Газові переговори, проведені у Парижі, принесли небагато новин, але є нюанси, які потребують коментування, наголошує газета «День». Зеленський стверджує, що «перемога» є і в газовому питанні – мовляв, Україна та Росія наблизилися до газової угоди, при цьому річний чи дворічний контракт вже не розглядається, а також є згода про те, що Росія виконає рішення Стокгольмського арбітражу – щоправда, сплативши $3 мільярди не грошима, а газом.
Натомість керівництво НАК «Нафтогаз України» заявляє про необхідність повернутися до тристороннього формату перемовин. Чи виправданий цей оптимізм Зеленського, про який газ говорив Путін, йдеться в інтерв'ю газети з директором Центру глобалістики «Стратегія ХХ» Михайлом Гончаром.
Він вважає, що Зеленський в Парижі допустив кілька стратегічних помилок, і згода сісти за стіл переговорів з питань контракту на транзит та купівлю природного газу в російського «Газпрому» – чи не найважливіша. Ця зустріч зіграла виключно на руку Путіну. Адже погодившись на переговори в такому форматі, він практично легалізував двосторонній формат по газу, що дає можливість Росії нехтувати тристороннім форматом за участю Єврокомісії. А далі «Газпром» діятиме за шаблоном 2009 року, нав’язуючи свій алгоритм – купівля газу в обмін на 3-річний транзитний контракт. «Нафтогаз» буде під подвійним тиском – ззовні з боку «Газпрому», і зсередини – з боку спраглої до дешевого газу кланово-олігархічної групи.
Зеленський мав би, перед тим, як обговорювати газові питання, поставити жорстку вимогу – про газ лише після звільнення «всіх на всіх», що означає, що в Україну мають повернутися 227 полонених на Донбасі та 113 політичних бранців Кремлі. З іншими думками експерта газета знайомить в матеріалі «Нафтогаз» буде під подвійним тиском».
Можна зітхнути з полегшенням. На зустрічі «нормандської четвірки» у Парижі жодних «великих проривів» не здійснено, але й «здачі національних інтересів», чого так побоювалася небайдужа частина українського суспільства, також не відбулося. І це вже можна вважати здобутком, констатує газета «Україна молода».
Український президент Володимир Зеленський таки пройшов випробування «першим побаченням» із Володимиром Путіним. Хазяїн Кремля під час пресконференції, за твердженням газетярів, мав вигляд хижого звіра, який сподівався отримати легку здобич, але якому так і не вдалося схопити й повалити жертву.
Мінські домовленості свого часу стали рятівною соломинкою для мінімалізації українських втрат на фронті, але, виконавши це завдання, тепер перетворилися на металеву кулю, прикуту до ноги української влади, та козирною картою, яку нині розігрує на переговорах Кремль.
Це стосується, зокрема, вимоги Путіна ввести положення про особливий статус Донбасу до Конституції України. У зв’язку з цим дипломат, колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт зазначив, що це втручання у внутрішні справи України. Докладніше йдеться в статті «Ні зради, ні капітуляції».
Газета «День» в публікації «Нормандська зустріч» – «гамбурзький рахунок» наголошує, що один з висновків зустрічі «норманської четвірки» – це рух у фарватері Мінських домовленостей. Кожна зі сторін-учасників видавила з ситуації для себе стільки, скільки змогла. Франція та Німеччина продемонстрували, що виступають головними миротворцями у врегулюванні конфлікту в Європі. По суті, вони перехопили ініціативу в американців і британців, зумівши замістити підписаний ще у 1994 році Будапештський меморандум, нормандсько-мінським форматом, що однозначно вигідно росіянам.
Що ж до Росії, то мета Москви відома – змусити Україну і світ забути про Крим, а також продовжити фактичний контроль над частиною Донбасу, юридично закріпивши його за Україною. Глобально це означає внутрішньополітичне і зовнішньополітичне блокування розвитку країни. На паризькій зустрічі Росії не вдалося проштовхнути свій порядок денний, проте вона зуміла закріпити статус-кво Мінських домовленостей і просунутися тактично по певних кроках. Наприклад, частина експертів вважає, що розведення на трьох наступних ділянках – це відступ української армії.
«Путін, повернувшись до Москви «з порожніми руками», звичайно ж буде мстити, – припускає політолог Віктор Небоженко. – Маючи потужні важелі тиску на Україну, Кремль спробує, за чотири місяці до наступної ймовірної зустрічі, «дотиснути» Зеленського і змусити Україну піти на поступки сепаратистам Донбасу. Тому слід очікувати різкого загострення не тільки в зоні ООС, а й соціально-політичної напруженості всередині України, за різними приводами, щоб переконати Зеленського піти на зустріч інтересам Путіна, а не України».
