Будь-яка радикальна зміна влади в країні передбачає суттєве переформатування інституцій та певне розбалансування системи. Головне, щоб цей період не тривав довго, пише «Український тиждень».
Важливою умовою є наявність стратегічного бачення новою владою свого курсу й усвідомлення функцій підконтрольних їй органів. Без таких нюансів налагодження системної роботи неможливе. Однак, як стверджує автор статті Роман Малко, саме це зараз відбувається із Зе-командою. І якщо на певних ділянках у неї є бодай якесь бачення напрямків руху, то в правоохоронній сфері й у сфері нацбезпеки цього геть не спостерігається.
У дописувача склалось враження, що Зеленський і його оточення взагалі не розуміють, навіщо всі ці структури здалися. У кращому разі все зводиться до гучних заяв про боротьбу з корупцією, намагання використати певні структури у своїх інтересах, а в гіршому все пущено на самоплив.
Здається, що Зеленського сьогодні підставляють з усіх сторін і він дедалі менше здатний контролювати ситуацію. Нелогічні кроки та дії, до яких вдається влада та підконтрольні їй структури, дедалі виразніше нагадують вибіркове правосуддя часів Віктора Януковича. Насторожують переслідування політичних опонентів включно з колишнім президентом, сумнівна, шита білими нитками справа бронежилетів, зухвалий обшук у ветеранській піцерії, врешті, відкриття провадження проти депутатки Софії Федини та волонтерки Марусі Звіробій за їхні висловлювання.
Адже все це відбувається на тлі ігнорування «творчості» Андрія Портнова, який відверто погрожує в соцмережах громадянам, Олександра Дубінського, що закликав витравити газом форум Порошенка «Від Крут до Брюсселя», чи Михайла Добкіна, який пропонує ввести воєнний стан, щоб повісити Порошенка, Турчинова й Парубія.
Автор зазначає, що ці речі передусім кидають тінь на президента, хоч би як він намагався від них абстрагуватися. Власне, такі історії, які поступово складаються в пазл, – це і є гра Росії на дестабілізацію й розхитування ситуації в Україні. На цьому наголошується в публікації «Спровокувати хаос».
«Не Росія породження Путіна, а Путін – породження Росії. Його зникнення може стати полегшенням, але не порятунком. Ані для росіян, ані для українців», – стверджує в «Українському тижні» Юрій Макаров.
Цю тезу продовжує й інший дописувач «Українського тижня» Максим Віхров, який розповідає – чому прихід лібералів до влади в Москві не гарантує припинення агресії проти України. Хоч би яку риторику використовувала Росія, вона лишатиметься джерелом загрози для України, наголошує автор. Просто тому, що зміна облич у Кремлі ще не означає змін у структурі влади, а головне принципів, на яких побудована сама Росія.
Вона влаштована як імперія, а отже, кожен правлячий режим приречений провадити імперську політику доступними в конкретний момент засобами. Саме тому російський лібералізм (комунізм, просвітництво і далі за списком) завжди закінчувався там, де починалося українське питання.
Якщо за часів Сталіна Москва могла дозволити собі навіть геноцид, то за Путіна доводиться обмежуватися гібридною агресією. Можливо, після Путіна московський арсенал стане ще скромнішим, але мотивації для його застосування будуть ті самі. Отже, Україні, як і раніше, доведеться тримати оборону, наголошує автор.
Тижневик «Новое время» стверджує, що при всій нинішній розділеності і наявності лінії фронту на сході, українці близькі до того, щоб стати монолітною нацією. У цьому переконалися соціологи проекту SeeD, які опитали жителів всієї України, включаючи окупований Донбас.
Видання пише, що сучасні українці як народ подібні до людини, що застрягла в болоті: руки і голова майже дотяглися до Європи, а ноги потопають в ностальгії за СРСР. Але, як зазначає тижневик, є і хороші новини – країна все частіше відчуває себе єдиним організмом. Люди на заході і на сході хочуть миру і все більше схиляються в бік євроінтеграції. А традиційне і загальне для всіх регіонів невдоволення будь-якою владою ще більше їх зближує.
Журналісти нагадують історію Німеччини, де навіть різні полюси держави змогли стати єдиним цілим. Адже до 1989-го західні і східні німці не могли знайти спільну мову і вірили в протилежні речі. ФРН була основою того, що пізніше стало Євросоюзом, а НДР жила в комунізмі і на товарних субсидії з СРСР. Однак правильна політика ФРН, яка направила істотні фінансові кошти на поліпшення якості життя Східної Німеччини, призвела до того, що тамтешні мешканці повністю змінили погляди. Докладніше йдеться в матеріалі «Складний портрет нації».
«Головний депутат Зеленського». Так тижневик «Новое время» охарактеризував спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова. В інтерв'ю виданню він розповів, що не боїться скандалів за участю фракції «Слуга народу» і впевнений, що Володимир Зеленський, хоч і жартує про заміну «цих» парламентаріїв на нових, насправді не стане достроково розганяти парламент.
В Україні намагаються реформувати прокуратуру. Знову. Хіба що цього разу від початку взялися за саму верхівку, а не за кадри в областях. Тобто за Генпрокуратуру, оскільки тут і людей менше, і атестацію можна провести швидше. Як запевнили «Український тиждень» в керівництві ГПУ, реформа не буде «фасадною».
Докладніше про зміни в Генеральній прокуратурі з приходом нової влади йдеться в матеріалі «ГПУ і центри впливу».
«Саміт суперечностей». У статті під таким заголовком дописувач «Українського тижня», експерт з міжнародних питань Едвард Лукас аналізує вплив НАТО на політичне сьогодення.
Він згадує, що атака Росії на Україну в 2014-му спонукала Північноатлантичний альянс посилити заходи стримування. Присутність військ Альянсу на ротаційній основі в Естонії, Латвії, Литві та Польщі означає, що будь-яка російська агресія проти цих країн обійдеться значно дорожче й проходитиме складніше, ніж це могло бути 10 років тому. Почасти тому можлива несподівана атака росіян на Північно-Східну Європу не потрапить у топ-10 проблем, що постають перед країнами Заходу.
Кремлівські ігри «поділяй і володарюй» справді гидкі й іноді ефективні. Однак, як наголошує автор, для Альянсу загалом Китай нині становить значно більшу загрозу, ніж Росія. Режим у Пекіні має глобальні амбіції, розмах та вплив, які перевершують усе, на що може спромогтися занепала нафтодержава Володимира Путіна.
