Видання дозволів на використання вакцин проти COVID викликало сподівання на те, що «новий нормальний стан» постпандемічного світу почне з’являтися у 2021 році. Але міжнародні правозахисні організації заявляють, що громадянське суспільство повинно мати можливість повернутися до своєї «нормальної» допандемічної ролі, щоб запобігти постійному розширенню надмірної державної влади. Саме така тенденція – посилення авторитаризму – спостерігається в деяких країнах під час пандемії коронавірусу.
Правозахисники стверджують, що громадянське суспільство має забезпечити систему стримувань та противаг, щоб все ж таки скасувати тимчасові, надзвичайні заходи охорони здоров’я, введені – і часом з метою зловживань – протягом 2020 року.
Міжнародна антикорупційна організація Transparency International вже давно попереджає про «тривожні ознаки того, що пандемія залишить за собою посилений авторитаризм і ослаблене верховенство права».
«Криза, викликана COVID-19, надала корумпованим та авторитарним лідерам небезпечне поєднання відволікання уваги громадськості та зменшення контролю», – заявила антикорупційна група.
«Корупція процвітає, коли підриваються такі демократичні інститути, як вільна преса та незалежна судова система; коли право громадян протестувати, вступати в асоціації або брати участь в ініціативах із моніторингу державних витрат обмежене», – заявляє Transparency International.
Шаді Хамід, експерт із питань зовнішньої політики Близького Сходу Інституту Брукінґса у Вашингтоні, каже, що авторитаризм в теорії, як і авторитарні режими на практиці, «вже набирали популярності» до пандемії.
Хамід зазначає, що схеми відстеження COVID та посилений нагляд можуть створити «авторитарні спокуси» для урядів.
«Під час пандемії та після неї уряди, ймовірно, використовуватимуть тривалі, затяжні кризи, щоб підірвати внутрішню опозицію та обмежити громадянські свободи», – підсумовує Хамід у звіті під назвою «Перевідкриття світу» («Reopening The World»).
Але, попри ці небезпеки, Хамід залишається обережним оптимістом щодо відновлення політичних свобод у постпандемічному світі.
Коли прийде час, за його словами, скасування надзвичайних обмежень допоможе «політичним партіям, протестним та низовим рухам донести свої позиції та критику до більшої аудиторії».
«Демократичні уряди можуть також намагатися придушити інформацію, та розкрутити або применшити кризи – як це зробила адміністрація Трампа, – але це рідко залишається непоміченим», – підсумовує Хамід.
У країнах від Росії до Туркменистану авторитарні тенденції під виглядом контролю над пандемією передбачають використання надзвичайних заходів охорони здоров’я для боротьби з діячами політичної опозиції та обмеження свободи преси.
Вони також включають спроби влади обмежити можливості громадських організацій контролювати та обмежувати розширення виконавчої влади.
Суворі заходи в Баку
Прикладом є дії уряду президента Азербайджану Ільхама Алієва.
У березні Баку впровадив нові суворі покарання для засуджених за «порушення епідемічних, санітарно-гігієнічних правил або правил локдауну».
Новий кримінальний закон передбачає штраф у розмірі близько 3000 доларів та до трьох років ув’язнення за такі порушення, як неносіння маски в громадських місцях.
Засудженим за поширення вірусу загрожує до п’яти років ув’язнення.
Правозахисна організація Human Rights Watch (HRW) попередила, що кримінальне покарання, впроваджене Баку, за розповсюдження COVID – «не є законною або пропорційною реакцією на загрозу, яку становить вірус».
Правозахисна група заявляє, що занадто легко використовувати такі закони для «полювання на маргіналізоване населення, меншини або дисидентів».
Влітку, на тлі невдоволення громадськості з приводу відсутності вирішення карабаського конфлікту з сусідньою Вірменією, Алієв також стикався з опозицією через нестримну корупцію, помилки в управлінні економікою та невдалу боротьбу з пандемією.
Відповіддю Алієва був початок репресій у липні, що розглядається як спроба ліквідувати своїх політичних суперників та прихильників демократії раз і назавжди.
У редакційному матеріалі газети Washington Post йдеться, що Алієв «поїхав дахом» з «істерикою», яка загрожувала «знищити те, що залишилося від незалежних політичних сил в Азербайджані».
На більше ніж 120 опозиційних діячів, переважно з опозиційної Партії азербайджанського Народного фронту (AXFP), та їхніх прихильників силами безпеки Алієва були здійснені облави.
Двом опозиційним фігурантам серед заарештованих, Мехді Ібрагімову, сину заступника голови AXFP Мамеда Ібрагіма, та члену AXFP Махаммаду Іманлі, було пред’явлено звинувачення у порушенні надзвичайних заходів проти COVID в Азербайджані.
HRW зазначає, що під час власної перевірки документів досудового розслідування, переданих до суду, організація дійшла висновку, що Іманлі «помилково звинуватили» у поширенні COVID та загрозі життям людей через неносіння маски в громадських місцях.
Арешт Ібрагімова базувався на заяві поліції про те, що він брав участь у несанкціонованій вуличній демонстрації, перебуваючи заражений коронавірусом.
Але адвокат Ібрагімова каже, що тести на COVID, проведені після його арешту в липні, показують, що він не був інфікований.
Насправді, за його словами, звинувачення у порушенні правил охорони здоров’я були пред’явлені Ібрагімову лише після того, як його затримали, а влада виявила, що він є сином видатного опозиційного лідера.
Кордони Білорусі
Критики звинувачують авторитарного правителя Білорусі Олександра Лукашенка у використанні обмежень, пов’язаних з COVID, для придушення масових демонстрацій проти його режиму.
Безумовно, використання політично мотивованих заходів боротьби з COVID розглядається лише як один із інструментів у ширшій стратегії Мінська з посилення поліцейських репресій.
У грудні правозахисна група «Вясна» заявила, що у 2020 році в Білорусі було порушено понад 900 політично вмотивованих кримінальних справ проти білоруських опозиційних кандидатів та їхніх команд, активістів та протестувальників.
Щоденні демонстрації є найбільшою загрозою для 26-річного перебування Лукашенка при владі. Вони підсилюються заявами про фальсифікації виборів після того, як він був оголошений як переобраний на шостий термін на дуже суперечливих президентських виборах 9 серпня.
Хоча Мінськ місяцями применшував загрозу, яку становить COVID, Лукашенко неодноразово називав опозицію та сотні тисяч протестувальників на вулицях «маріонетками, яких підтримують іноземці».
Першого листопада, після того, як місяці жорстоких репресій поліції не змогли зупинити антиурядові демонстрації, Білорусь закрила свої кордони для іноземців.
Державний прикордонний комітет заявив, що обмеження необхідні для «запобігання розповсюдженню інфекції, спричиненої COVID-19».
У грудні влада розширила заборони на кордоні, щоб запобігти виїзду білорусів та постійних мешканців країни, нібито через пандемію.
Ставлення самого Лукашенка до COVID підкріпило твердження, що закриття кордонів є політично вмотивованою спробою стримати внутрішню опозицію.
Наприкінці листопада Лукашенко повністю знехтував протоколами безпеки під час відвідування палати лікарні COVID – не маючи ні рукавичок, ні маски, коли він потиснув руку медику в повному захисному спорядженні.
Опозиційна лідерка Світлана Тихановська, яка покинула Білорусь під тиском після спроби подати офіційну скаргу на офіційні підсумки виборів, каже, що обмеження кордону показують, що Лукашенко «в паніці».
Росія стежить за громадянами
У Москві, як заявляють експерти, пандемія перевірила, наскільки далеко держава може зайти у стеженні за громадянами.
Наприкінці березня Державна дума Росії затвердила закон, що дозволяє прем’єр-міністру Михайлу Мішустіну запровадити надзвичайний стан у всій країні та встановити обов’язкові правила охорони здоров’я.
Він також затвердив покарання до п’яти років ув’язнення для тих, хто «свідомо» поширює неправдиву інформацію під час «надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру».
Законодавство передбачає позбавлення волі осіб, які порушують заходи боротьби з COVID, до семи років.
У квітні президент Володимир Путін поклав на органи місцевого самоврядування відповідальність за впровадження обмежень щодо COVID.
Експерти стверджують, що деякі російські регіони перетворили на полігони для того, щоб перевірити, до якої міри можна впроваджувати спостереження і контроль за росіянами, проти якого вони не виступлять.
Вірус також захистив Кремль від політичної реакції через занепокоєння тим, що розширені державні повноваження контролювати COVID можуть стати постійними в постпандемічній Росії.
Тим часом Москва вжила заходів для контролю над вільним потоком інформації про реакцію Росії на пандемію.
Анастасію Васильєву, російську лікарку, яка очолює профспілку медичних працівників, заарештували в квітні після того, як вона виявила недоліки в підготовці системи охорони здоров’я до боротьби з COVID.
«Вражає те, що російська влада, схоже, боїться критики більше, ніж смертельної пандемії COVID-19», – заявила російська директорка Amnesty International Наталія Звягіна.
«Вони виправдовують арешт і затримання Анастасії Васильєвої тим, що вона та її колеги-медики порушили обмеження на виїзд, – сказала Звягіна. – Насправді вони намагалися доставити життєво необхідне захисне обладнання медикам у місцевій лікарні».
Звягіна робить висновок, що, посадивши Васильєву в тюрму, російська влада викрила «свій справжній мотив».
«Вони готові покарати медичних працівників, які насмілюються суперечити офіційній російській позиції та викривати вади системи охорони здоров’я», – сказала вона.
Державна дума також розпочала цьогоріч розглядати матеріали іноземних ЗМІ, включно з Радіо Свобода, щодо того, як Росія протидіє COVID, і застосовувати до таких ЗМІ засоби обмеження.
У липні поліція Москви затримала десятки журналістів під час протесту проти посилення Росією обмежень щодо ЗМІ та свободи слова.
У кількох випадках Human Rights Watch заявляє, що поліція «помилково стверджувала», що протестувальники порушили заходи громадської охорони здоров’я щодо COVID – «проте більшість затриманих протестувальників тримали в переповнених, погано провітрюваних поліцейських машинах, де вони не могли соціально дистанціюватися одне від одного».
Дослідник HRW у Росії Дамеля Айткожина каже, що ці випадки «підняли репресії на новий рівень».
Айтхожина зазначає, що влада Москви «затримала мирних мітингувальників, згідно з жорстокими та обмежувальними правилами громадських зборів та під виглядом охорони здоров’я людей, одночасно піддаючи їх ризику зараження під вартою».
Правозахисники заявляють, що місцеві органи влади в деяких регіонах Росії також використовували заходи протидії COVID як привід для репресій проти незгодних.
Наприкінці квітня влада Північної Осетії затримала десятки демонстрантів із натовпу близько двох тисяч людей, які зібралися у Владикавказі вимагати відставки очільника регіону В’ячеслава Бітарова.
Тринадцятьох було звинувачено у неприйнятті російських заходів COVID та розповсюдженні «фальшивої інформації» про пандемію.
У далекосхідному російському місті Хабаровськ влада застосувала заходи боротьби з COVID, щоб спробувати стримувати масові акції протесту проти арешту популярного губернатора за давніми звинуваченнями у співучасті у вбивстві.
Демонстранти заявляють, що звинувачення були сфабриковані місцевими політичними опонентами губернатора за допомогою Кремля.
Поки муніципальна влада в Хабаровську попереджала про ризики COVID на акціях протесту, поліція стрічками огородила місця збору демонстрацій – стверджуючи, що цей крок необхідний для «дезінфекції від COVID».
Але натовп все одно зібрався, висловлюючи невдоволення правлінням Путіна та громадський гнів через те, що жителі вважають неповагою Москви до їхнього вибору.
Обмеження зібрань у Казахстані
Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв у кінці травня підписав закон, який посилив контроль уряду за правом громадян збиратися на акції протесту.
Набувши чинності під час першої хвилі COVID, новий закон визначає, скільки людей може взяти участь у демонстрації та де можуть відбутися акції протесту.
Критики заявляють, що нові обмеження та бюрократичні перешкоди включають необхідність заздалегідь отримати «дозвіл» влади на законне проведення протесту. Чиновники ж мають безліч причин відмовити в дозволі.
Радіо Свобода також повідомляло про те, як влада Казахстану використовувала коронавірус як привід для того, щоб заперечити правозахисним активістам, які критикували новий закон про громадський протест.
Казахські та міжнародні правозахисники заявляють, що законодавство суперечить міжнародним стандартам і містить численні перешкоди для вільних зібрань.
Контроль інформації в Узбекистані
Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв отримав високу оцінку з боку міжнародних правозахисних організацій з моменту свого приходу до влади наприкінці 2016 року за незначне послаблення авторитарних обмежень, накладених його попередником, покійним Ісламом Карімовим.
Але криза COVID породила битву між новими незалежними ЗМІ та державним органом, який наглядає за пресою в Узбекистані, – Агентством інформації та масових комунікацій (AIMC).
Посадовці в Ташкенті спочатку стверджували, що Узбекистан успішно бореться з COVID.
Але до літа деякі ЗМІ ставили під сумнів цей урядовий наратив.
Вони почали глибоко розбиратися в подробицях поширення пандемії та людських втрат, спричинених нею, усередині країни.
Наприкінці листопада директор AIMC Асаджон Ходжаєв погрожував «серйозними юридичними наслідками» щодо таких матеріалів, викликаючи занепокоєння, що COVID може відштовхнути Узбекистан до більш авторитарного контролю преси, подібного до умов, що існували за Карімова.
Переворот у Киргизстані
До пандемії Киргизстан розглядався організацією «Репортери без кордонів» як найбільш відкрита для ЗМІ країна Центральної Азії.
Але відносна відкритість Киргизстану погіршилась блокуванням та комендантською годиною, запровадженими після введення надзвичайного стану 22 березня.
Більшість незалежних ЗМІ зазнали труднощів із акредитацією або дозволами, що дозволяють їхнім журналістам вільно пересуватися Бішкеком або іншими районами під час запровадженого режиму надзвичайної ситуації, пов’язаної з охороною здоров’я.
Бурхливі політичні протести вибухнули після суперечливих парламентських виборів у Киргизстані 4 жовтня, які були проведені, попри ускладнення, спричинені заходами контролю щодо COVID.
Політична напруженість призвела до падіння влади президента Сооронбая Жеенбекова, планів проведення нових виборів та оголошення надзвичайного стану в Бішкеку, що включає заборону публічних демонстрацій.
Паскалін Делла Файе, аналітик групи європейських кредитних страхових компаній «Кредендо», доходить висновку, що соціальна напруга, яка сприяла політичному потрясінню, посилилася пандемією.
За її словами, ця напруга включала скарги на погану систему охорони здоров’я в країні, економіку, яка сильно постраждала від заходів стримування COVID, та різке падіння грошових переказів громадян Киргизстану, які працюють за кордоном.
Посміховисько в Туркменистані
Як одна з найбільш жорстко контрольованих авторитарних держав у світі, Туркменистан ніколи не мав хороших показників щодо свободи преси та прозорості.
Тож не дивно, що заява президента Гурбангули Бердимухамедова про те, що завдяки йому не було жодного випадку зараження COVID у його країні, стала об’єктом глобальних насмішок, а не захопленням.
Постійне наполягання Ашгабаду на тому, що коронавірусу в Туркменистані не існує, розглядається як ознака авторитарного домінування Бердимухамедова, а не якась там перевірена політика в галузі охорони здоров’я.
На початку серпня Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила, що Бердимухамедов погодився надати експертам ВООЗ доступ, щоб спробувати перевірити його твердження про відсутність ковіду в його країні.
Ганс Клуґе, регіональний директор ВООЗ у Європі та Центральній Азії, заявив, що Бердимухамедов «погодився» на те, щоб команда ВООЗ «самостійно зробила тести на COVID-19 в країні» і доставила їх до лабораторій ВООЗ в інших країнах.
Але Бердимухамедов і досі не виконав свою обіцянку.
Тим часом державне телебачення Туркменистану продовжує нарощувати культ Бердимухамедова, показуючи, як він відкриває нові «найсучасніші» медичні заклади в Ашгабаді та інших великих містах.
Приватно громадяни Туркменистану говорять Радіо Свобода, що не вірять владі.
Вони кажуть, що уникають лікарень, коли їм стає погано, оскільки заклади є надто дорогими для збіднених простих громадян, і державні установи часто мало що їм пропонують.
Пацієнти кількох лікарень у регіонах Туркменистану заявили Радіо Свобода, що їм потрібно було забезпечити себе харчами, ліками та навіть дровами для опалення своїх лікарняних кімнат.
При цьому в колишній радянській республіці, відомій жорстокими репресіями стосовно критиків та незгодних, ніхто відкрито не критикує службовців охорони здоров’я Туркменистану через жахливу ситуацію в лікарнях, побоюючись репресій.
