Дружина священника та її маленька донька після COVID почуваються здоровими і щасливими

ЛЬВІВ – Історія багатодітної родини Терлецьких зворушила тисячі людей в Україні та світі, а багатьом подарувала надію. Лікарі боролися за життя 37-річної Катерини Терлецької понад місяць. На сьомому місяці вагітності жінка інфікувалась COVID-19. У неї не було жодних проблем зі здоров’ям до хвороби, а її легені були уражені вірусом на майже 95%.

Як сьогодні почуваються Катерина Терлецька і її маленька Даринка? Як вплинуло пережите на родину загалом.

Продовження історії від Радіо Свобода, яке завітало до сім’ї у село Вовків, що на Львівщині, де парафіяльним священником працює отець Петро Терлецький.

«Я найбільше бавлюся з Даринкою. Вона схожа на мене, це я по фотографіях бачу, а ще не рухає моїх речей (сміється). Я її дуже люблю», – говорить найстарша дитина у родині отця Петра і Катерини Терлецьких – дев’ятикласниця Соломія. Маленькій Даринці невдовзі буде 9 місяців.

«Даринка – активна дівчинка. Вона досягає успіхів у межах свого віку. Їй буде 9 місяців, але скоригованого віку – 7, вона так і виглядає: хоче сідати, тягнеться до всього, любить іграшки, все, що можна потягнути у рот, любить бавитись із усіма, і щоб брали на руки. У нас є кому носити. Така у нас улюблена квіточка», – розповідає Катерина Терлецька.

П’ятеро дітей у родині Терлецьких за час хвороби мами подорослішали в одну мить, кажуть батьки. 14 листопада минулого року Катерина Терлецька відчула перші симптоми захворювання. Тоді ПЛР-тест виявився позитивним. 20 листопада її шпиталізували у пологовий будинок, але 5 грудня почалося погіршення стану і понад 90% легень були уражені. Плоду не вистачало кисню і медики лікарні швидкої допомоги провели кесеровий розтин.

6 грудня на 28 тижні вагітності у Катерини народилася дівчинка Даринка, вагою 1230 грамів. Жінка перебувала у медикаментозному сні.

«За 10 днів, відколи не бачив дітей, бо був біля Катрусі, фактично, я впав у ступор, коли їх побачив. Старша Соломійка виросла на півтори голови, Марко витягнувся, Мартуся стала самостійніша. Змінились у поведінці, доглядали один за одним відповідально. З гіперопікою ставились до найменшої сестрички, переживали за уроки, які пропускали. Тяжкий був час. Бог творить чуда руками інших людей. Це мої колеги, які дбали про дітей, студенти допомагали, займались із дітьми. Виявилось, що діти багато недоговорюють, ми старались не все їм говорити, особливо, у критичні моменти, але вони дізнавались з медіа», – говорить парафіяльний священник Української греко-католицької церкви, богослов, доктор біблійних наук, капелан Українського католицького університету Петро Терлецький.

Критичних моментів не бракувало, бо й у новонародженої Даринки виявили ковідну пневмонію. За життя і здоров’я немовлятка медики теж боролись. Історія Терлецьких набула публічності і про неї заговорили не лише в Україні. Досі станом здоров’я Катерини і Даринки цікавляться люди.

«Це просто диво в нашій сім’ї, що так розійшлось по світу. Ми стали дещо медійними, але дякуючи молитвам людей, ми живі. Ми розуміли, що все у волі Божій і це мене тримало. У реанімації я бачила, як люди відходять. За час, що я там лежала, четверо чи семеро осіб вивезли з палати. Був страх не стільки через власну смерть, а що діти і чоловік залишаться самі», – говорить Катерина Терлецька.

Публічність стала несподіванкою

Отець Петро Терлецький зізнається, що йому важко давалась публічність, особливо у момент, коли дружина і донька були у дуже важкому стані та й у різних шпиталях. А, з іншого боку, священник усвідомлював, що за них переживають, допомагають і моляться тисячі друзів, знайомих, парафіян і незнайомих їм людей.

«Через силу тоді говорилось, бо здавалось, що настав момент і гірше вже не може бути: тотальне ураження легень, у дитини легені не розкриті, потрібен медикаментозний супровід, потім дзвінок – ковід у дитини, а у неї нерозвинені легені, дихає за неї апарат і ковідна пневмонія. Щогодини якісь прогнози, телефон тримав біля себе. Настав такий стан, що молитва не могла вийти ні з уст, ні з серця, така темна ніч у духовному житті, відчаю. Це є частина також духовного життя і про це пишуть багато святих. Але, якщо не падаєш у розпач, то світло швидко з’являється», – пригадує отець Петро Терлецький.

Львівські медики консультувалися з колегами з Польщі та Німеччини, лікували за тією ж схемою і дуже добре розуміли свою відповідальність, що Катерина Терлецька мусить жити заради шістьох дітей.

19 грудня Катерина Терлецька була вже при свідомості, її відімкнули від ШВЛ. У Даринки, яка була першою народженою дитиною в Україні з COVID-19, теж покращився стан. 6 січня мама обняла своїх п’ятьох дітей уперше після 20 листопада. Маленька Даринка ще залишалась у лікарні, а на Катерину чекав реабілітаційний період, бо залишкові зміни у легенях становили до 50%. Відновлення триває й досі.

«Я пройшла реабілітацію у львівському центрі, де активно займалась дихальною гімнастикою, вправами на витривалість, два місяці ходила і результат – на 20% збільшилась якість легень. Зараз намагаюсь більше часу проводити з дітками, бо ми зрозуміли за цей важкий для нас час, що головне – наші діти і наші стосунки. Я більше перелякана за Даринку, ніж це було з іншими дітьми. Найменша Мартуся народилась 4700 і я знала, що роблю, як вона розвивається, а тут, як раптом щось не так, то я дзвоню лікарці, яка дуже виважена і розуміє мої страхи», – розповідає Катерина Терлецька.

Парафіяни підтримали

Подружжя Терлецьких сьогодні старається більше часу проводити разом, спілкуватись з дітьми. Радіо Свобода зустріло всю родину у селі Вовків на сільському святі. Тут і ще в сусідньому селі Селисько отець Петро Терлецький працює парафіяльним священником п’ять років. Парафіяни допомагали родині, коли вона була у важкій ситуації.

Наталія Смоляна – директор музею-садиби Устияновичів у селі Вовків протягом 30 років. Ця садиба колись була плебанією, розташована поруч із сільською церквою Введення Пресвятої Богородиці.

«Вся ця історія з ковідом – це таке випробування, яке лягло на плечі нашої їмості, що не кожен би витримав. Власне, це живий приклад, як служити і вірити в Бога. Ми молились, допомагали, передавали їжу. Щодня з отцем спілкувались, підтримували його. Це освічений священник, який має авторитет, знає кілька мов, зумів зробити нашу церкву такою, як є», – говорить Наталія Смоляна.

А церква у селі Вовків – сакральна пам’ятка. Дерев’яний храм збудований у 1702 році, про що написано ліворуч при вході. Це село славилось відомими церковними діячами, сільською громадою, тут народився український художник Корнило Устиянович. Тут також жив чеський етнограф Франтішек Ржегорж, який вивчав фольклор Галичини і закохався у цей край. Він проживав тут із 1877 до 1890 року, допоки не захворів.

Дерев’яний храм зберігся, але його на початку 90-х років оббили дошками, а ґонту замінили бляхою. А це псувало не лише зовнішній вигляд, автентику сакральної пам’ятки, але й руйнувало її. Отець Петро Терлецький зумів переконати громаду та знайшов професійних майстрів, і сьогодні церква має автентичний вигляд, є окрасою села.

«Було дивне відчуття, коли заходив у храм, а він похилений. Північна сторона зігнила, конструкції цілої церкви протікали. Церква була покрита оцинкованою бляхою, досить нефахово, була обшита дерев’яними дошками. Почав радитись зі спеціалістами. Коли ми зняли частину так званого шалювання, то були вражені, що шашіль сильно поточив не тільки дошки з 90-х років, але автентичний зруб – 320-літній дуб – був знищений шашелем.

Перше, ми усунули аварійне бляшане покриття, бо через діри затікала вода до церкви, замінили автентичним матеріалом, покрили храм гонтою. Щодва роки її потрібно тепер покривати нафтою-сирцем, яку придбали, бажано її змішати ще з баранячим лоєм. Так порадили майстри. Половину шляху щодо порятунку храму пройшли і бачимо результат, громада захоплена, тому продовжуватимемо», – говорить отець Петро Терлецький.

Священник хоче залишити громаді врятовану сакральну пам’ятку, щоб вона привертала увагу людей, була гордістю села, яке має багату історію. У цьому храмі отець провів багато часу в молитві за життя своєї дружини та доньки.