Сто років тому, в серпні 1920 року, стався кульмінаційний момент Радянсько-польської війни – Варшавська битва. Польські війська розгромили Червону армію і поклали край більшовицькій експансії. У тому ж таки серпні 1920-го українські війська відзначилися при обороні міста Замостя, на яке наступала знаменита Перша кінна армія.
Більше про ці події Радіо Свобода поговорило з істориком Андрієм Руккасом.
– Поляки свою перемогу у Варшавській битві назвали «дивом на Віслі». А що в ній такого дивовижного?
«Дивом на Віслі» назвали політичні противники Пілсудського з правого табору, які таким чином намагалися применшити його роль у цій перемозі
– Не всі поляки називали цю перемогу «дивом на Віслі», а лише та частина, яка негативно ставилася до маршала Пілсудського – верховного головнокомандувача й тимчасового начальника держави. «Дивом на Віслі» назвали його політичні противники з правого табору, які таким чином намагалися применшити його роль у цій перемозі. Мовляв, не талант полководця Пілсудського, не талант генерала Розвадовського, який займався оперативним плануванням, не героїзм і самопожертва польських вояків, а саме якесь диво, небесні покровителі врятували Польщу.
Тому ця назва має певний ідеологічний присмак. А так, Варшавська битва – це найбільш коректний та нейтральний термін для опису тих подій.
– Польська історіографія наголошує на тому, що Варшавська битва мала загальноєвропейське значення, позаяк поклала край радянській експансії. Наскільки реальними були експансіоністські плани більшовиків, їхній намір «через труп панської Польщі понести на штиках щастя трудящому людству»?
Якби червоним вдалося переламати тоді польську оборону на Віслі і подолати Карпатські гори, то Німеччина й Угорщина потрапили б в орбіту радянського впливу
– Більшовики не приховували своїх експансіоністських планів, вони про це говорили відкрито. А щодо того, наскільки Європа була готова прийняти – подивімося на те, що в Німеччині полум’я революційних подій такого більшовицького присмаку активно палало ще у 1919 році, а угорська революція більшовицького толку була придушена лише у 1920 році. Тому якби червоним вдалося переламати тоді польську оборону на Віслі і подолати Карпатські гори, то Німеччина й Угорщина потрапили б в орбіту радянського впливу. А це, вважайте, половина Європи, далі Франція й Австрія.
– То коли радянський командувач Тухачевський казав про «щастя на багнетах для трудового люду», він реалістичну програму виголошував, а не якісь фантазії?
– Він виголошував певні фантазії, які були підкріплені ідеями світового пролетарського панування. Правда, ці фантазії виявилися малореалістичними, але в тих умовах Тухачевському здавалося, що перемога дуже близька і багатьом так здавалося. Якби поляки не втримали оборону на рубежі Вісли, то далі навряд чи хтось зміг би зупинити Червону армію до самого німецького кордону. А там би приєднався німецький пролетаріат, німецька комуністична партія та інші ліві організації, і не тільки в Німеччині. Це дестабілізація всього континенту.
– Десь у той самий час, відбулася оборона Замостя. Місто захищала українська дивізія на чолі з полковником Марком Безручком. В українській історіографії часто наголошують на вирішальному значенні оборони Замостя: мовляв, якби українці не стримали під Замостям Першу кінну армію, то не було б варшавської перемоги. Наскільки ці дві битви пов’язані?
– Ці дві події трохи розведені в часі. Початок Варшавської битви й контрнаступу польських військ – це 15 серпня, а оборона Замостя – це 29-31 серпня. На той момент, коли Шоста дивізія армії УНР обороняла Замостя, доля Варшавської битви була вже вирішена. Поляки вже розгромили війська Тухачевського: частина радянських військ вже була інтернована на території Східної Пруссії, частина відступила аж за Білосток. Варшавська битва на той момент була завершена польською перемогою.
Якби не втримали Замостя, поява Першої кінної армії у фланзі польських військ ускладнила б ситуацію на фронті
Під Замостям Шоста дивізія була значно меншої чисельності, ніж передбачали штати, не було однієї з бригад цієї дивізії. Там був і значний польський елемент: полк піхоти, два бронепотяги, два вартові батальйони. Але якби не втримали Замостя, поява Першої кінної армії у фланзі польських військ ускладнила б ситуацію на фронті, але долю Варшавської битви вона б вже не змінила. Варшавська битва вже була завершена перемогою.
– Як би ви вписали оборону Замостя в українську історію?
Ми побили одвічного ворога, сильнішого противника, вкрили себе героїчною славою і зробили це спільно з тодішнім союзником
– Для української військової історії це одна з перемог, причому спільна перемога союзників – польських і українських – братів по зброї на той момент. Ця перемога мала важливе оперативно-стратегічне значення. І ця битва займає важливе місце в нашій історії. Ми побили одвічного ворога, сильнішого противника, вкрили себе героїчною славою і зробили це спільно з нашим союзником на той момент. На жаль, не так багато таких перемог було.
– Наскільки фатальні наслідки для більшовиків мало те, що Перша кінна забарилася під Львовом і не встигала під Варшаву?
– Це лише один з елементів більшовицької поразки. Насправді, причин значно більше й вони полягають трохи в іншій площині. Кінна армія наступала впродовж всього літа і, дійшовши майже до передмість Львова, загрузла в польській обороні міста. Далі тривалий час, попри накази вищого командування й директиви самого Леніна, Перша кінна армія не хотіла йти на Варшаву, оскільки вважали, що Львів от-от має впасти. І лаври здобувачів Львова не давали спокою Будьонному, який командував армією, і Сталіну, який був членом Революційної ради Південно-Західного фронту. Тому тут була певна роль Сталіна у зволіканні.
Коли Перша кінна армія опинилася під Замостям, вона вже мало чим могла допомогти військам Тухачевського. Якби цей маневр був здійснений 20 серпня, він би міг значним чином ускладнити ситуацію для поляків, а 30 серпня момент вже було втрачено. Тому події біля Замостя виділяються в окрему операцію чи битву, в якій Перша кінна армія ледве уникнула розгрому.
Вдарившись в оборону Замостя, Перша кінна армія почала відступати, зрозумівши, що з півночі та півдня підходять польські війська, які можуть оточити її. Зрозумівши це, Будьонний почав швидко відступати і в останній момент вислизнув з польських кліщів. У спогадах Будьонного є епізод, коли польські снаряди з двох боків перелітали над штабом армії. Якби він хоча б на день забарився, то опинився би в оточенні і доля армії була б абсолютно безславна. Після поразки біля Замостя Перша кінна армія відступала через Правобережну Україну, відступала у безладі, несучи хаос, грабуючи населення містечок, відбувається значна кількість єврейських погромів.
– Якщо говорити про польську історію, то там Замостя і 1920 рік асоціюються передусім з перемогою польської кавалерії. А в українському історичному контексті Замостя – це Безручко й українська дивізія. Це відбувалося паралельно чи як?
– Це відбувалося, вважайте, параллельно. Це елементи однієї більшої операції. Замостя – це найдальша точка просування. А битва біля Комарова – це одна з найбільших кавалерійських битв у ХХ столітті. Ці події можна уявити у вигляді кліщів, де Замостя було центром, а кавалерійська битва, яку ви згадуєте, була тими кліщами, які мали відкусити шлях до відступу.
– Де в цей час перебувала основна сила української армії УНР? Як вони сприйняли ці події, що планував Петлюра?
– На той момент основні сили армії УНР обороняли лінію Дністра. Таким чином, вони, з одного боку, забезпечували зв’язок Польщі з Румунією, а з іншого – прикривали Карпати. Якби червоним вдалося зламати опір українців на Дністрі, вони б перерізали зв’язок Польщі з Румунією, звідки йшло постачання важливих військових вантажів. А якби їм вдалося подолати Карпати, перед ними б лежала Угорщина, де щойно була придушена революція.
У першій половині вересня армія УНР спільно з військами польських союзників перейшли у контрнаступ у Галичині, дуже швидко вигнали червоних за Збруч і перенесли бойові дії на територію, яка згідно з Варшавськими домовленостями, була визнана державною територією Української Народної Республіки. І так наступали до того моменту, поки в Ризі поляки й червоні не уклали перемир’я.
– А як Петлюра собі планував подальший розвиток подій?
– Повернення на власну територію та звільнення її від ворога. І чим швидше, тим краще виганяти побитого ворога, який ще не встиг оговтатися. Треба було швидко звільнити максимальну частину території Правобережної України, провести мобілізацію, збільшити чисельність армії та воювати далі до перемоги, сподіваючись на союзника, який нас тоді підвів. Поляки уклали перемир’я з червоними й визнали більшовицьку Росію, відмовившись від допомоги українцям.
– А якою була українська армія на той момент? Наскільки вона була готова виконати ці завдання?
Те, що наступ зупинився, це було рішення політичного характеру, меншою мірою військового характеру
– Якщо говорити про початок вересня 1920-го, армія УНР була готова виконати ці завдання, і вона їх успішно виконувала до середини жовтня. Те, що наступ зупинився, це було рішення політичного характеру, меншою мірою військового характеру. Далі була проведена мобілізація, чисельність армії була збільшена майже вдвічі – близько 40 тисяч людей. Але далі забракло часу на навчання і бойове злагодження. І постала інша серйозна проблема – брак боєприпасів, набоїв і снарядів. Це стало одним з ключових факторів, що у листопаді 1920 року армія УНР зазнала досить швидкої поразки від червоних, які перейшли в наступ.
– Як це пояснити? Розумію, що делегацію УНР не пустили на переговори в Ризі. Але чому поляки не могли своїм союзникам дати зброю та боєприпаси?
– У поляків боєприпасів до російської зброї, якою переважно воювала армія УНР, вже майже не було. Румуни, завдяки польському посередництву, наприкінці вересня на початку жовтня передали більш-менш поважні запаси снарядів і набоїв для української армії, але цього було мало. Почитайте листи Петлюри, в яких він звертався до українських дипломатів з вимогою шукати по Європі набої російського зразка.
Навіть був заклик до козаків: «Козаче, бережи набої», щоб жодного набою просто так не вистрілювати
Навіть був заклик до козаків: «Козаче, бережи набої», щоб жодного набою просто так не вистрілювати. Збирати стріляні гільзи та пробувати їх начиняти наново. Навіть є така історія, що намагалися підняти баржу з Дністра, яка затонула під час Першої світової війни з боєприпасами. Наймали місцевих хлопців за гроші, щоб вони пірнали, підіймали набої. Це справді була проблема. Поляки надавали ці набої впродовж весни, літа й початку осені, практично повністю вичерпавши запаси.
– Поляки взяли багато полонених під Варшавою. Очевидно, в цих полонених була зброя і боєприпаси саме такого зразка, як треба українцям.
– У полонених був мізер зброї, тому що вояк носить на собі кілька десятків патронів. А для того, щоб забезпечити армію, патрони мали обраховуватися на мільйони й десятки мільйонів, там зовсім неспівмірні цифри. Це треба було захоплювати якісь виробничі потужності або великі артилерійські склади, чого поляки не зробили. А те, що вони захопили 40 тисяч полонених, то якщо уявити, що на кожному по 30 штатних набоїв, помножте скільки це буде. Це був мізер. Поляки передали все, що в них було.
Або тоді треба було переозброювати українську армію на німецькі чи французькі гвинтівки, боєприпаси до яких у поляків були.
– Поляки перемогли під Варшавою, а через два місяці уклали перемир’я. Чому вони пішли на мирні переговори, а не на продовження переможної для них війни?
– Так, але що далі? Ще одна перемога – й забракне сил воювати з величезною Росією, в якої більші ресурси. Війна в довгу буде на користь Росії. Тому поки ми сильні й женемо їх, поки Врангель вийшов із Криму, поки більшовики готові сідати за стіл перемовин на польських умовах – треба це робити. Країна просто не витягнула б продовження війни.
– Тобто перемога під Варшавою стала козирем, яким поляки сповна скористалися за столом переговорів?
– Певним чином, так. Тому що спочатку були радянські умови перемовин, які були геть неприйнятні й навіть образливі полякам. Але більшовики диктували умови, тому що на той момент вони били поляків, поляки відступали. Тепер ситуація змінилася: б’ють червоних і поляки виставляють свої умови, на які червоні змушені йти, і цим треба було скористатися.
Не варто уявляти тогочасних поляків як однорідне ціле, там були різні політичні угрупування. І прихильники Пілсудського були далеко не в більшості, парламент був проти нього. І Пілсудському доводилося жертвувати своїми планами й амбіціями для того, щоб вивести Польщу з дуже складної небезпечної війни й зробити це з честю та перемогою, жертвуючи долею свого українського союзника.
