Останніми днями низка засобів масової інформації та коментаторів обговорювали можливість того, що Німеччина може запровадити санкції проти незавершеного трубопроводу «Північний потік-2» у відповідь на отруєння російського опозиційного політика Олексія Навального. У цьому контексті вони посилалися на останні заяви провідних німецьких політиків з усього політичного спектру.
То чи Німеччина та, можливо, ЄС в цілому запровадять санкції проти «Північного потоку-2»? Відповідь є однозначна: НІ.
Німеччина та ЄС сповідують верховенство права. І у випадку можливих санкцій для їхнього запровадження завжди повинні бути вагомі юридичні причини та обґрунтування. Санкційний режим застосовується проти конкретних людей або навіть компаній та установ, які мали якийсь зв’язок або брали участь у вчиненні конкретних незаконних дій.
Тут є цілком зрозуміло, що сам газопровід «Північний потік-2» не має нічого спільного з отруєнням Навального. Врешті-решт, Німеччина запровадить та забезпечить, наскільки це можливо, цілеспрямовані санкції на рівні ЄС щодо кількох конкретних осіб, які могли брати участь у цьому акті.
Тому немає сенсу далі спекулювати на тему, чи насправді німці також піддадуть санкціям і «Північний потік-2».
Прозріння німців?
Однак виникає запитання, то чому зараз на політичній сцені Німеччини так багато заяв проти цього трубопроводу? Є кілька причин:
- У німців вже вривається терпець щодо Росії, яка вчинила низку злочинних та незаконних дій безпосередньо на німецькій території, такі як минулорічне вбивство грузинського громадянина з Чечні Хангошвілі в Берліні, або проти державних установ Німеччини – кібератаки на Бундестаг або саму канцлерку Меркель. Німецькі ЗМІ також почали писати про те, як німецькі радикали та екстремісти були пов’язані з Росією, та як, серед іншого, їх навчали у Росії.
- Німці знають, що «Північний потік-2» має серйозні (можливо, екзистенційні проблеми), в основному через послідовні американські санкції проти компаній, які різним чином беруть участь у його будівництві. Більшість західних компаній вже вийшли з проєкту «Північний потік-2». Це – не лише технологічні морські будівельні компанії, а й фінансові установи, які, наприклад, раніше страхували цей проєкт. Сама Росія не має відповідних технологій, які б дозволили їй швидко закінчити будівництво трубопроводу.
- Крім того, нинішні ціни на газ настільки низькі, що сам проєкт «Північний потік-2» за таких умов буде збитковим. На нього також поширюється нещодавно оновлена директива ЄС, яка змушує оператора цього трубопроводу резервувати 50% своєї потужності для інших, хоча і лише теоретичних перевізників. Знову ж таки, зменшена вдвічі потужність «Північного потоку-2» лише збільшує ціну за одиницю транспортування газу цим трубопроводом та зменшує його економічну життєздатність.
- Німці, можливо, вирішили, що тепер вони Росії відплатять за все і намагаються злякати росіян цими (порожніми) погрозами, тому що вони знають, наскільки критичним і символічним для Кремля є питання «Північного потоку-2». Вони, можливо, хотіли відплатити Москві за всі попередні «фоли», на які вони закривали очі.
- Також, це пробудження болюче для Німеччини, оскільки низка держав (США, країни Балтії, Польща, Скандинавія) з самого початку критикували проєкт як (гео)політичний, такий, що збільшує залежність ЄС від поставок російського газу та знижує відносну безпеку цих країн, через які ведуть існуючі газопроводи (переважно Україна, але також Польща та Білорусь). Отже, може йтися про певне запізніле визнання з боку Німеччини, що зацікавлені країни мали рацію в цьому питанні.
Чим на довше буде відкладено завершення «Північного потоку 2», тим менш економічно вигідним та необхідним він буде. Врешті-решт, цей трубопровід може ніколи не бути завершений, як це передбачалося у 2014 році, коли була підписана відповідна угода про його будівництво. Навіть без будь-яких санкцій з боку Німеччини та ЄС.
Оригінал публікації – на фейсбучній сторінці автора
Давід Стулік – старший аналітик дослідницького центру «Європейські цінності» у Празі
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
