Вони дізналися свій діагноз – «рак», але не зупинилися. Вони знають, що таке боротися із важкою хворобою. Вони пам'ятають наскільки важливо відчувати підтримку рідних та знаходити розуміння із своїм лікарем. Про таких людей кажуть «Cancer survivor», тобто ті хто стикнулися з онкологією і зараз або проходять активне лікування, або знаходяться в ремісії. Сьогодні, 2-го червня, у всьому світі збираються люди на пікніки, щоб показати, що життя після діагностики раку може бути цікавим і воно триває. А головне, що позитивних історій, де пацієнти одужують все ж таки більше, ніж здається. Радіо Свобода поспілкувалося саме з такими героїнями.
Юлія Ярошевич – координатор лікарняних волонтерів Благодійного фонду «Таблеточки». Вона організовує справжні свята для дітей, які борються з онкологією. Бо сама знає, наскільки важливо не втрачати віру та посміхатися, навіть, коли дуже важко.
У 2007 році у Юлії діагностували лімфому Ходжкіна. Дівчина була в шоці. Каже, раніше про рак чула лише в фільмах, а коли дізналася про свою хворобу, то була впевнена – це помилка.
«Пам'ятаю, як лікарі розповідали про мій діагноз медичними незрозумілими термінами. І потім чую, що один блок хімії може тривати кілька тижнів, після цього буде перерва, і знову блок. А таких блоків потрібно 6 чи 8. Усього лікування триватиме близько півроку. І я так впевнено кажу: «А давайте ми все це зробимо за два тижні? Ну в мене робота, плани, я не можу всі півроку лікуватися». А лікар здивовано на мене дивиться і ще раз повторює: «У вас онкологія». Я не одразу зрозуміла, що це і наскільки це буде важко», – розповідає Юлія.
Необхідне лікування виконано, у Юлії нарешті бажана ремісія, а у 2010 році томографія показує, що є збільшення лімфовузлів, проте воно невелике, як-то кажуть «у нормі допустимого». Проте, мама дівчини наполягає на додатковому обстеженні.
Як виявилося, серце матері дійсно не обдуриш: у Юлії рецидив. Щоб врятувати дівчину потрібно було трансплантувати стовбурові клітини.
«Трансплантація – це був якийсь особливий період… на межі твоїх сил та можливостей. Тобі нічого не можна, тому що всі аналізи на «нулі», і якщо ти навіть подряпаєшся, то кров неможливо буде припинити. Тобі можна їсти лише дитяче пюре. Досі не можу на нього дивитися. Бо два тижні це було єдине моє меню. Крім того, емоційний стан дуже важкий. Постійно сама в палаті зі своїми думками. Хоча, це дійсно був той час, коли починаєш інакше дивитися на своє життя та робити якісь висновки», – каже Юлія.
Дівчина зізнається, після другого лікування змінилися пріоритети та цінності. В першу чергу почала менше реагувати на якісь маленькі проблеми, стала більш стійкою до неочікуваних події, які впливають на її плани, змогла розібратися у своєму оточенні – залишилися ті, хто зміг з нею пройти весь шлях від почутого діагнозу і до ремісії, а головне – вона знайшла себе.
14 років Юлія працювала у сфері громадського харчування, тепер вона у лікарнях допомагає пройти важкий шлях дітям.
Усім завжди кажу, якщо хочеш щось зробити, то дій.
«Усім завжди кажу, якщо хочеш щось зробити, то дій. Тут і зараз. Не треба чекати того найкращого моменту, бо його може просто не бути. Можливо у будь-якому віці почати навчатися, змінити роботу, відмовитися від того токсичного, що дратує тебе, чи навпаки зробити перший крок до мрії. Ніколи не пізно змінити своє життя, головне – не боятися», – каже Юлія.
Олена Потапчук 10 років тому працювала перукарем-колористом у VIP-салоні, де клієнтами були відомі люди – від лікарів до депутатів. Проте лише один діагноз перевернув усе її життя.
Олена почала втрачати вагу, постійно кашляти, а крім того, трималася температура. Коли звернулася до спеціалістів, то при звичайному обстеженні нічого не знайшли. Лише після того, як взяли пункцію лімфовузла, то почула вирок – онкологія.
«У мене не було страху чи паніки. Навпаки. На той момент я вирішила, що це логічне завершення великого нервового етапу мого життя. Я двічі розлучалася, кілька разів переїжджала – Сибір, Москва, потім Київ. Постійно потрібно було шукати нових клієнтів, купа інших проблем, і це якось все навалювалося на мене, що я подумала: «Нарешті я помру і це все закінчиться».
Проте, я дізналася, що у батька рак легенів четвертої стадії. І мені стало так соромно, що я дозволила собі ось так розслабитися, коли мені потрібно боротися, щоб вижити і допомогти вижити моєму батькові», – згадує Олена.
Пройти курс лікування та почати жити наново, таким став наступний крок Олени. Ще під час хімії її попросили покинути VIP-салон, де вона працювала. Мовляв, її зовнішній вигляд більше не відповідає вимогам. Це дуже образило Олену. З цього часу у салонах вона не працювала. Та й взагалі зараз колористика це більше хобі, ніж робота.
Тепер Потапчук працює з італійськими та французькими дизайнерами та «одягає» своїх клієнтів.
«Я змінилася внутрішньо за цей час. Раніше відповідала жорстко, якщо мені щось не подобалося, то і про це відверто казала. Зараз розумію, що можу образити людину, тому шукаю необхідні слова. Крім того, почала захоплюватися оточуючим світом. Раніше мене хвилювали лише матеріальні питання – де взяти гроші, як сплатити за квартиру. А зараз в голові романтика. Можу зупинитися та понюхати квітку, насолодитися заходом сонця. Виявилося, що поруч зовсім інший світ, який сповнений чудовими людьми та природою», – каже Олена.
В Україні досі великий рівень канцерофобії, каже Олена. Люди живуть стереотипами та бояться і онкології, і тих, хто хворіє на онкологію. Проте соціальні мережі допомагають і знайти необхідну інформацію, і зібрати таку важливу фінансову допомогу.
«10 років тому не було ж соціальних мереж. Ні фейсбуку, ні сайтів фондів. Моє лікування коштувало 12 тисяч доларів. Це була велика сума. Я працювала весь період лікування, якісь гроші давали люди. У той час зібрати необхідну суму на лікування було важче, ніж зараз. Тепер можна отримати будь-яку інформацію та фінансову допомогу, можна звернутися до незнайомої людини, і іноді вона допоможе більше, ніж твої далекі родичі», – каже Олена.
Анна Узлова – співзасновниця проекту Soul Sisters, який займається освітньою, психологічною, інформаційно-просвітницькою діяльністю. Вона сама пройшла лікування раку, тому не з чуток знає, з якими проблемами стикаються онкохворі.
У 31 рік Анна готувалася стати мамою, проте вагітність завмерла, а місяць по тому у дівчини діагностували рак молочної залози.
«Я ще не оговталися після такої вагітності, а тут вже нове випробування. Просто не вірила, що це трапляється знову зі мною. Навіть дозволила собі поплакати, але не довго – потрібно було боротися та лікуватися. Проте я обрала неправильну тактику. Я хотіла швидше операцію, швидше хімію, не отримала другої думки. Так сталося, що під час діагностування був упущений маленький нюанс – я з тих 5% людей, які мають мутаційний ген, тобто рак спадкового характеру», – каже Анна.
За словами дівчини, зазвичай лікарі намагаються врятувати груди жінки, а в її випадку потрібно було видаляти одразу дві молочні залози, бо ризик захворіти вдруге дуже високий. Що і сталося. За 9 місяців у Анни виявили пухлину у другій молочній залозі і вона перенесла операцію по видаленню грудей знову.
«Багато, хто каже, що змінився світогляд після «зустрічі із раком». Про себе я не можу таке сказати. Єдине, що я згадала, що всі ми смертні. Бо до цього часу я була впевнена, що буду жити довго та щасливо та все встигну. Зараз я в ремісії, але в мене дуже агресивний вид раку, він може повернутися будь-якої хвилини, тому намагаюся жити постійно та реалізувати все, про що мрію», – каже Анна.
Зараз Анна допомагає онкохворим пройти всі етапи лікування та реабілітації, а також веде свою боротьбу з міфами та стереотипами про рак у звичайних українців – підвищує загальну обізнаність, вчить підтримки людини в діагнозі.
Перший National Cancer Survivors Day був проведений 5 червня 1988 року в Сполучених Штатах Америки. Це святкування для тих, хто вижив, натхнення для тих, кому нещодавно поставлено діагноз, емоційна підтримка для сімей і просвіта для суспільства.
Читайте ще:
«Зробіть життя таким, щоб хотілось жити»: досвід подолання раку телеведучої Яніни Соколової
Життя не закінчується, коли чуєте: «У вас рак» – онкопереможець
