Італія напередодні виборів до Європарламенту: ні слова про Європу

Рим – Через два тижні, 26 травня, італійські виборці обиратимуть національних представників до парламенту Євросоюзу. Багато хто називає ці вибори вкрай важливими для долі Європи, зокрема через посилення позицій націоналістів-євроскептиків, які пропагують радикальну зміну правил ЄС, а то й зовсім його розчленування. Втім, саме італійцям навряд чи про це йдеться. Стосовно долі Європи дискусії серед політиків майже відсутні, ледь помітні окремі громадські ініціативи, але виборів тут дуже чекають, бо вони стануть перевіркою на міцність правлячої коаліції євроскептиків. На Апеннінах, де майже рік при владі гібридний уряд популістів-совраністів, виборча кампанія протікає кволо і зосереджена на внутрішніх справах країни.

Житловий квартал неподалік центру Рима. На вікнах і балконах майорять сині полотна із 12-ма жовтими зірками. На перший погляд, цих прапорів-символів Євросоюзу замало, але їх приблизно стільки ж, скільки було вивішено італійських триколорів у золотий період національної збірної з футболу 2006 року. Можливо, після річного правління коаліції антиєвропеїстів люди приходять до тями і розуміють, що Євросоюз не таке «пекло», як його малює віце-прем’єр Маттео Сальвіні, а реалізована (хай і недосконало) «мрія»? Можливо, виборці втомилися від войовничої риторики того ж Сальвіні, який обіцяє тепер втілити європейську мрію під гаслом «Європа здорового глузду»?

Ілюзії розвіюються, як щойно зачіпаєш тему з пересічними жителями столиці. 26-річна Валентина працює біотехнологом у фармацевтичній компанії, вона народилася 1993 року, коли набрав чинності Договір про утворення Європейського союзу (Маастрихтська угода). Каже, що за своє свідоме життя відчула більше недоліків євроспільноти, ніж її переваг. Зокрема, згадує про скрутне економічне становище Італії, низькі зарплати, високу державну заборгованість, яку, на думку молодої римлянки, країна могла б подолати самотужки. Погляди дівчини, як вона зізнається, формувалися під впливом розповідей бабусі про сильну ліру (колишня грошова одиниця) та незалежну Італію.

Кому (не) потрібна Європа

«Я не підтримую Євросоюз і не сприймаю нинішній порядок. Якщо завтра оголосять референдум щодо Italexit, я проголосую «за». Це тільки балачки, що в єдності наша сила, насправді кожна країна ЄС думає лише про себе, інтереси у кожного дуже різні, тому вже краще розбігтися і кожний дбає про себе, аніж тупцювати на місці всім разом. Я голосуватиму за євроскептиків», – ділиться своїми намірами Валентина. Дівчина скептично посміхається, коли спрямовуємо погляд на сусідній будинок, де на кількох балконах майорять прапори ЄС.

Ідею з розвішуванням синіх полотен ЄС на вікнах приватних помешкань та офіційних установ на початку весни запропонував Романо Проді, колишній прем’єр-міністр Італії, екс-голова Єврокомісії.

«Я відчував необхідність моменту, щоб розігрілися серця і люди не почувалися осторонь, бо Європа належить усім італійцям. Підняти прапор ЄС означає, що ми також присутні. Європа – як місце єднання та рівноваги, Європа – це цінності, які присутні у щоденному житті людей», – пояснив свою ініціативу Романо Проді виданню L’Espresso.

Заклик політика підтримали в родині римського студента-фізика 21-річного Джуліо Серраро. На переконання юнака, Європа потрібна, ба більше, вона нині просто необхідна економічно слабкій Італії.

«Думаю важливо йти голосувати, бо треба підтримати Європу, вона необхідна Італії. Хай вона не ідеальна, але без ЄС ми, італійці, та інші нації також, були б в гіршому становищі. Сумніваюся, що у глобалізованому світі держави ЄС наодинці зможуть протистояти таким суперсилам, як США чи Китай. Євросоюз у плачевному стані, але він необхідний, я підтримую політичну силу, яка відстоює сильнішу Європу», – зазначає у розмові з Радіо Свобода студент Джуліо.

Він додає, що серед його друзів мало хто цікавиться євровиборами, а тим паче питаннями про долю ЄС. Старше покоління виборців зосереджується на можливих сценаріях розвитку внутрішньої політики після травневого результату на дільницях.

Від єврооптимістів до євроскептиків

Видаються дуже далекими часи, коли feeling між італійцями та Європою був очевидним і беззаперечним. «Золотою епохою» італійського європеїзму науковці називають нині період 1960–1992 років, що почався після підписання Римських трактатів і тривав на піднесенні до ухвалення Маастрихтської угоди. Протягом наступних 25 років позитивне ставлення італійців до євроінтеграції зменшилося на 39 пунктів, із 76% у 1992-му до 37% у 2017 році. На це вплинули як внутрішні, так і зовнішні чинники, вважає Фабіо Серріккйо, викладач політології (університет Молісе), автор книжки «Італійці, Європа і криза».

На початку 1990-х через корупційні злочини в країні рухнула попередня політична система, з’явилися нові лідери при владі (Сильвіо Берлусконі), згодом запровадження єдиної валюти (2002), велике розширення Євросоюзу на Схід (2004 і 2007), напівпровал Євроконституції, а вже економічна криза 2008 року, подальша політика суворої економії та міграційна криза остаточно вкорінили зневіру до ЄС серед значної частини місцевого електорату, зазначає політолог Серріккйо.

Він зауважує, що італійський євроскептицизм зародився не за чинних керманичів Маттео Сальвіні чи Луїджі Ді Майо, а саме за їхнього попередника Сильвіо Берлусконі. Той ще наприкінці 1990-х років почав публічно критикувати Європу, називаючи її «мачухою, яка роздає завдання». Однак, сучасний антиєвропеїзм на Апеннінах не здобув переважної підтримки, звертає увагу науковець.

«Попри поширені євроскептичні настрої на півострові, не спостерігаємо тотальної більшості: близько 50 відсотків виборців декларують себе євроскептиками. Це приблизно ті, хто голосує за урядові партії, бо ці партії, за опитуваннями, у сумі набирають майже такий результат. Щодо ставлення до ЄС, Італія розділена. Немає переважної більшості ні «за», ні «проти» Європи», – підсумував Фабіо Серріккйо у розмові з Радіо Свобода.

Така розділеність електорату, на його погляд, є однією з причин майже відсутності європейської тематики під час нинішньої виборчої кампанії в Італії. Експерт зазначає: «Ніхто не говорить про Європу у цій виборчій кампанії. Європа ніби відсутня або навпаки настільки присутня, що всі сили уникають чутливої теми європеїзму. Якщо ти натякаєш або погрожуєш виходом з ЄС, будуть протестувати, адже мета італійців і навіть більше хочуть залишатися у ЄС і змінити його. Але ні євроскептики, ні євроентузіасти не піднімають сильно тему ЄС, усі концентруються на національній проблематиці».

Економічне тло євровиборів

Та національна проблематика в силу різних обставин тісно пов’язана з європейською, особливо її економічна складова. Як би не намагалися урядові політичні сили заплющувати очі і закривати вуха на зауваження, а часто й відверті догани з Брюсселя, факт залишається фактом: економіка країни на межі і прогнози зростання невтішні. За даними Єврокомісії, Італія – остання у переліку країн ЄС за темпами зростання економіки на поточний і наступний роки. ВВП країни наприкінці нинішнього року сягне +0,1%, а наступного буде +0,7%. Італія ледь-ледь спроможна утримувати збільшення дефіциту держбюджету до 2,5%, але за чинної економічної політики надмірних витрат наступного року ця позначка перевищить дозволених Єврокомісією 3%. Державний борг країни 132% ВВП, що значно вище 60-відсоткового максимуму, який встановив Євросоюз.

Єврокомісія критикує уряд жовто-зелених за впровадження низки витратних статей бюджету. Йдеться передусім про базовий дохід для безробітних та додаткові пенсійні виплати – провідні виборчі обіцянки популістів. Щоб трохи привести до ладу державні рахунки, Брюссель пропонує італійським урядовцям підвищити ПДВ, чого ті категорично відмовляються робити. Підвищення податку спричинить зростання цін і відповідно знизить активність на споживчому ринку, що особливо негативно відчують бідні верстви населення.

У держскарбниці бракує щонайменше 23 мільярди євро. Де їх брати? У накопиченні державного боргу урядовці звинувачують своїх попередників і, звісно, євробюрократів. Віце-прем’єр і провідник урядової «Ліги» Маттео Сальвіні каже, що почувається спокійним. «Вірю, що 27 травня Європа змінить підхід. Це знають Меркель і Макрон, і фіни та іспанці, які будуть голосувати. Європейська політика має бути повністю переглянута. Побачите, що після виборів ніхто не прийде просити 23 мільярди», – сказав політик в інтерв’ю La Stampa.

Чимало аналітиків розцінюють такі заяви виключно у рамках виборчої кампанії, з якої провідник лігістів практично і не виходив, забезпечивши собі та своїй партії підтримку третини електорату й неформальний статус лідера коаліції. Римський оглядач Лучано Тіріннанці наголошує на провінційності місцевих політиків, які традиційно не переймаються планами на довгострокову перспективу, тим паче в контексті європейському.

«Не йдеться про вибір депутатів, які просуватимуть у ЄС вигідні для Італії закони, а йдеться передусім про перевірку рейтингу окремих партій, тобто який результат отримають дві урядові партії – «Ліга» і «Рух п’яти зірок». На основі результатів голосування будуть дивитися, що робити з урядом: звільнять якогось міністра чи взагалі розпустять кабінет і оголосять вибори», – коментує для Радіо Свобода експерт Тіріннанці.

​Тест для уряду й опозиції

За різними опитуваннями, націоналістична «Ліга» Сальвіні отримає найбільше преференцій виборців 26 травня, понад 30%. За друге місце будуть змагатися правлячі популісти «Руху п’яти зірок» та найбільша опозиційна лівоцентристська Демократична партія, підтримка яких коливається у межах 20%. Протягом року при владі п’ятизіркові послідовно втрачають консенсус електорату, зокрема через надмірні поступки перед лігістами-партнерами по коаліції. Правоцентристи Берлусконі «Вперед, Італіє!» мають рівень підтримки виборців близько 9%, а праві «Брати Італії» – майже 5%.

Ці вибори мають стати випробуванням і для опозиції, яка з великим труднощами намагається бути помітною після провального результату (понад18%) на парламентських виборах у березні 2018 року, вважають деякі оглядачі.

«Для опозиції це серйозний тест, щоб зрозуміти, чи минулого року Демократична партія сягнула мінімального історичного результату, чи допоможе новий лідер Нікола Дзінгаретті почати її відродження. Це не вирішальний тест для нього, але важливий момент. Також можна буде зрозуміти, чи можливе ще в Італії повернення до старої двопартійної політичної системи (право- і лівоцентристи), або підтвердиться чинна трипартійна система – праві (правоцентристи), лівоцентристи і аномалія п’ятизіркових, які конфліктують із союзниками в уряді», – коментує для Радіо Свобода Паоло Барб’єрі, парламентський оглядач інформагентства Askanews.

Інші однак переконані, що опозиційні сили пішли в небуття і на нинішньому етапі ще доволі слабкі, щоб бути альтернативою правлячому націонал-популізму. «Опозиція вчинила самогубство і практично зникла з політичної сцени. Власне, інноваційна особливість чинного уряду в тому, що він становить собою і більшість, і опозицію. Тому, якщо не будуть дуже сваритися, жовто-зелені мають шанс протриматися і до 5 років каденції. Єдиною альтернативою для італійців залишається уряд виключно на чолі «Ліги» в коаліції з кількома правими партіями, але це можливо, якщо лігісти наберуть 40 відсотків у травні. Щоправда, не факт, що на національних парламентських виборах вони зможуть повторити результат євровиборів», – вважає Лучано Тіріннанці.

Повертаючись власне до європейської тематики, багато експертів сходяться на тому (і це підтверджують опитування в країнах ЄС), що ні італійські, ні загалом європейські різношерсті між собою партії совраністів не зможуть кардинально змінити порядок у європарламенті та структурах Євросоюзу. Більшу підтримку серед громадян ЄС мають таки проєвропейські сили (Європейська народна партія, соціалісти, ліберали), зауважує політолог Фабіо Серріккйо, тому перспектива якогось вирішального впливу італійських націонал-популістів на майбутній розклад у ЄС виглядає малоймовірною. До того ж, нагадує він, Італія обиратиме лише 10% із усіх депутатів парламенту в Страсбурзі, що складається із 751 члена.

Парламентський оглядач Паоло Барб’єрі також вважає мало реалістичними наміри лігістів «стати першою групою у європарламенті та змінити правила у Європі». За його словами, Маттео Сальвіні у компанії з Марін Ле Пен (лідерка французької партії «Національний фронт») і нестабільного альянсу з крайньо правими групами країн Вишеграду навряд чи може сподіватися на якісь суттєві зміни.

«У Європарламенті матимуть вплив великі традиційні групи. Аномальна італійська ситуація навряд чи зможе кардинально вплинути на зміну правил чи рівноваги в ЄС. Звісно, «Ліга» візьме свою частину голосів, і буде помітнішою у Європарламенті , але там вже грають роль інші фактори, коаліції, які будуть створені. Навіть сам Сальвіні тепер визнає, що його мета максимум – очікувати м’якшої позиції Європейської народної партії щодо ультра правих сил», – говорить Паоло Барб’єрі.

Якщо справи дійсно підуть за озвученим сценарієм, чи зможе Італія – одна з перших країн-засновниць Євросоюзу – гідно тримати європейський стяг і співати «Оду до радості»? Значна частина саме її політиків-популістів працюватиме у Страсбурзі над руйнуванням спільного дому, фундамент якого заклали 62 роки тому Римськими трактатами.