейського відділку Центрального РВВС», – пригадує Багінська.
У 2018 році вона вийшла на Жовтневу площу Мінська з плакатом «Білорусь репресована», виступаючи проти будівництва ресторану біля меморіального комплексу «Куропати». У міліції вважають, що вона порушила порядок організації і проведення масових заходів: пенсіонерці присудили штраф у 1225 білоруських рублів (трохи більш як 600 доларів).
Останнє на сьогодні затримання Багінської знову пов’язане з Куропатами: в квітні 2019 року її відвезли в міліцію під час «хрестоламу» – активістка нібито перешкоджала будівельним роботам на меморіалі, коли там екскаватором зносили хрести, встановлені на згадку про жертви сталінських репресій. «Це зовсім смішно: вже бабусь почали хапати», – каже Багінська.
Рекордсменка за штрафами
Але тут же додає: їй до затримань не звикати, і вона вже давно перестала рахувати свої штрафи і припровадження в міліцію.
«Пам’ятаю, було 350 мільйонів рублів (до деномінації 2016 року – ред.). А коли перейшло за 350 мільйонів (зараз це 35 тисяч рублів – близько 16,6 тисячі доларів – ред.), я перестала рахувати. А тут уже і Куропати з’явилися – за Куропати повно штрафів, треба виплачувати», – каже вона.
72-річна пенсіонерка забороняє активістам платити за себе, хоча в Білорусі правозахисники часто збирають кошти на виплати штрафів. «Навіщо поповнювати казну і [оплачувати] існування цієї міліції, судів і прокуратури?» – пояснює вона свою позицію.
«Ніна Багінська відмовляється від будь-якої допомоги, не приймає її ні від друзів, ні від знайомих, ні від різних правозахисних організацій, кажучи, що виплата штрафів за участь у численних акціях – це її жертва, це її хрест, її боротьба з цією антибілоруською владою, і вона повинна нести його сама», – розповідає координатор ініціативи «За порятунок меморіалу «Куропати» Ганна Шапутько.
Із 2016 року з пенсії Багінської стали вираховувати 20% як відшкодування штрафів, а з 2017-го – вже 50%. Розповідаючи це, пенсіонерка сміється: «Як вам це? Я ж спортсменка, напевно, хочу вийти на рекорд Гіннеса за штрафами!» Потім на мить замовкає, в очах з’являються сльози, але тут же погляд стає суворішим: «Ну і нехай. Влада не вічна. Тут так: чим гірше – тим краще. Швидше люди зрозуміють, що це таке».
У 2016 році судові виконавці конфіскували в пенсіонерки мікрохвильовку і пральну машину. Але вже через п’ять днів активісти і просто користувачі «байнету» (білоруського сегменту інтернету – ред.) зібрали Багінській гроші на нову побутову техніку.
Потім дійшла черга до двох невеликих дач пенсіонерки – їх заарештували і виставили на продаж. Але покупців поки що не знайшлося.
Активісти не приховують захоплення незалежністю Багінської. «Мене захоплює в ній те, що вона виходить [на протести] без «понтів», без претензій на місіонерство якесь, чим грішать деякі лідери білоруської опозиції, – каже Дмитро Дашкевич. – І не просто виходить, а, що дуже важливо в білоруській реальності, сама несе персональну відповідальність за свій вихід. Нікого не підставляє своїми закликами, нікого не закликає виходити на несанкціонований захід, пов’язаний із арештами або штрафами. Вийшла, підняла прапор – і стоїть. Пришила на спину «Свободу народу» – і ходить по місту».
