(Рубрика «Точка зору»)
До найбільш відомих давніх пам’яток слов’янської писемності належить Реймське Євангеліє. Його кирилична частина була написана близько середини ХІ століття (ймовірно, в київському скрипторії при Софійському соборі). Саме вона, як вважають дослідники, була привезена з Києва у Францію дочкою Ярослава Мудрого Анною (1032 – після 1075 року), яка стала французькою королевою. На Реймському Євангелії присягали французькі монархи. Не даремно ця книга іменувалася «коронаційним текстом».
Загалом історія Реймського Євангеліє захоплююча, інтригуюча. І цілком би могла лягти в основу цікавого історичного роману, що міг би позмагатися з творами покійного Умберто Еко.
Шляхи священної книги
Перші задокументовані відомості про Реймське Євангеліє припадають на другу половину XIV століття. У той час імператор Карл IV подарував цю книгу Емауському монастирю у Празі. У 1395 року до неї в цій обителі був доданий глаголичний текст.
Як ця книга могла опинитися в руках Карла IV? Останній народився у Празі. По лінії матері походив із чеської королівської династії Пржемисловичів. Спочатку йому навіть дали чеське ім’я Вацлав, яке потім замінили на Карл. Він знав чеську мову. Заснувавши згадуваний Емауському монастир, Карл IV добився, щоб тут богослужіння здійснювалося старослов’янською мовою, якою й було написане Реймське Євангеліє.
Молоді роки майбутнього імператора пройшли у Франції, де він одружився з Бланкою, що походила з аристократичного роду Валуа. У посаг нареченої цілком могло ввійти Реймське Євангеліє, яке міг легко читати Карл IV. Саме з Франції імператор привіз цю реліквію до Праги.
Вважається, що під час гуситських війн у Чехії Реймське Євангеліє опинилося в руках гуситів. Останні намагалися налагодити стосунки з православними й отримати їхню підтримку в боротьбі проти німецької експансії.
Ймовірно, Реймське Євангеліє було подароване гуситами Константинопольському патріарху. Після падіння Константинополя в 1453 році, коли столицю Візантії захопили турки, Костянтин Палеокаппа вивіз книгу до Італії. Там її придбав єпископ Карл де Гіз, який пожертвував цю реліквію Реймському собору в 1574 році. Звідси й назва цього Євангелія. Тоді рукопис був оздоблений коштовною оправою, до якої вклали мощі.
З того часу на Реймському Євангелії почали присягати французькі королі. Хоча не виключено, що цю книгу могли використовувати при коронаційних церемоніях й раніше – у ХІ–ХІІІ століттях. Принаймні про це могла зберігатися пам’ять. Тому Євангеліє й стало коронаційною реліквією.
Під час Великої Французької революції 1789–1794 років дорога оправа Реймського Євангелія була пограбована, але сама книга вціліла. Вона потрапила до міської бібліотеки Реймса.
Як бачимо, до кінця XIV століття про Євангеліє не маємо достовірних відомостей. Хоча, безперечно, ця книга з’явилася набагато раніше.
Чимало дослідників, проаналізувавши текст пам’ятки, дійшли висновку, що Євангеліє могло бути написане в Києві за часів правління князя Ярослава Мудрого, який приділяв велику увагу розвитку писемності. А вже звідти ця книга, ставши частиною посагу його дочки Анни, яка вийшла заміж за французького короля Генріха І, опинилася у далекій Франції.
Існує низка доказів на користь цієї версії.
Зокрема, в Реймському Євангелії, яке є збіркою євангельських уривків, на другій сторінці згадується апостол Філіпп, котрого вважали хрестителем скіфів. Анна ж дає таке ім’я своєму первістку, хоча воно було нетиповим для французьких королів. Саму ж Анну французькі документи іменують не лише русинкою, а й скіф’янкою. Власне, в той час на Заході етноніми русин і скіф часто ототожнювалися.
Анна залишила після себе кілька написів своєю рукою. І ці написи цілком співпадають із написанням літер на сторінках Реймського Євангелія.
Зрештою, при написанні свого імені королева Франції використовувала форму «Ана», тобто своє ім’я вона писала з одним «н». Саме таке написання цього імені зустрічаємо в Реймському Євангелії. Хоча в той час у латинських, а також і в деяких слов’янських текстах це ім’я писалося з двома «н».
Можемо вважати, що Анна Ярославівна, здійснюючи далеку й непросту подорож із Києва до Франції, везла із собою Євангеліє як цінну реліквію. І не просто везла, а й читала її в дорозі…
Шлях королеви та її книги
Шлях Анни та Реймського Євангелія з Києва до Франції нині актуалізувався. Навіть став підставою для організації культурних подій.
У липні 2015 року за ініціативи деяких громадських організацій, мера Києва Віталія Кличка, посольств Франції, Бельгії, Швейцарії в Україні, українського Міністерства культури було проведено міжнародний фестиваль мистецтв «Anne de Kyiv Fest».
Основною подією фестивалю стала презентація пам’ятника королеві Анні (автори Костянтин Скритуцький та Федір Баландін). 10 листопада 2016 року пам’ятник за участі послів країн Європейського союзу, міністра культури України й мера Віталія Кличка урочисто відкрили в Києві.
Він зображує дівчину, яка замріяно дивиться вдалечінь. Справді, коли Анна вирушала з Києва, їй було близько 17 років. Княжну зображено босоніж. Це символ того, що ми босими приходимо у цей світ. Анна міцно притискає до себе книгу. Під нею розуміється Реймське Євангеліє. Глядач здаля бачить на голові княжни корону. Але, придивившись ближче, розуміє, що це вінок із квітів, яку сплела собі замріяна дівчинка.
Пам’ятник підкупляє своєю людяністю. Він не є помпезним, а доволі камерним, мінімально впливає на оточуюче архітектурне середовище. Постамент придатний для встановлення в історичній частині міст або в парковій зоні.
Ініціатори цього культурного проєкту передбачили встановлення авторських реплік пам’ятника у містах, повз які рухалася Анна Київська. Щоправда, документальних свідчень про цей маршрут не збереглося. І все ж на основі інформацій про тогочасні шляхи Європи, про торгові й політичні зв’язки Києва із європейськими землями, можемо його окреслити.
Із Києва майбутня королева Франції вирушила на терени сучасної Західної України, звідси її шлях пролягав Польщею, Чехією, Австрією, далі басейном Дунаю землями Баварії. Наступний відтинок шляху Анни міг пролягати через Швейцарію та німецькими землями, що розташовані в басейні Рейну. Вона могла опинитися на теренах Люксембургу, Бельгії, а звідти приїхати до Франції.
Нині встановлено кілька авторських реплік пам’ятника Анні Київській, зокрема у Версалі (30 січня 2018 року), Тулузі (2 жовтня 2018 року), бельгійському місті Арлоні (12 жовтня 2019 року), Кракові (19 листопада 2019 року).
Незабаром будуть такі пам’ятники встановлені в Луцьку, містах Чехії й Австрії.
Однак не лише в Європі зацікавилися цим проєктом. 21 червня 2019 року, в день міста Джакарти, пам’ятник Анні Київській був встановлений у столиці Індонезії.
У планах відкриття такого монументу і в далекій Аргентині.
Отож, славні справи давно минулих днів зараз єднають Україну з країнами Євросоюзу й загалом світу. І таких справ було чимало. Просто їх треба актуалізувати й подати у відповідному культурному контексті. Було б лише бажання…
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
