Чи справді Зеленський найкраща надія Кремля в Україні?

Пітер Дікінсон

(Рубрика «Точка зору»)

​Під час першого туру президентських виборів в Україні головний проросійський кандидат отримав 11 відсотків голосів. Порівняйте це з 2010 роком коли прокремлівський кандидат Віктор Янукович отримав 49 відсотків. Це драматичне зниження відображує масштаб шкоди, якого зазнали російські інтереси в Україні через триваючу війну Володимира Путіна. Російська агресія відчужила багатьох українських виборців і відібрала волю до приязні до Росії у ще більшої кількості, що призвело до краху впливу Кремля в країні, яка була в центрі імперської ідентичності Росії століттями. Чи може несподіваний виборчий злет Володимира Зеленського допомогти повернути назад цей російський відступ?

Будь-яка розмова про повернення Кремля виглядає химерною в нинішньому політичному кліматі. Більшість українців вважають Путіна прямо відповідальним за конфлікт, що триває, і який завдав травми українському суспільству, і жертвами якого стали понад 13 тисяч людей, а ще мільйони потерпають від нього. Не дивно, що це посилило підтримку з боку української громадськості євроатлантичної інтеграції і в той сам час призвело до стрімкого зниження ентузіазму для конкуруючої російської траєкторії. Окупація Криму та Донбасу підірвала здатність Росії впливати на демократичний вибір України оскільки усунула традиційну електоральну базу Росії від участі в українських виборах.

Донецьк, Луганськ та Крим переважною більшістю голосували за Януковича в 2010 році. У 2019 році вони не голосували. Демографічно все теж працює проти Москви. Більшість підтримки для проросійських кандидатів йде від пенсіонерів, які повільно, але невпинно заміняються новим поколінням, чиє ставлення до Росії радше формується під впливом війни, аніж ностальгією за спільним минулим.

На тлі того, як російський колос вже не нависає над Україною, в уяві українців горизонти країни значно розширились. Безвізовий режим з ЄС має серйозний вплив на те, як українці дивляться на свої взаємини з рештою Європи. Ця нова мобільність підживлює авіаційний бум, який фізично наближає Україну до своїх європейських сусідів. Значних розмірів трудова міграція останніх років також відображує зсув геополітичного гравітаційного центру України. Якщо попередні покоління фізично подавались на північ до Росії задля працевлаштування, потоки після 2014 року за напрямок вказують радше на Польщу та Чехію. Приблизно 14 мільярдів доларів грошових переказів, які трудові мігранти надіслали в Україну в 2018 році, дали великий поштовх економіці, але досвід життя в ЄС, який вони привозять додому, в перспективі матиме більший вплив на майбутнє країни.

В той сам час торговельний аспект російської гібридної війни змусив український бізнес полишити пострадянську зону комфорту і розширити міжнародні горизонти. Із 2014 року український експорт до ЄС сягнув рекордних показників і буде й надалі зростати. Індія стала найбільшим ринком для української аграрної продукції, а Китай та Єгипет не набагато відстають від неї.

Завдяки втраті російського ринку, колишня «житниця Кремля» тепер годує цілий світ. Подібні процеси нині відбуваються і в інших галузях економіки. В енергетичному секторі Україна вдалася до зусиль щодо енергетичної незалежності з тим, аби захистити себе від того, що було найпотужнішою невійськовою зброєю Росії. Інституційні реформи переформатували газову індустрію, а в той сам час заохочувальні заходи з боку уряду стимулювали прихід міжнародних інвесторів і це вилилось в бум відновлювальної енергетики. Також Україні вдалося підписати великі угоди з такими західними індустріальними титанами, як General Electric, Boeing та Airbus.

Не зможе Кремль розраховувати і на «м’яку силу», яку він раніше сприймав як даність в Україні. Війна з Росією змусила українське суспільство провести демаркацію раніше розмитих культурних всесвітів обох країн, розділивши раніше взаємопов’язані російський та український шоу-бізнеси і змушуючи виконавців роздумувати двічі перед здійсненням того чи іншого культурного проекту. Загальний наслідок заборон, мовних квот та загострення громадської думки зменшило російський слід у щоденному українському житті. Російські серіали та фільми вже не домінують в розкладах телепередач українських каналів, а так само російська попса не така явна на українських музичних радіостанціях. В інтернеті зусилля щодо блокування контрольованих Кремлем медіа-платформ заохотили українців шукати міжнародні альтернативи.

Беручи до уваги ці тренди, не дивно, що багато хто розглядає російський вплив в Україні як найнижчий від моменту державницьких спроб початку 20-го століття і часів козацької слави 17-го століття.

Слоном у кімнаті, звичайно, є Володимир Зеленський. Телевізійний комік, як виглядає, може перемогти на президентських виборах і його недоброзичливці стверджують, що це становитиме значну перемогу для Путіна. І насправді, президент Порошенко намагався подати другий тур як прямий вибір між ним та російським авторитарним лідером. Свідчення на підтримку такого підходу є значними, але переважно залежать від обставин. Зеленський має давні бізнесові зв’язки з Росією і його виборчий штаб складається з численних людей із проросійським минулим. Він захищає російську мову і йому самому важко говорити українською. Він, без сумніву, популярний серед проросійського електорату України і його кандидатура отримала позитивне висвітлення на кремлівському телебаченні. Можливо – і це найзгубніше – комедійна кар’єра Зеленського повна прикладів його жартів над українською національною ідентичністю. Помірковані критики вважають його загрозою процесам дерадянізації та українізації, які відбуваються з 2014 року, в той час як запеклі опоненти вважають Зеленського кремлівським троянським конем, який поверне країну в російську сферу впливу якщо матиме таку нагоду.

А розмита виборча платформа Зеленського підігріла таку стурбованість, але з того малого, що він сказав, випливає, що ті, хто сподіваються на союз із Росією, будуть розчаровані. Комік чітко та недвозначно говорив про відповідальність Росії за триваючу війну. Він підтримав європейський вибір України і висловив підтримку членству України в ЄС та НАТО. Що критично важливо, Зеленський також запевнив у реформаторському порядку денному, який йде від ідеалів Майдану 5 років тому, вибравши поважних та досвідчених реформаторів як радників. Якщо це найкраща надія Кремля в Україні, це показує, наскільки не таланить Росії з Україною.

Навіть ще більшим слоном у кімнаті є Ігор Коломойський, який підтримує Зеленського. Власне, всі українські політики мають клієнтські стосунки з одним чи кількома олігархами. Справді, це, ймовірно, є характерною ознакою молодої демократії країни. Тим не менше, близькість стосунків Зеленського з Коломойським є винятковою. Обидва є бізнес-партнерами вже багато років і Зеленський завдячує своєму статусу супер-зірки безмежному доступу до головного телеканалу олігарха. Ясно, що це дало привід багатьом підозрювати, що Зеленський є не чим іншим, як розумно створеним віртуальним кандидатом, який є фронтменом для свого покровителя-мільярдера.

Слід Коломойського проглядається під час усієї кампанії Зеленського, і, як очікується, він може значно виграти в разі перемоги свого протеже. Однак, в той час, як українці мають всі підстави турбуватись про посилення Коломойського, який буде стояти за троном президента Зеленського, цей наслідок не обов’язково буде прихильним до Росії. Зрештою, Коломойський має сильні антиросійські аспекти у минулому, коли зупиняв вторгнення Путіна навесні 2014 року. Як губернатор та де-факто ватажок в стратегічно важливій Дніпропетровській області, він надихав опір і врятував Україну від розподілу. В той час як інші українські олігархи вагались, Коломойський фінансував військовий спротив, роздаючи винагороди за голови російських «зелених чоловічків» і публічно висміяв Путіна, назвавши його «низького зросту шизофреніком». Якщо заяви Зеленського під час виборчої кампанії роблять його малоймовірним союзником Росії, то дії Коломойського у минулому позиціонують його як явного ворога.

Українські виборці надзвичайно ризикують якщо оберуть Зеленського 21 квітня. Величезні знаки запитання залишаються щодо його здатності до такої ролі – від браку знань та досвіду, до його темпераменту і здатності нормально реагувати на критику. Як глава держави, його позиція щодо націєтворчого процесу буде під пильним поглядом. Багато було розмов про виникнення за останні п’ять років України як політичної нації, яка посунулася за межі вузьких мовних та етнічних розподілів минулого. Президенство Зеленського стане тестом щодо цієї ширше охоплюючої національної ідентичності.

Росія вітала б потенційний хаос за президенства Зеленського – так само, як раділа б політичному відходу кремлівського ворога Порошенка. Однак, Москва вчинила б мудро, якби не відкупорювала шампанського. Зеленський, можливо, культурно набагато ближчий Кремлю аніж нинішній український лідер, але його офіційна позиція з більшості ключових питань мало відрізняється від тієї, що її має його головний суперник на президентських перегонах. Якщо ми не припускаємо, що вся виборча кампанія Зеленського є продуманим фасадом, він переважно триматиме траєкторію руху України подалі від російської орбіти.

Зрештою, важко уявити, скільки президентських кандидатів розвернули б тенденцію до тривалого занепаду російського впливу в Україні. Війна Путіна сприяла занепаду міфу про слов’янське братерство і спонукала українців дистанціюватися від свого найближчого сусіда настільки, що це важко було собі уявити до 2014 року. Росію нині визнають як державу-агресора і вона позбулася економічних, соціальних та культурних важелів для відновлення свого колишнього статусу. Всі війни рано чи пізно закінчуються і природньо було б припустити, що російсько-українські відносини побачать відлигу у майбутньому. Однак, дні коли прокремлівські політики могли мати надію на перемогу на виборах в Україні, як виглядає, відійшли в історію. Росія залишатиметься деструктивним фактором для України ще багато років, але вона більше не в стані домінувати над Україною.

Пітер Дікінсон – експерт Атлантичної ради США і видавцем журналів Вusiness Ukraine та Lviv Today

Оригінал публікації – на сайті Атлантичної ради

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода