У ніч iз 28 на 29 січня в Україні почали вимикати сигнал провідних комерційних телеканалів країни, які досі майже 4 мільйони домогосподарств безплатно дивилися за допомогою супутникових антен. Ідеться про 23 найрейтинговіші телеканали, які належать до чотирьох медіагруп: «1+1 Media» (власник Ігор Коломойський), StarLightMedia (Віктор Пінчук), «Медіа група Україна» (Рінат Ахметов) та Inter Media Group (Дмитро Фірташ).
Відтепер за перегляд цих телеканалів доведеться платити, а на виручені кошти власники обіцяють їх розвивати та створювати новий цікавий контент. Та й узагалі, мовляв, такою є «світова практика», бо цивілізовані країни вже давно прийшли до «платного супутника».
Щоправда, як наголошує газета «Україна молода», в цивілізованих країнах немає війни, анексованих та окупованих територій. Тому рішення про кодування сигналу українських каналів у таких умовах –щонайменше, передчасне, непродумане і просто небезпечне, зазначає видання.
Адже агресивний сусід, що розв’язав проти України підступну війну, чомусь не поспішає до «світової практики» кодування каналів, а продовжує нести свій «русский мир» через безкоштовне телебачення не тільки в анексований Крим та окуповану частину Донбас, а й на материкову Україну.
Якщо в українців материкової України є принаймні вибір – підключити безкоштовне цифрове телебачення Т2, кабельне або теж таки супутникове, але вже за фіксовану плату, то такі дії стосовно анексованого Криму та непідконтрольних Україні територій Донбасу є уже справжньою диверсією на інформаційному фронті. Адже українських громадян там позбавляють можливості «чути і бачити» Україну.
Авторка статті Ліна Тесленко нагадує, що ідея кодування сигналів не нова і медіамагнати виношували її вже давно. Проте в попередні роки думку експертів про можливі ризики все ж вдавалося доносити до владних кабінетів і необачних рішень уникали. Але «зелена» команда, зрощена тим же таки телебаченням, мало дослухається до здорового глузду. На цьому наголошується в статті «Заросини для російського ТБ: топові українські канали відтепер мовитимуть лише за гроші».
Про проблеми трансформації України з посткомуністичної держави на європейську, виклики для суспільства під час війни, рейтинги Зеленського та гендерну політику в газеті «День» розповідає соціолог Світлана Бабенко.
Вона переконана, що політика «шоку без терапії» в 1990-х дуже серйозно відкинула можливості України. Тодішні лідери пішли шляхом приватизації великих підприємств, тобто створення великого бізнесу і олігархату через банкрутування власного населення.
Щодо рейтингу чинного президента, який падає, але не так стрімко, як у його команди, то соціолог пояснює це пострадянським феноменом, коли люди хочуть бачити очільника влади з позиції людини, що вирішує всі питання, на відміну від демократичної системи, в якій ключові питання вирішуються інституціями. Радянська система була дуже заточена на російський тип ієрархічної організації влади: «Барин нас рассудит». Зеленський дуже добре вписується у цей образ через свою поведінку, коли він лає службовців чи грозиться їх звільнити.
Ще одна проблема – велика медійна залежність українського суспільства: досі 80% населення отримує інформацію через телевізор, і, виходячи з того іміджу, який транслюється через ці ЗМІ, люди сприймають картинку як дійсність. Аналіз причин вибору Зеленського як протестної фігури не відрізняє рівня особистості пана Зеленського від того образу Голобородька, який був створений у серіалі «Слуга народу» і експлуатований великою мірою у передвиборчій кампанії як спосіб поведінки, який демонструє президент і дотепер. Цей імідж і медійна підтримка все ще спрацьовує на високий рейтинг президента, хоча він усього за півроку зменшився з 73% підтримки на виборах до 53% у листопаді 2019 року.
На сьогоднішній міжнародній арені відбуваються складні та суперечливі процеси, констатує газета «День». Реальний світ, попри гучні декларації політиків, далекий від ідеалів рівноправності та справедливості. Зухвальство і сила, принаймні з боку певних урядів, продовжують діяти на міжнародній арені. Щонайменше там, де їм дозволяють це. В силу слабкості тих чи тих держав, їхньої влади та провідних політичних сил, в силу чийогось небажання чи невміння обстоювати честь своїх країн і їхніх громадян, керуватися національними інтересами. На жаль, усе це стосується й України, переконаний автор статті Сергій Грабовський.
Він пише, що чинна влада України свідомо прагне діяти на міжнародній арені, підставляючи ліву щоку по тому, як вдарили по правій, і закликає жити дружно. І це тоді, коли у війні лише у січні вбито вже понад десять українських бійців. Бо ж ворог знає: для української сторони нині головне – «перестати стріляти» та «не ділити на своїх і чужих». От «свої» з того боку лінії фронту і гатять, знищуючи захисників України та знаючи, що адекватної силової відповіді не буде. А влада тим часом навіть не бажає називати речі своїми іменами, говорячи про «загиблих», а не про вбитих путінською Росією. Заголовок публікації «Нове мислення» чи просто безвідповідальність?»
