7 липня 1988 року у Львові було засновано Українську Гельсінську спілку (УГС), яка об’єднала правозахисні групи, що діяли на той час в Україні. Головою УГС був обраний колишній політв’язень, політик і громадський діяч Левко Лук’яненко. До керівних структур організації увійшли дисиденти радянської доби, правозахисники, активісти патріотичних рухів, які вважали своїм завданням не лише захист прав людини, а і відновлення української незалежної держави. 26 жовтня у Києві зібралися ветерани УГС та науковці, щоб відзначити 30-річчя спілки і нагадати українцям про її роль у відновлення Незалежності України.
Створення Української Гельсінської спілки було проголошено на 50-тисячному мітингу у Львові, вона стала найбільшою в Україні правозахисною організацією. Спілка виникла не з нуля: ще у листопаді 1976 року в Україні дисиденти, політв’язні радянської доби, правозахисники створили Українську громадську групу (УГГ) сприяння використанню Гельсінських угод (які у 1975 році підписали уряди 35 держав, включаючи СРСР), котрі були покликані «забезпечити виконання високих принципів демократії і прав людини», згідно з цими документами. Серед членів УГГ були відомі дисиденти, інтелектуали, такі як Микола Руденко, Петро Григоренко, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Святослав Караванський, Оксана Мешко, Олесь Бердник та інші.
Як свого часу УГГ, так і її правонаступниця УГС, попри проголошену на той час очільником СРСР Михайлом Горбачовим «гласність», опинилась «під ковпаком» у КДБ. За даними Українського інституту національної пам’яті, через кілька днів після проголошення УГС в КДБ УРСР було створено групу для протидії спілці. Як зазначив у виступі на конференції 26 жовтня директор інституту Володимр В’ятрович, КДБ бачило серйозну небезпеку з боку УГС для існування комуністичної тоталітарної системи в радянській Україні.
«Українська Гельсінська спілка була однією з найвідоміших опозиційних організацій національно-демократичного руху кінця 1980-х- початку 1990 -х років. У документах КДБ УГС фігурувала як найнебезпечніша для комуністичного режиму структура.
УГС була однією з найвідоміших опозиційних організацій національно-демократичного руху кінця 1980-х- початку 1990-х років
І у КДБ не помилилися: УГС вивела український національно-демократичний рух на новий рівень, її активісти були серед тих, хто привів його до перемоги – відновлення Незалежності України в 1991 році: на парламентських виборах 1990 року 12 членів спілки були обрані народними депутатами України», – наголосив В’ятрович.
Як зазначив політик і громадський діяч Василь Куйбіда, який нині очолює Національну академію держуправління при президентові України, базові принципи декларації УГС лягли в основу Декларації про державний суверенітет, яку Верховна Рада України проголосила 16 липня 1990 року, а автором Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року став лідер УГС Левко Лук’яненко.
За участі і впливу спілки були проведені численні вшанування жертв комуністичних репресій по всій Україні, відбулось перепоховання Стуса, Литвина і Тихого
«Не варто забувати, що за участі і впливу спілки були проведені численні вшанування жертв комуністичних репресій по всій Україні, відбулось перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого, відбулися «Живий ланцюг єднання» та сотні мітингів за вихід зі складу СРСР і недопущення підписання нового Союзного договору», – наголосив Куйбіда.
Ветерани УГС: «Ми мали це робити»
Радіо Свобода поцікавилось у ветеранів УГС, що спонукало їх, ризикуючи особистою свободою і безпекою, об’єднатись для захисту прав людини і задля відновлення суверенної Української держави. За словами політика і громадського діяча Богдана Гориня, який очолює Львівську філію УГС, українські патріоти розуміли, що мають взяти відповідальність і продовжити справу попередніх поколінь учасників національно-визвольних змагань.
Ми мали таке відчуття, що ми повинні це робити. Ми збагнули, що не можемо вчинити інакше
«Ми мали таке відчуття, що ми повинні це робити. Ми збагнули, що не можемо вчинити інакше, що ми повинні поводитись так, як ми би поводились у вільній країні. А інші щоб це бачили і брали приклад з нас: виступили би за дотримання прав і свобод людей, підтримали би наші вимоги до влади зупинити репресії, боролись би за відродження державності України», – каже Горинь.
Девіз десантно-штурмових військ «Ніхто, крім нас» до певної міри відповідає тодішнім настроям членів спілки, додає Олександр Ткачук, віце-голова Ветеранського об’єднання УГС.
«Фактично, ми були одні. Як згадував Євген Сверстюк, коли він повернувся з ув’язнення, одного дня ішов по вулиці і побачив, як його знайомий перейшов на інший бік вулиці, побачивши самого пана Євгена. Тож громадянська сміливість мала бути, щоб займатись правозахисною діяльністю і щоб при цьому боротись за державність», – зазначив Ткачук.
Досвід УГС у справі звільнення українських політв’язнів
Досвід Української Гельсінської групи та Української Гельсінської спілки актуальний дотепер, його використовують, серед інших, правозахисники, які борються за звільнення українських політв’язнів у Росії.
Член проводу УГС, нині голова Асоціації єврейських організацій України Йосип Зісельс на вбачає у цьому нічого надзвичайного: за його словами, як і тридцять років тому, так і тепер – на новому історичному етапі – Російська Федерація використовує репресивну машину проти правозахисників, проти тих, хто відстоює людські права і свободи.
Нині, на новому етапі, в Росії усе сильніше проглядає суть євразійства. Авторитарне суспільство, патерналістське суспільство – ось вам суть євразійства
«Нині, на новому етапі, в Росії усе сильніше проглядає суть євразійства. Авторитарне суспільство, патерналістське суспільство – ось вам суть євразійства. Воно має свої цінності, точніше, по відношенню до нас (України – ред.) це анти-цінності. І тут нема нічого нового, такою була Росія понад 400 останніх років, там всередині нічого не змінюється, лише форми міняються: була царсько-імперська форма, потім радянська форма, а зараз у них державно-капіталістична форма. А сутність незмінна від татаро-монгольської доби», – каже Зісельс у розмові з Радіо Свобода.
Відомий український письменник Сергій Жадан раніше у публікації для Радіо Свобода відзначив величезну роль руху «шістдесятництва», створених ними організацій для відновлення Української держави. На його думку, чимало українців «виростали в їхній присутності, на їхніх книжках, на їхніх політичних програмах, на досвіді їхньої боротьби, їхніх ілюзій, їхніх компромісів та розчарувань». Як і шістдесятникам, так і патріотам України у наш час доводиться відстоювати і захищати Україну, наголошує Жадан.
