29 років тому, 16 липня 1990 року, Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Цим актом українці через 70 років після доби Української Народної Республіки та визвольної боротьби 1940–1950-х років знову заявили про своє прагнення до державної незалежності. Як це було, згадує газета «Голос України». Парламентське видання зазначає, що саме впродовж розгляду проектів Декларації, який у пленарному режимі тривав із 28 червня до 16 липня, обраний 4 березня 1990 року новий склад Верховної Ради УРСР здійснив стрімку еволюцію від народних депутатів союзної республіки до парламентаріїв фактично незалежної держави. І в цьому, як наголошує газета, є величезна заслуга представників національно-демократичної Народної Ради, які попри перебування у меншості (125 мандатів із 450), вже через декілька місяців зуміли переконати більшість народних депутатів щодо підтримки ідеї суверенітету та незалежності України.
Газета «День» у статті «16 липня 1990-го з’явилася надія на власну державу...» згадує, що влітку 1990-го російські газети – в кращих традиціях радянсько-партійної журналістики – розповідали про те, що «українські націоналісти каламутять в країні воду». Малося на увазі ухвалення Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України. Навіть деякі російські демократи засудили, хоча й обережно, цю подію, мовляв, потрібно спільними зусиллями оновлювати країну, маючи на увазі Радянський Союз. Історики й експерти чомусь не часто згадують цю знакову подію, хоча на думку Збігнєва Бзежинського, вона «стала чи не першим цвяхом, забитим у домовину радянської імперії».
Оригінальний текст Декларації про державний суверенітет України, ухваленої 16 липня 1990 року – фотокопія
Про те, з якими обіцянками політичні сили прямують на вибори і на чому побудовані їхнi кампанії, розповідає газета «Україна молода». Починають газетярі аналіз зі «Слуги народу», рейтинг якого, на їхню думку, це рейтинг підтримки самого Зеленського. Адже більшість громадян не знає не те що першу десятку у списку, а й що ж обіцяє президентська партія. Утім, з моменту президентської кампанії майже нічого не змінилося. У партії «Слуга народу» ті самі обіцянки, що й були під час президентської кампанії. Загалом у партії обіцяють скасувати недоторканність депутатів, запровадити механізм накладення «народного вето» на нові законопроекти, які не влаштовують суспільство. Але журналістам не зрозуміло – як у партії будуть визначати, подобається суспільству цей закон чи ні? Чи збираються при кожному ухваленні законів проводити опитування? Окрім цього, у партії «Слуга народу» обіцяють винагороду громадянам за виявлення корупції. Але знову ж: як це має відбуватися, не сказано. Щодо політичної сили «Опозицiйна платформа – За життя», то це є єдина з прохідних політична партія, яка відкрито агітує за тісну співпрацю з Росією. Кампанія побудована на поїздках до Москви, переговорах із прем’єром Росії Медведєвим та обіцянках знизити вдвічі комунальні тарифи. Сама кампанія «Опозиційної платформи – За життя» побудована на гаслах «Мир – будь-якою ціною» і майбутнє – за співпрацею з Росією. За списками до Ради біло-сині можуть провести близько 38 депутатів. Хоча може й більше, бо купівля трьох інформаційних каналів, постійні ефіри та потужний вплив найбагатших людей України дають про себе знати. За інформацією ЗМІ, виборчий список «За життя» можна умовно поділити на чотири частини – людей Сергія Льовочкіна, Дмитра Фірташа, Віктора Медведчука та Вадима Рабіновича. Газета пише, що очікування в 15% на виборах за списками –не кінцева мета проросійських сил. Про інші партії читайте у статті «Доживемо до неділі: з якими обіцянками партії йдуть на вибори і на чому побудовані їхнi кампанії».
11 липня Верховна Рада ухвалила Виборчий кодекс. Він передбачає систему відкритих списків на виборах до парламенту. Як зазначає «Газета по-українськи», Кодекс ускладнить життя олігархам, монополістам у політиці. Нова система не дасть їм так просто заводити своїх людей у Верховну Раду, наголошує експерт газети парламентарій Віктор Чумак. Він вважає, що партіям потрібно буде шукати людей, відомих на округах. Які можуть заповнити регіональні списки. Тут «парашутисти» (політики, яких партія відправляла на округ виграти вибори, але більше вони там не з’являлися), самовисуванці вже не проходять. Запустяться процеси здорової конкуренції всередині партії, особливо на місцях. Докладніше йдеться в статті «Засіяти» округ завбільшки з область буде складніше».
