Надаючи російське громадянство мешканцям окупованого Донбасу, Росія тестує Зеленського, зміцнює свої позиції в ОРДЛО і готує правові підстави для воєнного сценарію, стверджує дописувач «Дзеркала тижня» Сергій Немирич. Він вважає, що ініціатива Кремля з великою ймовірністю буде популярною серед українців, які проживають в ОРДЛО, оскільки Росія теоретично й практично може забезпечити вищий рівень захисту прав і свобод для своїх громадян на цих територіях (окупованих частинах Донбасу – ред.), ніж Україна. Для чого це зроблено і чому саме тепер? Насамперед настав слушний час для тестування новообраного президента України, і тому поряд з економічними заходами Кремль здійснює політичні кроки, змушуючи Зеленського шукати відповідь у найнезручніший для нього період, вважає автор. Водночас, видавши цей указ, Кремль досягає низки інших цілей. Насамперед пропагандистських. Таким чином Росія демонструє свою начебто зацікавленість у майбутньому населення регіону. Виявляється, що на Донбас можна надсилати не лише танки, а й паспорти. І ще невідомо, що небезпечніше для українських інтересів. У принципі, нічого нового, саме так діяли росіяни в сепаратистських регіонах Грузії і Молдови. При цьому вирішується не лише завдання зміцнення позицій, а й питання залучення нових робочих рук для російської економіки, яка не менше за українську потерпає від дефіциту трудових ресурсів. Відповіддю Києва в цих умовах мають стати не лише вже традиційні заяви про зміцнення оборонного потенціалу і апелювання до міжнародної спільноти, а й зростання уваги до гуманітарних потреб громадян України на окупованих територіях. Заголовок статті – «Три в одному».
Видача паспортів Росії жителям окупованих частин Донецької і Луганської областей означає серйозну зміну Кремля в підході до конфлікту на Донбасі, наголошує в «Лівому березі» Віталій Портников. Тепер для Кремля це навіть вже і не конфлікт. До окупованих районів Донецької і Луганської областей вирішили ставитися як до всіх інших територій колишніх радянських республік, контрольованих Росією – Придністров'я, Абхазії і Південної Осетії. Цілком можливо, що таке ставлення було заплановано відразу ж після окупації, але відкладено на майбутнє якраз після підписання Мінських угод. Для Києва ці угоди були своєрідною «димовою завісою», що дозволяла з року в рік продовжувати західні санкції проти Москви, яка не збиралася ці угоди виконувати. Але і для Москви Мінські угоди були «димовою завісою», що дозволяла готуватися до фактичної анексії окупованої території. І в Придністров'ї, і в грузинських автономіях події розвивалися за схожою схемою. Спочатку роздавались російські паспорти, а потім Москва заявляла, що захищає на цій території громадян Росії. З рішенням про видачу паспортів анексія Донбасу стала доконаним фактом.
Якщо раніше хтось ще міг наївно розраховувати, що Москва піде на розміщення миротворчої місії на території Донецької та Луганської областей або буде домагатися включення їх до складу України як території автономій, то тепер стає очевидним, що Росія вибере тільки один з можливих варіантів дестабілізації України за допомогою окупованого Донбасу – придністровський або абхазький. Придністровський – це контроль над територією без визнання її незалежності, але при повному політичному та ідеологічному впливі Росії над регіоном. Абхазький варіант більш жорсткий, але менш ймовірний. Росія, врешті-решт, визнає незалежність «народних республік» та інтегрує їх армію в свої збройні сили за допомогою якої-небудь угоди – так, як це зроблено зараз із Південною Осетією. Лінія розмежування зникне і перетвориться в фактично новий кордон України та Росії. Ніякого розвитку в «сепаратистських угрупованнях» не буде, населення буде їхати куди зможе. Але не буде і ніякого симбіозу з Україною: людям, які опинилися в заручниках в окупантів, доведеться робити вибір – переїжджати на вільну територію України або в Росію або ж перетворюватися, вже не в жарт, у «народ Донбасу». Який варіант Володимир Путін вибере для боротьби з Україною – гниття або війну – поки невідомо. Найжахливіше – це те, що Путін вибере долю українців без них самих. Захоче – і українці будуть вважати, що світ і відновлення територіальної цілісності вже близько, і думати, як зрозуміти і почути Донбас, як об'єднати в єдине ціле тих, хто хоче бути українцями з тими, хто хоче залишатися радянськими людьми. Захоче – і українці будуть вимушено противитись, воювати і ставати Україною. Як показали події останніх років, українці все ще не вибирають свою долю і долю своєї держави. За них це, як і раніше, робить Кремль. На цьому дописувач «Лівого берега» наголошує в статті «Вибір долі».
Закон про правила використання української мови як державної – це закон про національну безпеку та оборону. Не більше і не менше. Просто трохи відтермінованої дії, переконана Катерина Венжик, з думкою якої знайомить читачів «Українська правда». Авторка вважає, що Росія – агресивна країна, яка цілком серйозно хоче відновити імперію. Проте навіть при всій своїй несусвітності, Кремль не завойовує території просто так. Тому вони або йдуть шляхом економічної інтервенції (Білорусь, Україна до 2014), або «захищають російських людей» (Південна Осетія, Донбас, Крим). Адже, на їхню думку, російські люди (як нещодавно вкотре озвучив Сурков) – це «говорящие и думающие по-русски люди».Тому мовний закон через сферу публічного мовлення (а не тільки офіційного), стимулюватиме заміщення російської мови – українською. Не для сучасного покоління, може, і не для попереднього, але точно для наступного. Не заради того, щоб штрафувати власників неперекладених сайтів, а заради того, щоб тут, років через 10, було якнайменше тих, кого кинеться захищати Росія. Так, це гра в довгу. Так, ефект від всього цього буде у кращому разі через 10 років. Так, мовний захист – умовний. Але іншого виходу нема, переконана Катерина Венжик.
