1 червня 2020 року відійшов у вічний світ Мирослав Скорик (народився 13 липня 1938 року у Львові) – відомий український композитор, який писав камерну, симфонічну музику, віолончельні концерти. Мирослав Скорик формувався на музиці його улюблених композиторів Клода Дебюссі та Моріса Жозефа Равеля, вихований на творах Стравінського, Прокоф’єва, Лятошинського.
Мирослав Скорик – Герой України, лавреат Шевченківської премії (1987 рік), автор музики до понад 40 фільмів, серед яких, зокрема, «Тіні забутих предків» Параджанова, багатьох камерно-інструментальних творів, кількох балетів та опери «Мойсей», яку фінансово підтримав Іван Павло ІІ. А сумна «Мелодія» Скорика стала українським символом.
Мирославу Скорику більше подобався футбол, аніж музика, про це він не раз говорив своїм друзям-музикантам, з якими часто грав у футбол у Стрийському парку у Львові і викидав такі «фінти», що його називали віртуозом м’яча, а ще «академіком грибів». Бо маестро Скорик знався на грибах. Відпочинок у Карпатах, у селі Дубині біля Сколе, любив найбільше. Там була родинна дача Крушельницьких і тут часто гостювали музиканти.
Та все ж музика стала його життям та основним фахом і це завдяки оперній співачці Соломії Крушельницькій. Як розповідав сам маестро Радіо Свобода, коли йому було 6 років, то талант музиканта у ньому побачила саме Соломія Крушельницька.
«Я собі щось там придумував на піаніно, батьки мої були музиканти-любителі, вони мені показали ноти. Але батьки не знали, чи віддати мене у спеціальну музичну школу. Якось мене взяли до Соломії Крушельницької, щоб я показав свої здібності. У мене був абсолютний сильний слух. Ми прийшли до тітки Люні, як ми її називали, щоб я щось там показав. Я почав грати свій твір і сказав, що не буду грати на цьому фортепіано, бо це фальшування. Справа в тому, що Соломія Крушельницька вдома займалась зі студентами, а для вокалістів інструмент налаштований був на тон нижче. Вона зрозуміла, що я маю абсолютний слух і порадила батькам віддати мене у спеціальну школу», – пригадував митець.
А з Соломією Крушельницькою Мирослава Скорика поєднували родинні зв’язки.
«Бабуся Мирослава Скорика – Олена Охримович – рідна сестра Соломії Крушельницької. Коли Соломія поїхала вчитись в Італію, на перших концертних виступах її супроводжувала старша сестра Олена, яка допомагала їй по господарству, шити театральні костюми. Олена одружилась з Володимиром Охримовичем, відомим громадським діячем, юристом, редактором, зокрема газети «Діло» (його дідусь був депутатом австрійського парламенту і в 1914 році вивезений, як заручник, у Росію – ред.). Їхня донька – Марія-Соломія Охримович – мама Мирослава Скорика. Марія-Соломія вийшла заміж за етнографа Михайла Скорика, гімназійного вчителя, українського діяча. У подружжя було троє дітей, композитор Мирослав Скорик був наймолодшим. У нього був брат Володимир, який жив у Львові і не так давно помер, і найстарший брат Юрій, який мешкав в Австралії і помер у 2012 році. Коли у 1944 році наближались до Львова радянські війська, батько, щоб зберегти рід, погодився, щоб син Юрій виїхав на Захід. Юрій працював у Німеччині, потім емігрував в Австралію. Брати побачились після багатьох років розлуки», – розповідає науковий працівник меморіального музею Соломії Крушельницької Олександра Кирик.
Родина Скориків, у тому числі і 10-річний Мирослав, у 1948 році радянською владою була вивезена у Сибір.
«Очевидно, що був донос на батька. Брат Володимир разом із хлопцями у 40-х роках випускали антирадянські листівки. Хтось проговорився і родина була вивезена. Брат Володимир був арештований у 1947 році (за співпрацю з УПА – ред.).Сім’ю звільнили після смерті Сталіна, у 1955 році. Але Мирослав Скорик повернувся швидше, у 1953 році. Він, коли вивозили родину, ще не мав паспорта. У всіх членів родини було у паспорті записано, що вони вивезені. А Мирослав Скорик не мав цього запису, плями «врага народу» не було зазначено у документі, тому і приїхав швидше аби вступити в консерваторію у Львові», – продовжує Олександра Кирик.
Із 1955 до 1960 років Мирослав Скорик навчався у львівській консерваторії і дуже прихильно до нього ставився український композитор Станіслав Людкевич.
Шанувальники вимагали «Мелодію»
Музика до пісень «Не топчіть конвалій», «Намалюй мені ніч», а у 1964 році до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» роблять композитора Скорика популярним. А у 1982 році вийшла радянська стрічка «Високий перевал», до якого «Мелодія» Мирослава Скорика стала українським символом. Хоча, звісно, у радянський час стрічка пройшла жорстку цензуру і фільм був антибандерівський, який засуджував національно-визвольну боротьбу. Мирослав Скорик в одному з інтерв’ю пояснив, що багато композиторів відмовились тоді писати музику до цього фільму. Але він мав досвід, коли музика більше промовляла, аніж слова і вклав свої смисли. Режисер попросив його написати мелодію, яка б викликала емоції і він зумів у «Мелодії» передати своє розуміння трагедії, свій жаль. «Мелодією» Скорик зумів показати весь трагізм і сум, який не змогли промовити словами.
Мирослав Скорик мав добре почуття гуморуЮрій Ланюк
«Коли у Львові виконували «Карпатський концерт» Мирослава Скорика, я прийшов на нього з Володимиром Івасюком. Ми були приголомшені, цимбали, трембіта з симфонічним оркестром! Це були моменти музичного шоку! Моя мрія вчитись у Мирослава Скорика не здійснилась у Києві, але у кінці 80-х років, я викладав у Львові в консерваторії і Мирослав Скорик якраз переїхав у Львів. Очолював Спілку композиторів. Я був молодий композитор, ми часто спілкувались. А у 1993 році він мені запропонував поїхати з ним у США і Канаду з концертами. Це був важливий момент для мене, ми багато спілкувались. Мирослав Скорик мав добре почуття гумору, жартівник і дотепник. Мені важко усвідомити, що його немає.
Мирослав Скорик зробив те, що міг зробити у цих радянських умовах. Якби не було того радянського минулого, він мав би славу, як Кшиштоф Пендерецький, який нещодавно помер. Український композитор в СРСР – це означало, що ти на другому плані. Хоча його в СРСР досить часто виконували, але це було не те, що міг би мати, як Пендерецький, коли за тобою стоїть ціла країна.
Був досить модерним композиторомЮрій Ланюк
Мирослав Скорик був досить модерним композитором, як на той час. А це 70-і роки. Прогресивний і хотів знайти нову музичну мову. Під час СРСР не було масового обміну інформацією, який був би природнім.
Він виробив свій досить яскравий, самобутній почерк. Я говорю про твори першої половини життя Мирослава Скорика, оцінюю їх зараз дуже високо. А «Мелодія» відкриває дорогу до всіх. Він говорив про те, що з «Мелодією» стався парадокс, що просто вдало вийшло. Але, як би там не було, це символ України. Без цієї музики важко собі уявити українську тему. Ми у США грали серйозний концерт і всі слухали і казали, що добре, а тепер – «Мелодія». Світ багатоманітний і він був таким самим у тому світі», – говорить Юрій Ланюк, український композитор, віолончеліст, лавреат Шевченківської премії.
Багато музикантів називають Мирослава Скорика своїм вчителем. Український композитор, лавреат Шевченківської премії Богдана Фроляк зауважує, що їй пощастило з вчителем.
Говорив влучно і точноБогдана Фроляк
«Я страшенно боялась перед першою зустріччю з Мирославом Скориком. Знала, якої величини ця людина, композитор. Я тоді ще не була дорослою, ще дитина, він мене утвердив у думці, що можу писати музику. У консерваторії, то вже було систематичне навчання, Скорик працював у Києві, але приїжджав у Львів. Попри всю толерантність до студентів, був досить строгий і злостився, коли студент був неготовий до занять. Це стимулювало до серйозної праці і самостійності. Був дуже стриманий і мусів кілька разів твір послухати, не коментував одразу. Говорив влучно і точно. Ми виростали на партитурах Скорика.
Важко говорити про Мирослава Скорика у минулому. Для мене він приклад справжнього творця, який мав свою правду, мистецьку. Очевидно, що є багато моментів, коли хтось його музику не сприймає, а хтось захоплюється. Я коли починала композиторський шлях, була дуже під великим впливом музики Скорика. Звичайно, потім композитор шукає свій шлях у музиці. Це справжній митець, який вірив у те, що робив, зразок наслідування, як треба служити мистецтву, тому, чим ти живеш», – каже Богдана Фроляк.
Мирослав Скорик народився у Львові і тут, 5 червня, буде похований на Личаківському цвинтарі.
