У книзі Тараса Березовця в хронологічному порядку описані й задокументовані події з 18 лютого 2014 року і до 18 березня 2014 року, коли в Москві було ухвалене рішення про приєднання Криму і Севастополя.
Інтерес до подій 2014 року в Криму зростає в міру того, як у роботу з деокупації Криму включаються все більше людей, країн, організацій. Зараз, коли Декларація країн-учасниць «Кримської платформи» засвідчила факт формування стійкої коаліції держав, що підтримують Україну на міжнародній арені, особливо зростає інтерес до документальних свідчень спроби анексії Криму. Звичайно, повну правду світ дізнається тільки тоді, коли будуть відкриті російські архіви, але всі, хто цікавиться питанням, уже зараз мають можливість накопичувати документальний архів і збирати свідчення тих подій.
До таких свідчень належить і книга відомого українського політолога і телеведучого Тараса Березовця «Анексія. Острів Крим. Хроніки «гібридної війни».
Тарас Березовець – український політичний експерт, відомий український політконсультант, телеведучий. Він народився в Керчі, кримчанин у шостому поколінні. Крім диплома Київського національного університету імені Тараса Шевченка, отримав ступінь магістра міжнародних відносин у King's College London. З перших днів спроби анексії Криму Тарас Березовець зайнявся боротьбою з кремлівською пропагандистською машиною, організовуючи наукові заходи в Україні та за кордоном. У грудні 2014 року він створив і очолив проєкт Free Crimea. В рамках цієї діяльності був підготовлений перший аналітичний звіт про ситуацію з правами людини «Чорна книга окупації Криму». Free Crimea був представлений у Європарламенті й Державному департаменті США.
У книзі «Анексія. Острів Крим. Хроніки «гібридної війни» аналізуються механізми і технології агресії, розв'язаної військами Російської Федерації на території Автономної Республіки Крим.
Окремо досліджується розвідувальна та інформаційно-пропагандистська операція російських спецслужб, що дозволила підготувати анексію Криму, починаючи з 1991 року.
Книга містить велику кількість документів і фото, які є доказами злочинного характеру окупації півострова. В хронологічному порядку книга охоплює період з 18 лютого 2014 року – початку масових розстрілів на майдані Незалежності за участі російських спецслужб, – і закінчуючи 18 березня 2014 року, коли в Москві було ухвалене рішення про приєднання Криму і Севастополя. Особливо цікаві будуть читачеві ексклюзивні інтерв’ю очевидців тих подій, дані спеціально для цієї книги міжнародними політиками та військовими, експертами, журналістами, активістами.
Про свою книгу автор відгукується так: «Сама книга охоплює досить серйозний документальний фактаж, тому що ми взяли за основу величезну кількість джерел – 704 джерела».
«Маю зізнатися, що робота над книгою далася мені досить важко, – пише Тарас Березовець у післямові. – Треба пропустити через себе величезну кількість фактів, імен і подій і при цьому залишатися беземоційним і неупередженим дослідником – це абсолютна аксіома. Але коли мова йшла не про абстрактні події, не про абстрактні землі, а про батьківщину, де минули твоє дитинство і юність, де в кожному куточку півострова ти бував і з кожним селищем пов'язані особливі спогади, де поховані твої предки, де кожен камінь дихає живою тисячолітньою історією, було дуже важко».
Автор згадує, що під час написання книги він зустрічався з десятками людей. Це були керівники держави, які розповідали, як у лютому і березні 2014 року країна стікала кров'ю, а спецслужби й армія були повністю деморалізовані. Їм довелося ухвалювати важкі, часто поспішні рішення в умовах, коли російське керівництво загрожувало почати повномасштабну агресію проти України і дійти до Києва за один день. Він спілкувався з українськими активістами, які «на своєму досвіді відчули страшну силу і безкарність російської машини насильства, побудованої за наказом Володимира Путіна і втіленої руками державних зрадників – Сергія Аксенова та Володимира Константинова».
На думку Тараса Березовця, трагедія не зламала нове покоління кримчан, а лише загартувала більшість патріотів. Автор присвятив книгу подвигу росіянина Сергія Кокуріна, українця Станіслава Карачевського, кримського татарина Решата Аметова, які віддали своє життя за Крим і Україну, коли їй було погано.
Книга Тараса Березовця – важлива підмога в дискусії безлічі політологів про те, чи правильно вчинила Україна в 2014 році в Криму. Багато хто сходиться на тому, що незважаючи на гіркі уроки, ті події – це та сама рана, що зробила Україну сильнішою. Наприклад, кандидат історичних наук, публіцист, автор науково-популярних книг з української історії Сергій Громенко вважає, що у нас «не було жодної стратегії, яка дозволила б утримати півострів», однак Україна зусиллями на міжнародній арені домоглася того, що «анексія не вдалася... Росія почала анексію, але не завершила. Крим залишається тимчасово окупованою територією України, а це насправді важливо, тому що якби світ визнав, то можна було б говорити про успіх російської операції».
Павло Лакійчук, керівник програм безпеки фонду глобалістики «Стратегія XXI», в 2014 році аналітик кримського відділення аналітичного центру «Номос», вважає, що Україна могла б частково утримати Крим, «якби ми закріпилися в Джанкої». «Не виключаю, що якби Україна ухвалила рішення про оборону Криму – росіяни змогли б утримати під контролем тільки Севастополь і Південне узбережжя Криму», – вважає він.
Тарас Березовець вважає інакше: «Воювати чи не воювати в Криму? Відповідь очевидна. У країні було 5000 осіб боєздатного війська, кинути їх у Крим – це залишитися без армії. І тоді під час агресії на Сході ми втратили б Донбас. На території Криму було 14 000 російського війська, і росіяни передбачали збільшення до 25 000. Вони це швидко наростили під час Сочинської олімпіади. Якби ми відправили туди людей за такої переваги противника, росіяни б їх або вбили, або дали б по 25 років. Воювати можна, коли є перевага над ворогом, ну, хоча б, один до трьох. В Україні тоді не було армії...»
Автор книги сформулював п'ять уроків з подій у Криму.
По-перше, країна повинна мати завжди мобілізовану контрактну армію. Ми не можемо собі дозволити бути абсолютно миролюбною державою. Ми повинні мати сильні Збройні Сили.
Другий урок – захист інформаційного простору. У 21-му столітті головний ворог – інформаційний. Коли програєш цю війну, то далі зламати і людину, і суспільство – значно простіше.
Третій урок ще не засвоєний. Повномасштабної зачистки нашої еліти від російських агентів не відбулося. Багато з них сидять у парламенті, в виконавчих структурах. Ця агентура працює. Тому дуже важливе завдання – ретельно підходити до підбору кадрів і в політичних партіях, і в державних структурах.
Четвертий урок – скоріше перемога. Нам вдалося сформувати міжнародну підтримку аж до поставок летальної зброї.
І п'ятий урок – швидких перемог не буває. Це дуже добре знав Черчилль, коли у нього не було жодного союзника в 1940 році, і навіть США тоді ухвалили ізоляціоністський акт про заборону продажу зброї Великій Британії. Це треба добре розуміти і не вимагати швидких перемог.
Книга Тараса Березовця буде цікава політикам, ученим, історикам, студентам, багатьом аналітикам тому, що в ній від 18 лютого до 18 березня 2014 року простежено і проаналізовано події кожного дня, зібрані пояснення і коментарі, оцінки та уточнення. Відстеження цих подій і розкриття їхніх внутрішніх механізмів надає читачам впевненості в злочинності російських дій у Криму, що відрізняються віроломством і порушенням міжнародного права.
Тому закінчуючи книгу, автор пише: «Я не просто вірю. Я знаю, що одного разу Крим знову відкриє свої обійми перед Батьківщиною. Як мале дитя, що сумує за своєю мамою. Ми не повинні навіть допускати думки, що може бути інакше. Інакше це буде зрадою перед пам'яттю всіх патріотів, які заплатили найдорожчу ціну, щоб захистити Батьківщину. Повторюйте собі кожен день ці слова. Україна – це Крим. І доводьте цей вислів щоденною працею, бо без справ віра завжди мертва. Віра – це те, що не можна зупинити навіть кулею».
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
