(Рубрика «Точка зору»)
Громади українців Нової Зеландії та Південно-Африканської Республіки (ПАР) згуртувалися та показали яскраві приклади адвокації, щоб допомогти землякам.
Невелика група українців домоглася змін у суворій імміграційній політиці Нової Зеландії, а у Південній Африці українська спільнота налагодила партнерство з найвпливовішими у країні громадськими організаціями.
Адвокаційна група «Робота для України»
Невелика за чисельністю діаспора українців у Новій Зеландії (близько 1200 осіб за переписом 2018 року) донедавна була поділена за регіональним принципом (Північний і Південний острови країни).
Проте після повномасштабного російського вторгнення місцеві українці почали комунікувати з владою Нової Зеландії на найвищому рівні й впливати на її політику.
Сталося це завдяки українській адвокаційній групі Mahi for Ukraine.
З маорійської, мови корінного населення Нової Зеландії, «mahi» перекладається як «робота», тож назва говорить сама за себе – «Робота для України».
Цю групу заснувала Катерина Турська, яка живе у Новій Зеландії з 2006 року.
«Ми ж дивимось: Європа допомагає, Америка допомагає. А що робить Нова Зеландія? Чи вона буде приймати українців, чи нам потрібно організовувати якусь допомогу самостійно?», – пригадує свої думки на початку вторгнення Катерина.
Вже 24 лютого Катерина зв’язалася зі знайомими українцями, а невдовзі вони разом провели форум громади, де створили адвокаційну групу Mahi for Ukraine. У ній лише 4 людини – всі працюють на громадських засадах. Попри це група довела свою ефективність на практиці – саме з ними як із представниками української діаспори консультується уряд Нової Зеландії.
«Я розуміла, що нам потрібно говорити єдиним голосом із владою», – каже Катерина.
Ще до заснування Mahi for Ukraine із нею на зв’язок вийшло новозеландське відділення міжнародної неурядової організації World Vision, що допомагає дітям та вразливим сім’ям по всьому світу.
Це було неймовірне партнерствоРебекка Армстронг
Ребекка Армстронг, голова напряму адвокації та справедливості у новозеландському відділенні World Vision, розповідає, що це – найбільша громадська організація країни. У World Vision бачили, що держава недостатньо реагує на події в Україні – перш за все в гуманітарному плані.
Новозеландські українці навіть не могли забрати до себе близьких з України, бо Нова Зеландія, на відміну від ЄС, вимагала візи для в’їзду. Катерина Турська, яка походить зі Слов’янська, дуже турбувалась про батьків – її сім’я добре пам’ятала 2014 рік, коли місто вже переживало окупацію.
10 березня 2022 року World Vision New Zealand разом із Mahi for Ukraine, іншими українськими та гуманітарними організаціями Нової Зеландії опублікували відкритий лист-звернення до уряду із закликом до дій та пропозиціями прийняти українців.
«Це було неймовірне партнерство, дуже спонтанний результат нашої реакції на те, що відбувалося у світі», – каже Ребекка Армстронг. Їх почули – вже 15 березня уряд Нової Зеландії анонсував, що запроваджує дворічну спеціальну візу для українців.
Special Ukraine Visa: що це і як працює?
Завдяки нововведенню близькі родичі резидентів чи громадян Нової Зеландії змогли потрапити у країну. Умови суттєво відрізняються від європейських країн.
Нова Зеландія не виділяє жодної допомоги, усі витрати бере на себе родина, що приймає родича. Проте новоприбулі мають право на медичне обслуговування у державних закладах; дорослі можуть працювати, а діти – ходити до школи.
Коли Mahi for Ukraine досягли першочергової цілі, взялися покращувати механізм та допомагати біженцям з адаптацією.
Згодом вони добилися, щоби влада погодилась оплачувати українцям курси англійської, продовжила терміни подачі на візу та розширила категорії людей, що підпадають під дію програми.
Проте невизначеність залишалася – чи зможуть ці люди і надалі лишатись у країні? На думку Катерини, саме через це більшість тих, хто отримав візи, виїхали з Нової Зеландії.
Як повідомляв уряд Нової Зеландії, за цією процедурою країна видала близько 1510 віз, проте лише 340 людей, які їх отримали, перебували у Новій Зеландії станом на серпень 2023 року.
Двоє з них – батьки Катерини.
Mahi for Ukraine регулярно комунікують з владою. За останні півтора року у країні змінився вже третій міністр з питань імміграції, і з кожним доводилось вибудовувати співпрацю з нуля.
Зрештою, ці зусилля дали результат: наприкінці серпня 2023 року уряд оголосив, що українські біженці зможуть отримати статус резидентів Нової Зеландії.
Не лише допомога біженцям: адвокація та активізм
Хоча Mahi for Ukraine зосередилися на допомозі новоприбулим українцям, бо у Новій Зеландії нема таких соціальних програм, як у європейських країнах, проте діяльність групи аж ніяк не обмежилася цим.
Активісти вимагали від уряду запровадити санкції проти Росії, вислати російського посла, оголосити Росію країною-спонсором тероризму, посилити допомогу Україні, визнати Голодомор геноцидом (зокрема, Катерина опублікувала колонку на цю тему у найбільшій газеті країни New Zealand Herald).
Влада реагувала на ці вимоги по-різному. Проте найголовнішим є те, що Нова Зеландія, попри свою віддаленість, допомагає Україні.
Для цього країна виділила вже понад 80 мільйонів доларів, що покрили, окрім гуманітарних потреб, закупівлю зброї, комунікаційного обладнання, підтримку супутникового зв’язку для української розвідки, розмінування територій та відбудову інфраструктури.
За цей час Катерина стала впізнаваним голосом української громади у країні. Її запрошували на новозеландське телебачення, щоб прокоментувати від імені української спільноти скандальний випадок в медіа.
У червні 2023 року виявилось, що працівник державного Радіо Нової Зеландії перед публікацією змінював вміст матеріалів про Україну, додаючи до них російські пропагандистські наративи. Після виявлення фактів маніпуляцій у щонайменше 15 статтях керівництво суспільного мовника виправило їх, перепросило та розпочало внутрішню перевірку.
Українці у ПАР
На відміну від Нової Зеландії, українці у ПАР зареєстрували свою загальнонаціональну організацію – Українську асоціацію в ПАР (УАПАР) – ще у 2017 році.
УАПАР обʼєднує понад 200 членів – українців та південноафриканців – у пʼяти провінціях та організовує до 30 заходів на рік, популяризуючи українську культуру в ПАР та налагоджуючи зв’язки між країнами.
Для громади було важливо відповісти на питання «Хто ми?», дослідити та засвідчити власну історію, тому активісти взяли участь у дослідженні Міжнародного інституту зв’язків із діаспорою, що діє при Львівській політехніці.
За висновками дослідження, у 2020 році світ побачила публікація «Українці Південно-Африканської Республіки: суспільство, ідентичність, майбутнє».
«Нам не довелося все починати з нуля у лютому 2022 року. У нас вже була активна організація з розвиненими партнерствами та представництвом в основних містах ПАР», – розповідає Дзвінка Качур, співзасновниця та колишня очільниця організації.
Тож на початку повномасштабного вторгнення УАПАР зосередилась на трьох завданнях:
- інформуванні уряду про ситуацію в Україні,
- видачі віз для українців (оскільки посольство ПАР у Києві припинило роботу, потрібно було оперативно налагодити цей механізм через посольство у Варшаві)
- та гуманітарній підтримці.
Вже у перший тиждень учасники налагодили зв’язки із найбільшою африканською гуманітарною організацією, що надає підтримку під час природних катастроф та військових конфліктів, – Gift of the Givers, яка мала дозвіл на постачання гуманітарної допомоги по всьому світу. Вони почали надсилали допомогу в Україну.
Питання із відкриттям тимчасових віз для українців було вирішене впродовж 6 тижнів, але можливість залишатися у ПАР на тривалий час все одно обмежена.
Дзвінка пояснює це не специфічним ставленням до українців, а складною міграційною політикою ПАР та проблемами з роботою департаменту, який займається візами.
Найскладнішим викликом стала адвокація України перед владою ПАР, що зайняла нейтральну позицію щодо російського вторгнення. Українці намагалися переконати її змінити свою точку зору за допомогою петицій та звернень.
Після інформаційної кампанії для урядовців, УАПАР вирішила зосередити увагу на побудові коаліцій з громадськими організаціями, які відстоюють права людини.
Мета – збільшити підтримку України в ПАР.
Співпраця із громадянським суспільством: Десмонд Туту, мистецтво та діалог
Українці знайшли щирих союзників у ПАР, ними стало місцеве громадянське суспільство.
УАПАР створила неформальну коаліцію із впливовими у країні неурядовими організаціями – передусім йдеться про Фонд спадщини Десмонда і Лії Туту (Desmond & Leah Tutu Legacy Foundation) та Інститут справедливості і примирення (Institute for Justice and Reconciliation), патроном якого був Десмонд Туту.
Туту – надзвичайно відома та важлива постать у новітній південноафриканській історії. Він – англіканський священник, лауреат Нобелівської премії миру, багаторічний борець з апартеїдом, соціальний активіст, що виступав за мир, права ЛГБТ-спільноти та допомогу пригнобленим по всьому світу.
Разом із цими та іншими організаціями УАПАР організувала серію діалогів про справедливий мир між представниками громадянського суспільства двох країн.
Під час одного із діалогів дисидент Мирослав Маринович розповів, що, перебуваючи у радянських таборах, він надихався прикладом Нельсона Мандели.
Сподіваємося за допомогою мистецьких проєктів почати діалог у суспільствіДзвінка Качур
Власне, стратегія УАПАР полягала у побудові прямих зв’язків із громадськими організаціями ПАР та впливовими південноафриканцями й поширенні знань про Україну, зокрема за допомогою мистецтва.
«Сподіваємося за допомогою мистецьких проєктів почати діалог у суспільстві», – каже Дзвінка.
Для цього УАПАР використовує різні приводи. Наприклад, з нагоди Місяця жінок вони організували виставку постерів на тему війни, які створили українські художниці платформи SunSeed Art. Її демонстрували у кількох містах ПАР.
До Дня незалежності України спільно з південноафриканськими митцями продумали й показали танцювальний перформанс «Ми стоїмо за свободу».
Також до Дня спадщини, коли південноафриканці святкують культурне різноманіття своєї країни, українці ПАР записали відео про депортацію дітей до Росії – при чому відео вийшло не лише англійською, a й іншими місцевими мовами – африкаанс, зулу та коса.
Дзвінка розповідає, що пропаганда Росії є дуже потужною у ПАР.
Росія грає на почуттях африканців, пригадуючи колишню радянську підтримку антиколоніальних рухів.
Втім, за даними соціологічного дослідження компанії Ipsos, проведеного у червні 2023 року, більшість південноафриканців (52%) особисто підтримують Україну, тоді як 33% – Росію.
Проте щодо активної позиції держави суспільна думка відрізняється: 59% опитаних вважає, що в інтересах ПАР уряд повинен бути нейтральним, 23% висловились саме за підтримку України, а 18% – Росії.
Тому УАПАР намагається змінити цю ситуацію, апелюючи до спільних цінностей боротьби за свободу та справедливість.
Повномасштабне вторгнення Росії збурило українців по всьому світу. Проте в Україні мало відомо про те, як на нього зреагували українські громади у віддалених країнах. Приклади громадянської мобілізації українців у ПАР та Новій Зеландії свідчать, що ключ до успішної адвокації України за кордоном – це згуртованість та проактивність. Зрештою із багатьох подібних внесків поступово і формується глобальна солідарність з Україною.
Андрій Авраменко – аналітик ГО «Інтерньюз-Україна»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум