В інтерв’ю Білоруській редакції Радіо Свобода російська актриса Лія Ахеджакова говорить про підтримку білорусів у мирній акції протесту, розповідає про свою участь у відеовиставі «Ображені. Білорусь» за мотивами п’єси драматурга Андрія Курейчика, про лист Сталіну та злочини тоталітаризму у Білорусі та Росії.
Коротко:
- Ми всі закохані в опозиціонера Павла Латушка. Я думаю, що він був би блискучим президентом. Має дипломатичний досвід, англійську мову, культуру, чарівність, значний інтелект.
- Відеовиставу за мотивами п’єси Курейчика і у Білорусі покажуть, і залишиться пам'ять про цей жах.
- А хто ці, котрі катують та ґвалтують? Вони також білоруси? Звідки це? Чому? За гроші? Чи заради того, щоб похвалив диктатор?
- Вся світова спільнота – за Білорусь, лише диктатор вчепився за цю владу та його не відірвати. Як він її любить і як він ненавидить свій народ.
- Бажаю білорусам, щоб ця влада зникла до біса. Я хочу, щоб відбувся Нюрнберзький процес, щоб усі імена були названі.
«При такому фашизмі практично неможливо протистояти квіточками, білими сукнями та інтелігентністю»
–11 серпня ви виступили із заявою на підтримку народу Білорусі, висловили захоплення щодо білоруських мирних протестів. Це були дуже драматичні дні, не менш драматичні дні і зараз, чотири місяці по тому. Яка ваша оцінка ситуації у Білорусі тепер?
– Найтрагічніша. Ми щодня спостерігаємо за тим, що відбувається у Білорусі. Слухаємо Волю Карач, Павла Латушка, у якого я закохана. Яка чудова людина, був директором театру імені Янки Купали, міністром культури. Я думаю, що він – блискучий президент. Дипломатичний досвід, англійська мова, культура, чарівність, значний розум. Ми всі закохані у цих чудових жінок – Світлану Тихановську, Марію Колесникову (краса, чарівність, розум) та Вероніку Цепкало. Двоє – за своїх чоловіків, і це неймовірно зворушливо та повчає весь світ. Поки вони виходили із квітами та робили ці сердечка, як Маша Колесникова, поки вони в білих сукнях виходили, ще була якась надія. Але тепер я розумію, що «проти лому нема прийому», при такій агресії, при такому фашизмі (фашизм чистої води) квіточками, білими сукнями та інтелігентністю протистояти практично неможливо. Коли вони вже вбивають… Вони й раніше вбивали.
Пам’ятаю вибори 2010 року… Я знайома з Володимиром Някляєвим. Коли була у Білорусі, то познайомилась з різними людьми – опозиціонерами Статкевичем, Санніковим. Я знаю про те, що з ними робили вже тоді. І раніше. В нас колосальний досвід з Радянського Союзу. Ця здатність боротися з інакомисленням, іноді просто так, з людьми, яких хочеться прибрати…
– Ви сказали, що мали на початку надію. А зараз? Ви втрачаєте надію на те, що у Білорусі ситуація може покращитись?
– Так. Мені здається, що поки цей кат сидить, захищений зі всіх сторін, поки при ньому армія, водомети та все інше, беззбройні люди нічого не зможуть. Більше того, історія нам показує, що революція не приносить користь. Це ж було у Вірменії – і подивіться, до чого ми прийшли. Я не хочу розчаровувати…
«Росія повинна була підтримати, але вона цього не робить».
– Ви грали у відеовиставі «Ображені. Білорусь» за мотивами п’єси білоруського драматурга Андрія Курейчика. Народний протест у відеовиставі представлений футбольним вболівальником та героїнею, яку ви граєте та яку назвали Позитивною…
– Чудова актриса Оксана Мисіна знайшла, зв’язалась з Курейчиком, викликала своїх партнерів, тих, з ким вона навчалась. Актори з такою любов’ю це зробили… Дуже важливо, що це будуть показувати в Україні, у Росії вже показували на телеканалі «Дождь», і це покажуть у Білорусі, я абсолютно переконана. І залишиться пам'ять про цей жах. Але я не бачу виходу. Загалом Росія повинна була підтримати. Але вона цього не робить.
– Як вам здається, чи багато у вас однодумців у Росії стосовно подій у Білорусі?
– Усі, кого я знаю. Коли Світлана Алексієвич звернулась до інтелігенції, всі… глибоко переживають за Білорусь, плачуть, спостерігають, передзвонюються. Білорусь я об’їздила вздовж і впоперек. До пандемії я була у Бобруйську, Гомелі, Могильові, Мінську… У нас були фантастичні глядачі. Одне мене налякало. Коли закінчився виступ у Палаці молоді, на сцену вийшов Володя Някляєв, щоб привітати з квітами та прочитати чудові вірші. Це були вірші протесту. І половина зали з переляку втекла. І я зрозуміла, яка міра покарання, незалежно від того чи ти був співучасником, чи ти просто був присутній. Потім жінки прибігли за завісу: «Як ви посміли, як ви це допустили?» І я зрозуміла, що їхнє покарання буде страшним.
– Зараз є відчуття, і у вас теж, я думаю, що цей рівень страху у Білорусі зовсім інший, що багато білорусів перестали боятись.
– Перестали. Така мужність… Я ніколи такого не бачила. Я побачила, який це чудовий народ.
«Я не знаю, які прохання ця людина може виконати. З боку ОМОНу?»
– Колись ви писали лист Сталіну. Вам було 10 років. Ви просили ліки для мами та тітки, які могли померти від туберкульозу, і ці ліки були доставлені. Ви, мабуть, тоді не дуже розуміли сутність диктатора. Як ви думаєте, чи є сенс звертатися до Лукашенка, і які прохання він може виконати?
– Це довга історія. Я не розуміла тоді, хто такий Сталін. Ліки доставили з Риги. Я не знаю, які прохання ця людина може виконати. Прохання з боку ОМОНу чи будь-кого іншого, хто бігає в балаклавах... Що стосується моєї історії, то до Сталіна це не дійшло, не асоціюйте з цією постаттю. Знайшлась добра людина, яка прочитала лист піонерки та звернулась до ризького заводу, який тоді першим став виробляти ліки від туберкульозу. Це не товариш Сталін. Сталін – це зовсім інше: це розстріляні люди, це те ж саме, що і Лукашенко. Я не знаю, де гірше. І це триває і зараз. Судять російського історика Юрія Олексійовича Дмитрієва, який відкрив місця масових розстрілів у Сандармоху, добився, щоб там побудували каплицю, щорічно вшановує пам'ять загиблих. Людей там розстріляли в річницю НКВС. Страшно. А 17 грудня відбудеться суд над істориком, щоб посадити цю людину на 13 років. Це все триває.
Мені здається, що у цих чудових білоруських людей є (як коли вони партизанили під час війни) мужність та неймовірна відданість своєму народові. А хто ті, хто катують та ґвалтують? Вони теж білоруси? Хто вони такі? Чому? За гроші? Чи заради того, щоб похвалив диктатор? Незрозуміло.
«І раніше вбивали у Білорусі»
– Щоб б ви могли сказати білорусам, які прагнуть змін, які пройшли через затримання, катування, каліцтво, звільнення…
– Їх калічили й раніше. І раніше вбивали у Білорусі. Зникали люди, ми про це чудово знаємо. Зникали безслідно найкращі люди, які хотіли змін. А тепер вбили хлопця. За що? Чому? Я за те, щоб усі імена (як пропонувала Тихановська) були записані – ті, хто катував, ґвалтував, принижував. Увесь світ знає, що відбувається у Білорусі. В мене немає знайомих, які б не хвилювались, які б не були солідарними та не захоплювались би людьми у Білорусі. Нема таких, а якщо є, то це може бути Росгвардія, Золотов, Пригожин. У нас є свої таргани.
– Щоб би ви побажали білорусам на Різдво та Новий Рік?
– Перш за все, я хочу побажати, щоб ця мерзенна влада згинула будь-яким чином, хоч як-небудь. Хоча вся світова спільнота – за Білорусь, один диктатор (ми бачили таких диктаторів) вчепився за цю владу, та неможливо його відірвати. Як він її любить, як він її хоче, і як він ненавидить свій народ, як він його принижує. Я бажаю білорусам, щоб згинула ця влада до біса. Я хочу, щоб був Нюрнберзький процес, щоб усі імена були названі. Звичайно, я хочу, щоб ця прекрасна країна процвітала. Я обожнюю цю країну. Ми їхали до Мінська з Могильова – і скрізь на стовпах вздовж дороги лелеки… Живє Бєларусь!
