- Газета The Wall Street Journal публікує статтю про ініціативу та проблеми пов’язані зі створенням меморіального центру та музею, присвяченому трагедії в Бабиному Яру;
- Журнал Foreign Policy опублікував статтю про загальноросійське голосування минулого тижня та про загрозу для Росії, яка полягає у падінні популярності білоруського президента Олександра Лукашенка;
- Часопис The Financial Times вмістив редакційну статтю про значення президентських виборів для верховенства права в державі.
Газета The Wall Street Journal публікує коментар про ініціативу та проблеми пов’язані зі створенням меморіального центру та музею, присвяченому трагедії в Бабиному Яру у Києві.
Автор Владислав Давідзон нагадує, що на території України, на якій було вчинено безліч масових вбивств та погромів проти єврейського населення під час нацистської окупації, досі бракує головного музею та меморіалу, присвяченому Голокосту та його жертвам.
Наводяться ключові статистичні дані: близько половина американських євреїв мають коріння саме з цієї території. Нагадується, що під час Голокосту було страчено понад півтора мільйонів українських євреїв, у самому Бабиному Яру 34,000 протягом однієї ночі з 29 на 30 вересня 1941 року.
Меморіальний центр у Бабиному Яру, зведення якого було розпочате у 2016 році та планується завершитися у 2021, коштує понад $100 мільйонів та фінансується здебільшого чотирма мільярдерами єврейського походження, три з яких громадяни РФ. Це призвело до суперечок, враховуючи агресивні дії Росії на українській території в останніх років.
За словами автора, ці суперечки зросли після призначення на посаду художнього директора проекту російського режисера Іллі Хржановського. Той заявив, що його план щодо головної ідеї меморіалу полягає у створенні «занурюючого» досвіду для відвідувачів, які зможуть увійти у ролі нацистських катів, єврейських жертв та місцевих колаборантів.
Далі Хржановський пропонує використовувати технологію віртуальної реальності для відтворення різних травмуючих подій для відвідувачів. Автор статті пише про досвід режисера зі схожими прийомами: протягом десятирічного створення фільму «ДАУ» (2019) була відкрита кримінальна справа через підозру у насильстві над дітьми під час продукції стрічки. Також фільм отримав чимало критики за відтворення сексуального насильства та зображання справжніх неонацистів у головних ролях.
Карел Беркхоф, провідний експерт по Бабиному Яру та колишній історичний керівник меморіалу, назвав проект «Діснейлендом Голокосту». Критика Беркхофа, до якої приєднались більшість працівників проєкту, призвела до скандалу серед українського суспільства, через що були відкинуті попередні архітектурні плани споруди.
Плани Хржановського змушують автора задати питання, «чи може яскраве відтворення естетики нацистського терору на самому терені його вчинення бути правильним шляхом для вшанування жертв?».
За словами автора, меморіальний проект у Бабиному Яру унікальний в світі з точки зору походження членів його керівництва, в якому майже немає представників України. Рада директорів проєкту відреагувала на цю критику призначенням у члени керівництва колишнього президента України Леоніда Кравчука. Проте за словами автора, рада директорів мусить включити більше кваліфікованих українців щоби протидіяти маніпуляціям історичної правди з боку Росії.
Тим часом Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, підтвердив плани будівництва державними коштами іншого меморіального центру у Бабиному Ярі в честь 80-ї річниці трагедії наступного року.
Насамкінець автор наголошує, що схожі суперечності та роль Хржановського у приватному проєкті загрожують його існуванню. Невдача його завершення означатиме великий сором для України та світової єврейської громади, і Володимир Зеленський, який сам єврейського походження, мав би навести лад у цій справі, підсумовує автор.
Журнал Foreign Policy, що спеціалізується на міжнародній політиці, опублікував статтю про загальноросійське голосування минулого тижня та про загрозу для Росії, яка полягає у падінні популярності Олександра Лукашенка.
Автор Кріс Міллер пише, що перемога Володимира Путіна у загальноросійському голосуванні з внесення змін до Конституції Росії, яке відбулося минулого тижня, нікого не здивувала.
«Цей останній плебісцит підніс голосування епохи Путіна до нової глибини беззмістовності», зважаючи на мікс з популярності президента, фальсифікації виборів та відсутності реальних альтернатив у бюлетені.
За офіційними підрахунками, 78% проголосували за зміни до конституції.
Це показує, що навіть в часи бурхливої кризи, спричиненої COVID-19, політичний апарат Путіна спроможній переконати чи змусити чималу кількість людей (явка становила 65%) брати участь в очевидно безглуздому голосуванні. Проте без масштабних фальсифікацій, яких спостерігалося більше, ніж у минулих виборах, не обійшлось.
Автор нагадує, що президент Росії, у випадку успішного переобрання у 2024 та 2030 роках, матиме право залишитися на посаді президента до 2036 року.
Проте рейтинг Путіна значно впав порівняно з високою популярністю, яка спостерігалася у 2014 році після анексії Криму. Його успіх пояснюється відсутністю достойних опонентів та кремлівською моделлю націоналізму, поєднаною з державними видатками на соціальні потреби. Однак різниця між обіцяним та реальним рівнем життя збільшується, пише автор.
Як і в Росії, так і в Білорусі суміш соціо-економічної стабільності, ностальгія по радянському минулому та репресивна політика становлять основні причини успіху влади.
Проте в Білорусі ситуація виглядає все більш нестабільною. Президент Олександр Лукашенко, який сподівається на переобрання 9 серпня, зазнав значного падіння популярності, яка за даними одного опитування становить лише 3%.
Автор пояснює цей тренд трьома факторами. По-перше, економічні обіцянки президента Білорусі все більш порожні, а країна знаходиться у періоді економічного застою, який дедалі збільшується через пандемію. По-друге, ностальгія по радянському минулому вичерпується з роками і втрачає свою значимість, особливо серед молодого населення Білорусі, тобто тих, хто народилися після розпаду СРСР. Зрештою навіть загрози репресії втрачають вплив.
Далі йдеться про значення розгортання подій у Білорусі для Росії. Навіть якщо Лукашенко переможе на виборах шляхом ув’язнення всіх своїх конкурентів, його мінімальна популярність змінить політичну ситуацію в країні та намалює можливий сценарій майбутнього для Росії, оскільки ці дві країни найбільш схожі.
Зрештою описуються імовірні сценарії на білоруських виборах 9 серпня та їхні впливи на Росії. Якщо Лукашенко буде застосовувати насильство, щоб залишитися при владі, ілюзія про популярність політичних обіцянок, які дуже схожі в двох країнах, сильно ослабиться. Проте витіснення Лукашенка означатиме дуже небезпечний прецедент для Путіна, який міркує про чергові 16 років при владі.
Автор підкреслює, що Кремль може тільки сподіватися на те, що Лукашенко вдасться відновити свою популярність, спад якої призведе не тільки до його руїну, але зможе перейти і на Путіна.
Часопис The Financial Times вмістив редакційну статтю про політичне протистояння в Польщі та значення президентських виборів для верховенства права держави.
В редакційній статті читаємо, що інтенсивні політичні сутички між консервативним націоналізмом та ліберальним центризмом в Польщі продовжуватимуться після президентських виборів, що відбудуться в неділю. Теми глибоких суперечок у суспільстві не тільки економічної природи, а також ідентичності, культури та особистої моралі.
Вибори президента мають велике значення для польської демократії, яка в останні роки була заплямлена суперечливою державною політикою, читаємо в статті.
Змагання на посаду президента відбуваються між діючим президентом Польщі Анджеєм Дудою, який підтримується правою та консервативною правлячою партією «Право і справедливість» (ПіС), та мером Варшави Рафалом Тшасковським, якого підтримує ліберальною правоцентристською партією «Громадянська платформа» (ГП). Фаворитом у виборах є Дуда, який переміг у першому турі набравши 43,5% проти 30,5% свого суперника.
За конституцією Польщі, президент має право вето у законодавчому процесі. Це надає йому важливу роль саме в теперішній ситуації, де правляча партія ПіС не має більшості у парламенті, що означає, що обраний президент матиме великий вплив на законодавство.
Стаття зазначає, що кандидати мало чим відрізняються в питаннях зовнішньої політики, оскільки є критиками Росії та мають позитивне ставлення до США та НАТО.
Однак, тоді як Дуда продемонстрував підтримку президента США Дональда Трампа, Тшасковський наголосив на своїх контактах з колишнім президентом Бараком Обамою. Крім того, ПіС, на відміну від ГП, має колючі відносини з ліберальними урядами Європи та установами ЄС у Брюсселі.
Найбільші відмінності двох кандидатів спостерігаються у їхньому ставленні до двох характерних дій партії ПіС, яка при владі з 2015 року, а саме наступу на незалежність правової системи Польщі та перетворення державних ЗМІ на апарат проурядової пропаганди.
Тшасковський, який чітко висловлюється проти цих кроків, міг би стати ефективною перешкодою для ПіС в разі як став би президентом. Натомість Дуда, який сам був членом ПіС, на посаді президента не показав достатніх намірів захистити ті інституції, які важливі для держави верховенства права.
Редакційна стаття завершується попередженням, що другий термін Дуди сприяв би ще більш радикальним нападам з боку ПіС на верховенство права в Польщі, маючи погані наслідки для відносин Польщі з багатьма державами ЄС та можливо і США, принаймні у разі перемоги Джо Байдена.
