«На карантині Російська православна церква в Україні серйозно підмочила репутацію. Суспільство почало сприймати її ще негативніше», – стверджує в інтерв'ю «Газеті по-українськи» директор ГО «Центр релігійної безпеки» Дмитро Горєвой.
Після запровадження карантинних обмежень, РПЦ не припинила служб у храмах із вірянами. Порушували правила на Вербну неділю, зауважує релігієзнавець. Тоді як у Православній церкві України (ПЦУ) та в Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ) просили людей дивитися служби онлайн.
Російська православна церква намагається виправдатися, що проти них ведуть інформаційну кампанію. Пробували засудити публікації у ЗМІ та спростувати заяви посадовців про порушення карантину. Не вдалося, наголошує експерт.
«У них є ядро, яке лишається й після скандалів. Мають потужну пропаганду. Формувалася понад 30 років на світогляді, що відповідає на всі питання. Наприклад, що коронавірус вигадали американці, аби знищити віру. Російську церкву транслює «Інтер», якому довіряє велика частина глядачів», – зазначає Дмитро Горєвой. Докладніше йдеться в публікації «Російська церква втратила репутацію».
Про те, як правильно тлумачити політичні рейтинги та не стати заручниками фейків, розповідають експерти газети «День». Зокрема, соціолог Євген Головаха переконує: «Щоб убезпечити себе від маніпуляцій з опитуваннями громадської думки на майбутнє, слід зорієнтуватися на центри, які мають довгу репутацію на ринку інформаційних послуг».
Для ЗМІ маніпуляції з соціологічними опитуваннями є «хлібом», зазначає соціолог. «Популярність і можливість виживання ЗМІ побудована на сенсаціях, на чомусь, що може викликати зацікавленість пересічного споживача», – наголошує Головаха.
Інший експерт видання – політичний консультант Ірина Сєрова переконана, що соціологія нині виступає, як елемент політичних технологій в Україні. Всі інститути, так звані соціологічні компанії, працюють за певні грошові гонорари від тих чи інших замовників. «Тому, якщо ви замовляєте соціологію – у вас потім є два варіанти її використання. Перший, робочий варіант: чисті, чесні цифри, з правильною вибіркою, контролем за опитуваннями. Такі соціології є робочими інструментами для того, щоб зрозуміти, якою є ситуація в тому чи тому секторі, соціальна думка, особисті рейтинги політиків у партіях тощо. Другий варіант – для використання в політичних технологіях або інформаційних маніпуляціях», – наголошує експерт в публікації «Соціологія і коронавірус».
«Альтернативи Зеленському поки що немає. Якщо його рейтинг знищать, на зміну прийде умовний Шарій», – у статті під таким заголовком в тижневику «Країна» соціолог Володимир Паніотто стверджує, що в усіх президентів баланс підтримки (відсоток тих, хто ставиться позитивно, мінус відсоток тих, хто ставиться негативно) за рік знижувався і ставав нульовим чи негативним. Підтримка Зеленського впала на 30 процентних пунктів, але залишається позитивною. Може, тому, що знижувалася з вищої позиції, припускає соціолог.
Він наголошує, що українці мають спільного ворога, й потрібно згуртуватися для боротьби з ним. Але об’єднаності немає. Це, на його думку, одна з найбільших проблем.
Ще одна – низький рівень політичної культури, каже далі соціолог. Демагоги легко стають лідерами виборчих перегонів. Ще – залежність від олігархів. Найбільше це видно на прикладі ЗМІ. Українці мають суперечливі погляди. «Виступають за ринкову економіку й хочуть, щоб їх цілком підтримувала держава. Популісти на цьому спекулюють», – зазначає соціолог. Радянське минуле – одна з головних причин соціальної незрілості. Багато людей увійшли у свідомий вік за часів незалежної України, але їхні орієнтації формуються в родині, тож відтворюють набуті моделі поведінки.
Російські пропагандисти зі шкури пнуться, намагаючись довести, що України не існувало, що українці – вигадка і, за великим рахунком, «провокація Австрійського генштабу». У дечому вони мають рацію, погоджується політолог Валентин Бушанський, публікацію якого друкує тижневик «Країна». Він вважає, що «Україна зникає, щойно про неї забувають і перестають переживати її як значущу реальність».
Політолог стверджує, що України вже нема на Берестейщині й у Гомелі, про який Шевченко написав, що це перше місто, з якого розпочинається Україна. Вона зникла з Білгорода й Воронежа. Її не знайти на берегах Волги; є тільки згадка в повному зібранні творів Володимира Леніна: лист українцям Саратова. Від неї тільки тінь на Кубані – літні люди, які по станицях розмовляють українською, Кубанський народний хор, в репертуарі якого українські пісні іменуються козацькими. Кубанська Народна Республіка, яка підписала унію з УНР, була знищена.
«Покласти край існуванню України можна в один спосіб – знищивши українців, здатних мислити про Україну, а себе усвідомлювати українцями. Спершу червоний терор, а потім Голодомор – і Україна зникла з передгір’їв Кавказу. Це був геноцид нашого народу, про який воліємо не згадувати з причин політичної кон’юнктури і щоб не тривожити власної свідомості», – наголошує Бушанський.
Він дивується – чому і досі відносно багато українців продовжують довіряти Зеленському. – Невже вони не помічають економічного спаду, безглуздих ініціатив, беззмістовної демагогії й цинічної зневаги? Ймовірно тому, зазначає далі автор, що люди, які проголосували за Зеленського, керуючись емоціями, старанно розмежовують факти про погіршення соціально-економічної та політичної ситуації з особою президента. Так вони захищають і свій вибір, і свою самооцінку. Визнати помилку простіше, коли йдеться про вибір раціональний. Але це вкрай складно, коли рішення прийняте на емоціях.
І це погана новина для Зеленського і Зе-команди, переконує політолог. Бо люди, які визнають помилковість власних прагматичних рішень, намагаються виправити ситуацію в конструктивний спосіб. Коли ж невдоволення заганяється в підсвідомість, то за стадіями заперечення і витіснення йде агресія. А хто стане її об’єктом – неважко здогадатися. Так само передбачувані і її форми. На цьому наголошується в матеріалі «Відсутність долі – це синонім свободи».
