В країнах колишньої Югославiї однiєю з болючих тем останнього часу залишається геноцид. До цього спричинився і вирок Мiжнародного трибуналу в Гаазi сербському генераловi Радиславу Крстичу. А в Мiжнародному суді правди, також в Гаазi, тим часом обговорюють позов Белграда проти країн НАТО.

Белград, 21 квiтня 2004 – Апеляцiйне вiче Трибуналу з воєнних злочинiв цього тижня змiнило вирок генераловi Радиславу Крстичу. Його визнано винним й засуджено до 35 рокiв ув’язнення. У рішенні Апеляцiйного вiча зазначено, що генерал допомагав тим, хто у липнi 1995 року чинив геноцид в боснiйському мiстечку Сребреницi. У десятилiтнiй iсторiї Трибуналу це перший судовий вирок, яким стверджується, що сербськi сили вчинили геноцид у Боснiї i Герцеговинi. На думку юристiв, цей вирок впливатиме на iншi процеси, оскiльки Гаазький суд дотримується принципу прецедентів. Iншими словами, суддi в процесах над iншими обвинуваченими, включаючи й колишнього президента Югославiї i Сербiї Слободана Милошевича, братимуть до уваги факт, що в Боснiї i Герцеговинi йшлося не лише про масовi злочини, а й про геноцид.

А влада Боснiї i Герцеговини подала позов проти Сербiї i Чорногорiї, обвинувачуючи її у здійсненні геноциду. Справу обговорює Мiжнародний суд правди в Гаазi. Iнший позов проти Белграда подала хорватська влада, котра стверджує, що колишня Югославiя здійснила агресiю проти Хорватiї. Згаданий суд цього тижня розглядає ще одну балканську справу: позов Сербiї i Чорногорiї проти восьми країн НАТО, котрi 1999 року брали участь у повiтрянiй кампанiї. Представники країн членів НАТО кажуть, що позов не підпадає під юрисдикцiю Мiжнародного суду правди, оскiльки екс-Югославiя на час бомбардувань не була членом ООН.

Представники натовських країн вимагають вiд Белграда припинити справу. Точнiше, вони цим обумовлюють прийом країни до програми НАТО “Партнерство заради миру”. Новопризначений міністр закордонних справ Сербiї i Чорногорiї Вук Драшкович заявив, що Белград вiдкличе позов у разi ,якщо це зроблять Сараєво та Загреб.

Справи заплутанi. Країни колишньої Югославiї домагаються правди й при цьому, як правило, всю вину перекидають на iнших. Всi упевненi, що вони були жертвами. Краще мати ореол мученика, аніж тавро агресора й мучителя.