(Рубрика «Точка зору»)
Пануванням політичної та комерційної доцільності над верховенством права в українських судах, я думаю, сьогодні нікого не здивуєш. Спираючись на судові процеси, відкриті за моєю ініціативою проти керманичів правоохоронних органів, я спробую висвітлити у цьому дописі протиправну політичну доцільність українських суддів щодо основних ознак національної ідентичності титульної нації України, зокрема української мови.
У статті «Судовий позов до Авакова і Аброськіна. Знищення ознак національної ідентичності», розміщеної на сайті Радіо Свобода, я вмотивовано виклав свої концептуальні претензії до порушення конституційного ладу у сфері застосування державної – української мови – при здійсненні повноважень органами держаної влади, якими обґрунтував свої адміністративні позови до керівника МВС України Арсена Авакова та заступника голови Національної поліції України – начальника кримінальної поліції В’ячеслава Аброськіна.
У позовах звертається увага суду на порушення відповідачами Рішення Конституційного суду України (далі КСУ) від 14 грудня 1999 року, в якому суд вирішив: «…українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади», та «рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим».
На практиці виявляється, що українське законодавство – це «Потьомкінські декорації», за якими панує політична доцільність правоохоронних органів та служителів Феміди
КСУ у вищезгаданому Рішенні припускає можливість використовувати поряд із державною мовою російську та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України, лише для місцевих органів виконавчої влади, органів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Для органів державної влади, представниками якої є Аваков і Аброськін, цим Рішенням не встановлено ніяких правових підстав для використання російської та інших мов поряд з державною мовою або замість державної мови при здійснені повноважень органів державної влади.
Здавалося б КСУ, надавши тлумачення норм Конституції України, які за тією ж Конституцією – є нормами прямої дії, вирішив усі суперечки щодо застосування держаної мови органами державної влади, але на практиці виявляється, що українське законодавство – це «Потьомкінські декорації», за якими панує політична доцільність правоохоронних органів та служителів Феміди.
Узурпація державної влади
Аваков і Аброськін присвоїли собі дискреційні повноваження, непередбачені Конституцією та законами України, – на власний розсуд визначати, якою мовою їм здійснювати повноваження органів державної влади
Виправдовуючи свої дії, відповідачі заявили, що позивач не був присутній на заходах, які є предметом даного судового розгляду, питань українською мовою не задавав, тому його права та законні інтереси не порушувалися. У відповідь я звернув увагу суду на те, що мій законний інтерес полягає в тому, що відповідачі, всупереч Конституції України, здійснювали свої повноваження у спосіб, непередбачений Конституцією та законами України. Як вище згадувалося, рішення КСУ від 14.12.1999 року зобов’язує представників органів державної влади спілкуватися українською мовою як державною при здійсненні повноважень органів державної влади. Але, Аваков і Аброськін присвоїли собі дискреційні повноваження, непередбачені Конституцією та законами України, – на власний розсуд визначати, якою мовою їм здійснювати повноваження органів державної влади. Говорячи юридичною мовою, узурпували державну владу, що заборонено Конституцією України.
Судові процеси
Закон КК не мав юридичної сили відміняти норми Конституції
Суд першої інстанції – Окружний адміністративний суд міста Києва 16 липня 2018 року у справі № 826/788/18 з відповідачем В’ячеславом Аброськіним, а 17 січня 2019 року у справі № 826/7936/17 з відповідачем Арсеном Аваковим відмовив у задоволенні моїх позовних вимог, мотивуючи тим, що Закон України «Про засади державної мовної політики», відомий як «закон Ківалова-Колесніченка» (далі Закон КК), який був чинний на час вчинення відповідачами дій, що стали предметом вище згаданих позовів, надає право відповідачам – представникам органів державної влади використовувати у своїй роботі, окрім державної мови, й інші мови.
Закон КК не мав юридичної сили відміняти норми Конституції, тому у цьому Законі не було і не могло бути жодної норми, яка б відміняла конституційний обов’язок представників органів державної влади, – спілкуватися українською мовою як державною при здійсненні повноважень органів державної влади. Рішення адміністративного суду, усупереч Конституції України, якою встановлено: «Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй», – не відповідають вище згаданому рішенню КСУ від 14.12.1999 року про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України, та спрямовані на звуження сфери використання державної мови. Заборона такого тлумачення згаданого Закону встановлена самим Законом КК, – стаття 6 частина 5: «Жодне положення цього Закону не може тлумачитися як таке, що спрямоване на звуження сфери використання державної мови». Але суд вирішив, що його ця правова норма не стосується.
Апеляційна інстанція
В апеляційній інстанції, у справі з відповідачем В’ячеславом Аброськіним, 4 грудня 2018 року суд визнав правомірним рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні моєї апеляції. Суд касаційної інстанції відмовив у розгляді моєї касації, мотивуючи тим, що ця справа – є справою незначної складності, не становить значний суспільний інтерес та не має виняткового значення для позивача.
Апеляційну скаргу у справі з відповідачем Арсеном Аваковим 18 квітня 2019 року суд задовольнив частково: рішення суду першої інстанції скасував, справу закрив, мотивуючи тим, що в апеляції мною згадувалося про приниження моєї честі й гідності, спричинені діями відповідача, що має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у розгляді заявлених позовних вимог, суд мотивує своє рішення роз’ясненням – до якої юрисдикції належить вирішення віртуального спору, про вирішення якого позивач не просить. Це рішення суду «оскарженню не підлягає».
Закон КК, який у згаданих справах, усупереч Конституції України, суд використовував як основний виправдувальний аргумент щодо Авакова і Аброськіна, у лютому 2018 року втратив чинність, – був скасований КСУ. У грудні 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив ще одне провадження (справа № 826/20708/18) за моїм позовом до Арсена Авакова про порушення мовного законодавства. На відміну від попередніх позовів, обставини цієї справи відбулися, коли закон КК втратив чинність. Цікаво, які тепер суд буде шукати аргументи аби виправдати Авакова?
Останнім часом суди все менше переймаються правовим обґрунтуванням судових рішень, які все більше, за своїм змістом, нагадують явку з повинною про зловживання судовою владою конкретними суддями. Коли, зі зміною влади, врешті-решт чиновників-корупціонерів почнуть притягувати до юридичної відповідальності за зловживання владою, ці чиновники, за звичкою, почнуть волати про політичне переслідування. Отут якраз і стануть у нагоді ухвалені цими чиновниками судові рішення та інші документи, які за своїм змістом нагадують явку з повинною.
Сергій Мельничук – правозахисник із Луганська, лауреат премії Олекси Гірника, автор книжки «Моя боротьба за мову»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Тарас Марусик: «Зелені чоловічки» і президент Зеленський відкрили мовний фронт
Львівська облрада вимагає від президента Зеленського розмовляти українською мовою
Україна здобула історичну перемогу на мовно-цивілізаційному фронті у війні з Росією
Зеленський – найкращий приклад необхідності Закону про мову
