(Рубрика «Точка зору»)
Багаторазово обіцяний телеканал для тимчасово окупованих територій обростає «м’ясом». І якщо перші заяви на межі літа й осені 2019 року не залишали варіантів щодо російськомовності майбутнього державного ЗМІ, то після негативного резонансу його головний лобіст, міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський, дещо пом’якшив таке враження – він «допустив мовлення російською мовою, але наголосив, що це буде двомовний канал». А перший заступник Бородянського Анатолій Максимчук взагалі не згадав про мову.
Перший заступник міністра культури анонсував, що на базі телеканалу UA|TV в лютому 2020 року буде створений державний канал для ТОТ (тимчасово окупованих територій). Спочатку це буде розважально-інформаційний канал із найкращих розважальних програм українського виробництва «та інформаційне мовлення, яке буде державним мовленням».
Наступним кроком «русского мира» стало нещодавнє закриття арабської, кримськотатарської (!) та англомовної редакції UA|TV. Тепер всі редакції замінить анонсований державний канал із бюджетом 440 мільйонів гривень. Тепер залишається слідкувати не лише за руками «слуг народу», але й за їхніми язиками і досліджувати мовний баланс на майбутньому телеканалі, фінансованому українськими платниками податків.
Законопроєкт «Про медіа», який у первісному варіанті передбачав скасування низки чинних норм, зафіксованих у законі про державну мову, також вписується в логіку «русского мира». Як це було не раз, хвиля критики й обурення змусила авторів відступити, тому зареєстрований на офіційному сайті законопроєкт залишив ті норми без змін. Але там є інші небезпечні норми, проти яких аргументовано виступала громадськість.
Ще одна резонансна ініціатива В. Бородянського – інформація про закопроєкт щодо протидії дезінформації, оприлюднена 17 січня.
Аналіз законопроєкту викликає чимало запитань і дає аргументовані підстави для прогнозу про запровадження цензури, яка може охопити також і соцмережі. У законопроєкті передбачено кримінальну відповідальність за дезінформацію, а штрафи сягатимуть 4,7 мільйона гривень. Для порівняння: з нового мовного закону прибрали не лише службу мовних інспекторів, але й кримінальну відповідальність за його порушення, залишивши тільки адміністративну.
Не можу не звернути уваги і на одну з пропозицій законопроєкту (до речі, міністерство не поважає нову редакцію правопису, вживаючи це слово в колишній редакції – законопроЕкт). Мова – про запровадження інституту уповноваженого з питань інформації – з таким самим статусом і процедурою подання, як і в Уповноваженого із захисту державної мови.
Далі, цілком логічно, створять уповноваженого із захисту мов національних меншин. Отже, тактика вимальовується така: якщо неможливо скасувати мовний закон, будемо його саботувати, множити інституції, створювати хаотичні рухи, щоб максимально розмити, понизити статус Уповноваженого із захисту державної мови.
Чи я здивований діяльністю В. Бородянського? Ні. Ще влітку минулого року громадянський рух «Відсіч» намалював реалістичний портрет цього посадовця, коли президент призначив його своїм радником з гуманітарної політики: «лобіст «русского мира» в Україні», «палкий борець проти «чорних списків» і проти заборони російської кінопропаганди», «захищав право ведучої каналу СТБ Ковальчук вільно висловлювати думку про підтримку Путіна та зневагу українського Гімну».
Крім того, він захищав право авторів серіалу називати російську агресію в Україні громадянською війною і позитивно показувати проросійських бойовиків та їхніх прихильників.
Ось ще деякі «перли» В. Бородянського, які визбирали активісти «Відсічі»: «Сегодняшний закон не регламентирует объем украинского языка в эфире украинских телеканалов»; «Поддержал аннексию Крыма, не поддержал аннексию Крыма – это мнение (а не злочин)»; «человек не может быть наказан за мысль»; «заборона артистів-рашистів порушує «принципы, от которых нельзя отступать».
Якщо ознайомитися з бюджетом Міністерства культури, молоді й спорту, додаток №3, то з’ясується, що українська мова там згадується в контексті загальнодержавних заходів у сферах «культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин». При цьому кошти, виділені на це (майже 224 мільйони) менші за одну бюджетну позицію – «Розкриття туристичного потенціалу України» (240 мільйонів). Скільки точно виділяється на «формування та реалізацію державної мовної політики» (так прописано в Положенні про міністерство), невідомо. Можна лише припустити, не більше 1/5 чи 1/6 із тих 224 мільйонів – із майже 15-мільярдного бюджету.
Безкоштовне вивчення української мови, зокрема, державними службовцями, «які хочуть удосконалити знання», про що повідомив В. Бородянський, не більше, ніж індульгенція або потьомкінські декорації. Корисніше було б для всіх, якби він звертав увагу на кричущі порушення закону держслужбовцями. Наприклад, його заступник Володимир Шумілін в етерах розмовляє російською. Це заборонено статтею 9 нового мовного закону. Але міністр не реагує на такі кричущі порушення, як і на порушення статті 32 «Про мову реклами», що стала чинною 16 січня.
Постає цілком логічне питання, чи потрібен у структурі такого міністерства Директорат державної мовної політики? Чи не достатньо для тих функцій управління мовної політики? До того ж, надходить інформація, що «реформатор» Бородянський вже ліквідував Директорат і скоротив Управління. Напевне сказати неможливо, бо зараз інформація розсипана на трьох сайтах: Міністерства культури, молоді та спорту України, Міністерства культури України та Міністерства інформаційної політики України.
Додаймо до цього, що нові інституції – Уповноважений із захисту державної мови та Національна комісія зі стандартів державної мови – ще фактично не запрацювали.
Кілька днів тому у вже знаменитому діалозі між президентом Зеленським і прем’єром Гончаруком перший визнав, що об’єднання міністерств виявилося невдалим і що треба знову розділити їх, згадавши при цьому Міністерство культури, молоді і спорту. Мабуть, від такого натяку-пропозиції прем’єр не зможе відмовитися. А щодо В. Бородянського, то згадується відомий вислів про мавра, який зробив свою справу. Тепер – на вихід, хоча, по правді кажучи, він і на вхід не мав морального права.
До речі, про Олексія Гончарука і мову-язик. Мало хто звернув увагу, що в тому скандальному незаконному записі наради він і всі співрозмовники, крім однієї особи, розмовляли російською. А 17 січня під час засідання Верховної Ради він листувався російською з головою парламентського комітету. Це і є «русский мир».
Як сказав один відомий персонаж, який опустив статус президента України до довіреної особи кандидата в мери Києва Григорія Суркіса, «маємо, те що маємо». А чи хочемо ми мати це і надалі? Запитаймо себе, бо від нас таки щось залежить.
Тарас Марусик – журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
