«Люфтваффе». «Ви що, нацисти? Підігруєте роспропаганді». Що означає «воювати технологічно»

Вони відомі на загал як «Люфтваффе». Це підрозділ, що пройшов шлях від пари добровольців тероборони, які вели розвідку на Півдні України на початку повномасштабного вторгнення, до батальйону безпілотних систем 129 Окремої бригади ТРО (такий статус підрозділ мав на час запису інтерв'ю, але днями на базі батальйону створили 422-й Окремий батальйон безпілотних систем).

Домінуюча більшість військовослужбовців «Люфтваффе» – цивільні, які не мали ані досвіду аеророзвідки, ані військової служби за плечима. Підрозділ брав участь у Херсонському контрнаступі, працював на Донбасі та Запоріжжі.

Чому підрозділ має таку назву? Що означає воювати «технологічно»? Як можна перемогти російську армію? Які виклики і завдання стоять перед українськими підрозділами безпілотних систем? Про це Радіо Свобода розпитало командира підрозділу, який має позивний «Тайсон».

– Чому така назва підрозділу? Нацисти? Російській пропаганді підіграєте?

– Якщо гуглити не першу сторінку, а декілька сторінок Вікіпедії, то там можна отримати всі відповіді. Нікого ж не засмучує, що саме безпосередньо «Люфтваффе» Бундесвера є постачальником Patriot. Ми ж не будемо казати, що нам якийсь «Третій рейх поставив Patriotи або Gepardи», або ракети до них? Ні.

Як раз створення назви підрозділу відбувалося тоді, коли ми мріяли, щоб Німеччина більш активно долучалася до допомоги Україні. Частково це був тролінг не росіян, а саме Німеччини.

Нікого не напружує, коли в аеропорту Бен-Гуріону в Ізраїлі стоїть вантажний літак «Люфтваффе» з хрестами Бундесверу. Ніхто ніяких аналогій не проводить.

Все частково від стереотипів. Якщо більш глибоко зануритися в тему, то це питання взагалі не повинно викликати запитань ні в кого. У нас в ЗСУ є підрозділи з назвами міфічних персонажів, давньогрецьких, скандинавських та інших. Деякі з цих персонажів мали збройні та інші конфлікти на території України в стародавні часи.

Багато хто починає з вашого питання. Можна вважати, що це елемент провокації, але росіяни ненавидять нас не тому, що у нас така назва, а тому, що, повірте, ми дуже ефективний підрозділ саме по знищенню російської армії, їхньої техніки і особового складу.

Я пишаюся кожним своїм екіпажем.

– Які здобутки наразі маєте?

– Час-від-часу те, що можна оприлюднювати, я викладаю у соцмережах. Це десятки засобів ППО, такі як «Бук», «Тор», «Панцир», «Оса», «Стріла», «Тунгуска».

Це те, що ми виявили, комплексно відпрацювали, надали правильні координати, правильну картинку, що дозволило нашій артилерії або засобам старшого начальника нанести вогневе ураження.

Це десятки установок РЕБ, такі як «Борисоглебськ-2», «Житель». «Поле-21», «Лєєр-3».

Це засоби радіоелектронної розвідки, їхні радіолокаційні системи.

В активі є засоби реактивних систем залпового вогню, такі як «Ураган», БМ-21 «Град». Є контрбатарейний артилерійський радар «Зоопарк».

– А чим із цього переліку знищеної російської техніки ви пишаєтеся найбільше?

– Можна сказати, що це «Бук» М-1, який дуже дороговартісний. Майже 100 млн. коштує установка, яка несе загрозу нашим літакам, нашим засобам ураження (ракетам), по яким росіяни теж застосовують її.

Ще таке можу сказати про самохідну артилерійську установку «Мста-С», яка веде вогонь по наших позиціях і прицільно розбирає укріплення, де перебув наша піхота.
Я вважаю, що не можна виділити щось більше важливе, а щось менш важливе.

При знищені техніки та особового складу росіян можна нарахувати, що ми вразили на 100 млн., на 200 млн. Хтось інший на мільярд рахує.

А я б рахував, скільки врятовано життів нашої піхоти, наших пілотів авіації, наших танкістів. При контрбатарейній боротьбі – скільки артилеристів та артсистем врятовано. Ось це я думаю, правильний лічильник.

Взагалі, підрозділ розвідки і корегування на своєму рахунку має майже 4000 виявлених і 300 знищених цілей. Ударна група (це нічні бомбери та FPV) – далеко за 500 знищених, але в них інколи один піхотинець – це теж ціль. І я вважаю, що це дійсно ціль.

У підрозділі розвідки і корегування відлік особового складу йде від роти, вона є цілю.

Зараз ми батальйон, а до недавнього часу були ротою. КПД використання кожного екіпажу, кожного бійця, дуже високий – мені дійсно, як командиру, не соромно. Я пишаюсь своїми командирами, сержантам, бійцями – вони професійно роблять свою роботу.

– З чого все починалось? Зараз ви вже стали батальйоном.

– Починалось все з мого посту у Facebook: «у кого є коптери, навички роботи з ними – зустрічаємось там-то і там-то». Це був кінець лютого 22 року. І, в принципі, можна сказати перший виїзд був навколо міста Кривий Ріг – Херсонська, Миколаївська область. Абсолютно безглузді виїзди, з зайвим ризиком, без досвіду, але з величезним намаганням підсвітити пересування ворога, де він знаходиться, в якій кількості, яку він несе загрозу для того, щоб оперативно надати інформацію тим, хто може прийняти участь у його знищені, або попередити, щоб були готові до ворожого наступу, до активних дій.

– Звідки були ті коптери, якими працювали? Що це були за дрони?

– Один коптер нам надала редакція «Першого міського» каналу (Кривого Рогу – ред.). І був приватний Mavic-1 нашого бійця, який скоро буде офіцером – професійного музиканта Дмитра.

На той час отримували допомогу приватним коштом Олександра Вілкула, а саме Mavic-2, потім перші комплекси «Лелеки». В майбутньому це трансформувалося в якісну системну допомогу підрозділу вже від міста, ініційовану Радою оборони. В принципі ми швидко освоїли ці технічні засоби, і почали активно працювати. Про це можна багато розповідати, бо ми тоді брали участь у всіх активних бойових діях – підсвічували, корегували.

– Пам’ятаєте, яким був ваш перший виїзд? Що було за завдання? Як це відбувалось?

– Це було, коли готувались перші підриви мостів, коли рухались російські колони з Баштанки. Їх розбила наша авіація, і частина поїхала туди, де їх зустріла 80 десантна бригада, а частина – в сторону Кривого Рогу.

Ми дуже багато працювали на адміністративних межах міста, біля міста-сателіта Інгулець. Поряд є село Тихий став.

Коли ми там підняли дрон, то за 300 метрів через посадку були перші 6 російських БМП в похідному порядку. Коли їх зустрічала 17-та танкова бригада з танкового кулемету, ми були посередині між росіянами і позиціями наших танкістів.

Ми досить прискіпливо ведемо хронологію. У нас майже все зафільмовано, і зараз, якщо звітувати офіційно, у тому числі для подання на нагородження, то у нас відмічено все до секунди, до метра, координати для підрозділів, які наносять вогневе ураження, або ми самі наносимо ударними дронами.

Ми не граємось у фантазії. Іноді так траплялось, що знаємо, що вбите, але недостатньо підтверджень, і ми не вважаємо це знищеною, або ураженою, або пошкодженою ціллю.

– Тобто освоювати дрони довелося безпосередньо під час повномасштабного вторгнення?

– Це якесь внутрішнє відчуття було, що ось цей сегмент – це майбутнє.

Тоді це було виключно, як елемент розвідки. Потім з’явились скиди з Mavic і таке інше. Ми теж бавились в цю річ. Іноді хлопці за 500 метрів від противника робили скиди. Я це не вітаю: набагато краще корегувати 122, на той час, або 152 калібр, надавати якісну картинку, якісні координати, ніж залазити бозна-куди, якщо в цьому нема потреби.

Своє використання на фронті повинно бути раціональним, залежати від навичок. Якщо в тебе є навички, ти повинен працювати і надавати достатньо інформації артилерії, іншим засобам ураження.

– Який з виїздів вам найбільш запам’ятався? Найбільш знаковий?

– Можу навести приклад, як до нас на позиції потрапив командувач Регіонального командування ТРО «Схід», полковник Зугравий (Олександр – ред.), Герой України.

Це запам’яталось всім. Ми працювали в два екіпажі. У нас було злагодження по горизонталі з тими бригадами ТРО, які були поряд – надавали трансляцію, надавали усі розвіддані, які ми опрацьовували в цьому районі.

Досить така продуктивна робота, і вона відбулась, коли командувач прибув на напрямок. А потім він задав питання «А як, пане лейтенант, працюють ваші екіпажі?». Якщо пам'ять не зраджує, я тоді ще був молодшим лейтенантом. Кажу: «Якщо у вас є БР (бойове розпорядження – ред.), каска-бронік – то поїхали». Він без вагань: «Все командуйте. БРка є».

Ми поїхали на позицію. Працювали два екіпажі – «Фурія» і «Лелека». «Фурія» була у повітрі, і в цей час поряд з нами відпрацювала наша самохідна установка, зробила декілька пострілів по позиціях противника. Вона нас не бачила. Відпрацювала і покинула місце. У цей час в повітрі було чотири ворожі «пташки» – два «Суперками» і два «Орлани». Вони бачили виходи. І годину та 18 хвилин ми рачки повзали тому, що ловили повний пакет касетних зарядів з «Урагану».

Але це тільки половина з цього серіалу, бо за цей час оператори «Фурії» поміж розривами відвели її в сторону на 2 кілометри, посадили в стороні, щоб не привести ворожих розвідників до нашої позиції, потім при паузі – в пікап, поїхали і забрали «Фурію», поїхали далі, не повертаючись до нас.

Потім обстріл закінчився. Дякуючи Богу і виритим заздалегідь окопам, ми всі живі-здорові були. Почала працювати «Лелека». Мені дійсно хотілось, щоб ми щось таке знайшли і вбили таке жирненьке, щоб було приємно, щоб командувач побачив це. Знайшли гармату, декілька ящиків боєприпасів біля неї.

Дуже фаховий офіцер-артилерист з нами був на напрямку – скорегували. І на третьому чи четвертому розриві – пряме влучання в ці ящики. Але детонація була з розльотом на 1.5-2 кілометри. Воно потім вибухало ще. Навіть з нашої позиції виглядало як ядерний вибух.

Це був оперативний склад БК, який детонував більш, ніж 4 години.

Чому запам’яталось? По-перше, хотіли подивитись, як ми працюємо. Є міф про те, що хтось працює здалеку і це безпечно. Є інколи стереотипи, що БПЛА – це безпечно. Запам’яталося, як поводився екіпаж, як рятував свою пташку, як спокійно чекали у заздалегідь підготовлених інженерних позиціях, а потім ще й зробили роботу такого рівня.

Про кожен виїзд або кожен випадок можна розповідати, а ось тут таке комплексне явище, абсолютно нормальна поведінка екіпажів, без паніки, врятований літачок, що був у повітрі, що теж дуже важливо.

Втрачаючи літак, на батуті з біноклем багато не накорегуєш.

– То це міф, що аеророзвідка – це безпечно?

– Так, багато хто так вважає. Хочу це розвіяти. Аеророзвідники, fpv-шники, бомбери, ті, хто працюють на коптерах, на дронах, на крилах, які несуть не прямі втрати противнику і корегують засоби ураження, або самі уражають – це перша ціль для ворога. Наведу приклад.

Будуть стояти танк, САУ, ще якась жирна ціль і екіпаж БПЛА. Якщо ми це побачимо, то обраною ціллю буде ворожий екіпаж БПЛА. Без всіляких сумнівів.

Ніякий танк, ніяка САУ, ніякий «Град». Якщо там буде екіпаж «Орлана» чи «Суперкама» – то в нього полетить все.

Для чого я це кажу? Коли вони виявляють наші екіпажі дроноводів – то туди теж летить все. І інколи навіть «Іскандер». Є такі випадки.

У нас є сумний досвід, коли не завжди виходить контролювати небо над собою. Я бачив російське відео ураження нашого екіпажу, як це відбулось, які були помилки системні. Не буду казати, що хтось помилився.

Це контроль за небом і запізніла інформація, що над тобою «пташка», коли вже було ураження.

Бог любить «Люфтваффе». Він поцілував нас. Ще б півметра і у нас були суттєві втрати, а так є контужені, поранені, але, дякуючи Богу, всі живі.

Вчасно була проведена евакуація, стабпункт, лікування. Всі заходи, до останнього папірця, я, як командир роти, зробив – до відпочинку з родинами в Букевелі поранених.

Головне, що я зробив висновки, як не допускати більше таких явищ, не тільки для наших екіпажів, для всього напрямку, всієї смуги.

Протокол безпеки, після того, як подивився російське відео, коли нас уразили, змінив одразу.

Протягом тижня у нас ще було ураження нашого екіпажу «Ланцетом», але там врятували звукові сигналізатори «Цукорок». Кажу не на правах реклами.

Коли вони заверещали обидва в автівці, то хлопці вискочили. Було уражено пікап – дах, переднє сидіння, рама, переднє колесо кумулятивний струмінь прошив. Інший «Ланцет» вдарив поряд, все запалив. Але хлопці вискочили, були живі, і це теж був урок контролю за небом.

Не буду багато казати, тому що з наших відео, з наших красномовних випадків зрозуміло, що ворог швидко вчиться. Дуже швидко вчиться.

Забудьте такі слова: «чмобіки», «дураки».

Вони досвідчені, вони вміють воювати, вони швидко вчаться. У них дуже якісні технічні засоби ураження такі, як «Ланцет», БПЛА-розвідники, система РЕБу, РЕРу. У деяких сегментах вони нас переважають. Це потрібно казати. Це правда.

– 22-24 рік – як змінилась аеророзвідка?

– Я навіть такими б проміжками часу не міряв. У нас інколи деякі речі кардинально міняються в роботі за квартал.

Те, що вчора було ноу-хау, через 3 місяці застаріло і не працює на фронті. І ця еволюція дуже швидка. Перемагати на полі бою, отримувати перевагу буде той, хто швидко і якісно еволюціонує.

У нас є потенціал. Нам багато чого потрібно, але є потенціал. Потрібні пілоти.

Наприклад, у нас в підрозділі не має практично саме професійних військових. Якщо 10-15% сумарно служили хоч в якійсь армії, це буде добре, але це не біда.

Головне, що у нас в середньому майже дві вищі освіти на кожного, значний відсоток розмовляє однією, двома або трьома іноземними мовами. Ось це основне досягнення. Виграють технології і мізки. Той, хто буде застосовувати це більш широко – той і буде вигравати.

– У вас триває набір до підрозділу. І в пріоритеті саме рекрутінг цивільних. Чому цивільних, а не вже досвідчених аеророзвідників?

– Якщо ми, створюючи сприятливі умови, будемо красти людей один в одного, то це не збільшить кількість досвідчених пілотів на лінії боєзіткнення.

Люди будуть переходити, шукати, де краще. Є таке. Правда, люди хочуть воювати там, де більше можливостей, де більше ресурсу, перш за все, технічного. Відношення до бійців має велике значення.

Але так ми не збільшимо прошарок досвідчених пілотів, і не збільшимо кількість професіоналів цієї справи у військах. Так, можливо є випадки, що хтось йде по такому шляху.

Я обираю і раджу іншим робити інакше: отримати гарантію від командування, що в тебе не «вкрадуть» людей на стадії ТЦК або учбового центру, контролювати, бо це – твоє обличчя.

Проводити тестування – хто і на що здатний. Не всі полетять. Ми це розуміємо. Не всі полетять, навіть якщо захочуть. Не всі полетять на FPV, бо це взагалі окремий вид спорту, де просто фізіологічно не всі здатні освоїти.

2-3 з 10 – це нормальний результат. На Mavicу, на бомбері буде простіше. На крилі буде складніше. Але треба взяти сито і пересіяти, виявити, у кого до чого нахил, хто буде здатний до навчання саме в цій галузі, які в кого лідерські якості.

Потім відправляти на навчання і додавати до досвідчених екіпажів. Йдуть хлопці вчитися на якесь БПЛА, вчаться місяць чи трохи більше. Навчились зліт-посадка, а нюансів не знають – поведінку літака в повітрі, як протидіяти РЕБу, як планувати політ в зону ймовірної роботи ворожого ППО і т.д.

У нас через «посадку» пройшло більше десятка бригад, коли вони надсилали свої екіпажі, щоб вони отримували досвід як ми працюємо, методика, обладнання та інше.

Ось так у нас люди будуть ціліше, результат роботи набагато краще, ефективніше. А що у нашій справі ефективність? Виявлення і знищення ворога – наближення перемоги.

– Чому важливе збільшення екіпажів ось так кількісно по лінії фронту?

– Внутрішньо так ми можемо наростити перевагу по лінії. Мені є з чим порівнювати, враховуючи що більшу частину історії нашого підрозділу, взводу, роти, ми були ТРО.

Перейшли в Сухопутку відносно недавно – з’явилась можливість відновлення наших комплексів, а так це було благодійним, власним й іншим коштом.

Нам дуже круто допомагала Криворізька рада оборони міста і Криворізька міська рада. Згадаю того ж Вілкула. З «Лелеками», особливо по Херсонському напрямку, було таке, що у нас збивають один літак, через півгодини збивають інший. Він телефонує і питає «Два літаки втратили? Скільки залишилось?». «Два». «Літайте ними».

Через декілька днів все проплачене, і ми не зупиняли роботу. Але кількість літаків без досвідчених екіпажів теж нічого не вирішіть.

Коли більш технологічні речі надходять, коли є контакт виробника з тими, хто їх використовує на полі бою, то і людей повинно бути більше. Чим більш ми будемо воювати технологічно – тим менше ми будемо втрачати людей.

І одне з основних наших завдань по факту – зберегти піхоту. Я окремо хочу на цьому зупинитися. Декілька разів я не виконував наказ літати контрбатарейну боротьбу, і потім пояснював, чому я це зробив, і однозначно отримував підтримку старшого командування.

Іноді мені вдавалось попередити, що я ось це не буду робити – мене просили пояснити, чому.

Коли йдуть активні бойові дії – наступ або активна оборона, то полетіти далеко, втратити літак і залишити війська без супроводу, візуального супроводу, засобів ураження без супроводу – це дорого коштує.

Так, нашим екіпажам була вирахувана засада на Херсонському напрямку з Т-90 (танк – ред.), коли я дійсно написав рапорт, after review за натівським стандартом після бою, чому була уражена наша техніка, були загиблі. Те, що я спостерігав, я написав у рапорті на ім’я комбрига.

Мене ще запитали, чи я добре подумав. Менше взводу не дадуть, далі фронту не пошлють. Але реакція була зовсім інша, ніж чекали військові з радянським досвідом. Думали, що зараз приїдуть, мене порвуть на шматки, що я не зробив те і те, що випендруюсь і пишу якийсь розбір.

Приїхав досвідчений офіцер, полковник. Прізвище не буду називати. Він не слухав рапорти, оптимістичні доповіді. Він одразу «Миколо Юрійовичу, будь ласка, доповідайте по суті».

У мене вже було готове опрацьоване відео – де ми танк бачили раніше, як поводив себе екіпаж, чому ми не полетіли безпосередньо виконувати наказ, і висновки з усім. Нащо ми отримали нове завдання працювати по двох напрямках одночасно. Це Херсонський і Миколаївський. Була адекватна реакція, абсолютна підтримка, довіра.

Десь у мене було всередині, що зараз я напишу, і що мені як влетить, але так було приємно, коли все було проаналізовано.

Надалі ще було декілька таких випадків. Це було неодноразово. І було приємно, що був аналіз після цього – як змінювались завдання, як надавались додаткові засоби ураження. Нам пощастило працювати зі славетними артилерійськими бригадами.

Це дуже круто, коли ти не просто з фахівцями спілкуєшся, а командуєш вже як менеджер фаховими екіпажам, які мають свою думку, які можуть її довести.

Інколи я міняв своє рішення тому, що вони краще мене безпосередньо на стані планування знають, як це виконати з найменшим ризиком, як більше допомогти піхоті, артилерії.

– Як побудувати з підпорядкованими людьми таку комунікацію? Можете дати поради іншим командирам?

– По-перше, це взаємоповага. Чітке виявлення хто на що здатний. Чітке розподілення функціоналу. Не вимагати неможливого. Якщо бачиш потенціал – більше довіряти і більше підтримувати ініціативу.

Щоб ми не робили, якби гарно не розповідав я та інші в інтерв’ю, знаєте, більш за все брешуть на риболовлі, на полюванні і на війні.

Можна багато сперечатись, але результат на табло – в твоїх звітах, твоїх підтверджених знищених цілях, у твоїх виявлених цілях, в твоїх шарах у програмах військово-інформаційної обізнаності. Це як твоя візитівка.

Можна взагалі багато не казати – можна просто обмінятися доступом до шарів, і ти будеш все бачити, з ким ти спілкуєшся, який рівень роботи, який фах, скільки чого і як.

– Щоб хотіли вполювати?

– Колись була така амбіція вбити С-300. Зараз я трохи заспокоївся. Мені, перш за все, хотілось би, щоб всі наші були живі, щоб ми протокол безпеки, який відпрацювали і пораненнями, і контузіями, витримували.

Хотілось би, щоб ми вбивали більше ворогів – фахово вбивали. І щоб не гинула наша піхота. Щоб вона знала, що ми поруч: там, де «Люфтваффе» – там перемога, а якщо не перемога – то там вбиті вороги.

Головне – берегти хлопців.

Можна говорити побитими фразами, що різний мобілізаційний ресурс з Росією та інше. Не вистачить ніякого ресурсу, якщо не будемо берегти піхоту, якщо не станемо фахово, технологічно воювати. Для цього є всі можливості. Є приклади – є підрозділи не гірше, чи навіть краще, ніж ми.

Те, що мені подобається, що у кожного своя метода, у кожного свій стиль.

Подивитись на командирів батальйонів БПЛА і покажіть мені там кадрових військових. Хоч одного. Покажіть мені командира батальйону БПЛА кадрового військового.

Вийшло у всіх тих, хто і в цивільному житті міг щось організувати.

– Це добре чи погано…

– Це тільки підтверджує, що потрібно бути гнучкими. Призначення, просування по службі, забезпечення, розподіл – виключно по результатах твоєї роботи. Ти до цього йшов не один день, не один місяць, ти надавав результати, ти вчився, вчились твої люди, зростали професійно.

Це не мінус військовим-військовим.

Я вдячний їм за сприяння, за їхнє занурення в ситуацію, коли безпосередньо доповідаєш, вони розуміють, що ти робиш правильно, і вони надають тобі підтримку, правильну підтримку.

Мені не потрібний ніякий блат – мені потрібно, щоб мене розуміли або поправили, коли я можу помилятися, вчасно підказали щось.

Я вдячний кожному, хто повірив в нас. Це ж не в мене повірили – це повірили в кожного пілота, в кожного бійця, кожного сержанта, який забезпечує роботу. Що я, як командир, без них? Пишаюсь нашою еволюцією і результатом, який вона дала.

Війна змінюється. Можна порахувати вартість дрону і вартість знищеного. Це асиметрія. І це є основною особливістю, коли дрони вартістю 20 тисяч або два дрони палить новітній танк Т-90, вартість декілька мільйонів.

Навалу з броньованої техніки зупиняють ботани, які в більшості своїй ніколи не були військовими, і напалюють десятки одиниць броньованої техніки, вбивають піхоту ротами. Ми ж розуміємо, що війна просто змінилась, але ще не розуміємо наскільки по пріоритетності.

– Наскільки ще вона може змінитися?

– Вона буде змінюватися безкінечно, скільки буде продовжуватися, тому що кожна зі сторін буде намагатися отримати перевагу на полі бою. Кожен по різному іноді вимірює – хтось територіями, хтось життям, хтось кількістю знищеного, але ця динаміка буде зберігатись.

І тут ми повертаємось до питання, чому мій пріоритет не є досвідчені бійці, перетягнуті до себе, а тому, що треба вчити і берегти людей, не ламати їх через коліно, забезпечувати їм безпеку, і тоді вони свої мізки, свої навички, можливо навіть не зовсім гарну фізичну форму, конвертують в роботу з останніми технологіями, і дійсно будуть прямою загрозою для ворога.

Потрібно надати можливість розкритися бійцям.

Потрібно, щоб вони знали, що їх не кинуть на полі бою, щоб знали, що командир контролює ситуацію, евакуацію, стан його укриття, стабілізаційний пункт, безпечний захід і вихід з позицій, що допомагає постійно контролювати небо над ними, щоб знали, що про них дбають, а їх робота – уражати противника.

Ми воюємо не для того, щоб показувати, хто скільки вбив і таке інше, а тому, що кожна вбита ціль – це наближення перемоги.

Наш підрозділ є справді «народним» підрозділом. За весь час, з самого початку широкомасштабного вторгнення, нам допомагали й допомагають люди. Від однієї фізичної особи до відомих благодійних фондів. Від селищної ради до міських, районних та обласних рад.

Ми вдячні кожному, хто бере участь у допомозі підрозділу, сприяє нашому розвитку та «відплачуємо» виявленими та ураженими цілями.

На момент виходу інтерв’ю, на базі батальйону безпілотних систем 129 ОБР ТРО «Люфтваффе» створено 422 Окремий батальйон безпілотних систем.