Загинув за «Газпром». Влада Росії не хоче розслідувати загибель бійців «ПВК Вагнера»

Єлизавета Маєтна

Дмитро Маркелов усе життя був військовим у Росії. Після армії він залишився служити за контрактом, 10 років був у відрядженнях у Чечні й Інгушетії, потім став найманцем у «ПВК Вагнера», воював в Україні – на Донбасі, потім у Сирії, загинув у сирійській провінції Хомс 29 січня 2017 року. Його вдова Ольга з Нижньокамська ось уже два роки б’ється за те, щоб чоловіка визнали військовослужбовцем, а їхній 9-річній дочці Ксенії призначили нормальну пенсію.

«Мій чоловік був ветераном бойових дій на Північному Кавказі, відслужив понад 10 років, з його зарплати йшли відрахування. Чому ж тепер його дочка не має права на гідну пенсію? – написала вдова загиблого Маркелова президентові Росії Путіну. – Чому влада закликає народжувати дітей, але як тільки батько гине, його діти залишаються у злиднях?»

Відповідь вона отримала від військового комісара Республіки Татарстан Сергія Погодіна (є в розпорядженні Російської служби Радіо Свобода). У ньому мовиться, що Дмитро Маркелов за власним бажанням звільнився з військової служби в серпні 2014 року і по день смерті «працював у народному господарстві». З офіційного листа випливає, що Маркелов «проживав у Краснодарі, працював за наймом у ВАТ «Газпром» і від цієї ж організації був направлений за контрактом на роботу в Сирійську Арабську Республіку, на території якої і помер».

Радіо Свобода надіслало офіційний запит у ВАТ «Газпром» і у краснодарський підрозділ компанії. «Д.С. Маркелов ніколи не працював у ТОВ «Газпром видобуток Краснодар», – йдеться у відповіді.

«Не заплатять – і до біса з ними»

Ольга Маркелова каже, що, прочитавши лист військового комісара Татарстану, не знала, сміятися їй чи плакати.

– Це що ж виходить, що «Газпром» вербує найманців на війну? Спочатку на Донбас, а потім до Сирії? Мій чоловік ніколи не приховував, що працював у «ПВК Вагнера». А до цього він після служби в армії залишився служити за контрактом: десять років був у внутрішніх військах, лазив по горах, ганявся за бойовиками – чи то в Чечні, чи в Інгушетії, відрядження за відрядженням. Життя без армії він собі не уявляв, «цивілка» взагалі не для нього.

Він і в роті супроводу був, і в розвідроті, і Пальміру розміновував. Приїхав у відпустку, показував мені відео, як вони в Пальміру заходять: сам попереду, ззаду колона техніки. А по телевізору говорили, що російські військові навчили місцевих, а ті вже потім самі розмінували. Насправді «місцевими» були ПВКівці, – згадує Ольга. – Ні в якому «Газпромі» Маркелов не працював, звичайно, «мирного» фаху у нього не було. А в Краснодарі він жив – за 30 кілометрів від Краснодара є база «Молькіно», де тренуються «вагнерівці». Я там була одного разу, в 2015 році, Діма просив, щоб я до нього у відпустку приїхала.

У Чечні їм зарплату давали готівкою, іноді затримували, а «ветеранські», хоч і 2700 рублів, зате завжди були вчасно, – розповідає Ольга. – Як війна на Донбасі почалася, він вирішив звільнитися і туди поїхати. Говорив, що «там людей убивають, діти гинуть», але нам цього не зрозуміти, тому що у нас усе добре. Коли я його запитала про гроші, він відповів, що гроші йому «до одного місця», не заплатять – і до біса з ними», він усе одно туди поїде. 31 серпня 2014 року через «ПВК Вагнера» він поїхав в Україну.

Крим, Горлівка, Іловайський котел, «ЛНР» – про пересування чоловіка-«ихтамнета» вона дізнавалася вже постфактум. Або з рідкісних фотографій товаришів по службі в «Однокласниках», на яких він потрапляв у кадр. Утім, вони досить швидко видалялися. Або під ними з’являлися підписи: «Прощавай, брате, ми тебе будемо пам’ятати!» Маркелов завжди попереджав Ольгу, якщо довго не зможе телефонувати.

Із 2016-го Маркелов був у відрядженні в Сирії, в травні того року приїхав додому, щоб знятися з військового обліку.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Що росіяни з автоматами в руках роблять в країнах Африки? 

Особливості російського національного вербування

Найвідоміша приватна військова компанія – «ПВК Вагнера», але насправді їх багато, каже Андрій, який був найманцем і на Донбасі, і в Сирії.

– Звичайно, служба в збройних силах тільки вітається, але в принципі найманцем може стати практично будь-хто: не тільки «пригожинські» вербуванням займаються («ПВК Вагнера» брала участь у бойових діях на сході України на боці проросійських сепаратистів, потім – у війні в Сирії на боці тамтешнього президента Башара Асада. Вважається, що компанія пов’язана з бізнесменом Євгеном Пригожиним, який входить до кола президента Росії Володимира Путіна, сам Пригожин зв’язок із ПВК заперечує – ред.), на яких зазвичай виходять через знайомих військових, а й «патріоти» (тобто через тих, що воювали на Донбасі – ред.).

Охочих насправді багато: ну уявіть, мужик живе в селі, працює і отримує за це сім тисяч рублів на місяць, а тут пропонують 150-250 тисяч, так, це ризик, але кожен же думає, що саме йому пощастить, – розповідає колишній найманець Андрій. – При цьому гарантій у юридичному сенсі взагалі ніяких немає. Я показував свій контракт перед відрядженням до Сирії знайомому юристу, він сказав, що цей папірець можна сміливо викинути, він не має ніякої ваги. За великим рахунком, усе тримається на чесному слові: найманець заповнює анкету, де вказує, з ким зв’язатися в разі його загибелі і кому віддати гроші, пише паролі від соцмереж, отримує жетон із особистим номером, і ласкаво просимо на війну. Звичайно, можна зависнути на «фільтрі», але це все-таки рідкість: якщо у «безпечників» немає питань до бійця, то загони формуються зазвичай швидко. Крім саперів і мінометників цінуються і мирні спеціальності: електрики і ремонтники теж потрібні, щоб обслуговувати техніку.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Імперія Пригожина»: як компанії, пов’язані з «кухарем Путіна», здобувають держконтракти в Росії

​За даними «Бі-бі-сі», під час активних дій на Донбасі бійці ПВК отримували в місяць по 80 тисяч рублів (приблизно 1200 доларів США у перерахунку – ред.), 300 тисяч (4600 тисяч доларів) «у разі отримання позаштатним співробітником каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я при виконанні ним своїх обов’язків» і 2 мільйони рублів (30 тисяч 800 доларів у перерахунку – ред.) одному з родичів у разі загибелі бійця. Після початку військової кампанії в Сирії сума компенсацій, виплачуваних сім’ям загиблих, зросла до 5 мільйонів рублів (77 тисяч доларів). Андрій підтверджує ці цифри, але каже, що є нюанси.

– Головне, що повинно бути у найманця, – це міцні нерви. Тому що інакше можна психанути і повернутися додому раніше терміну, але без грошей. Ну тобто з такою сумою, яку командир вважатиме за потрібне тобі заплатити. А скаржитися все одно нікому, базікатимеш – можна і на термін нарватися, статтю за найманство ніхто не скасовував (ст. 359 Кримінального кодексу РФ за участь найманця в бойових конфліктах або військових діях передбачає до семи років позбавлення волі. – ред.), – пояснює він. – Від родичів теж береться підписка про нерозголошення.

Востаннє Маркелов телефонував Ользі 21 січня 2017 року, сказав, що три тижні не буде виходити на зв’язок. «Зв’язок був не дуже, стояв гуркіт, напевно, дзвонив із літака», – говорить Ольга. На останньому фото з Сирії він заріс, «напевно, поголитися ніде було», додає вона.

Судячи з довідки, виданої в російському консульстві в Сирії, Дмитро Маркелов загинув 29 січня 2017 року внаслідок геморагічного шоку від осколкових і кульових поранень.

Ольга каже, що після загибелі чоловіка на неї виходили його колишні товариші по службі і знайомі.

«Приїжджали бородаті дядьки»

У село до матері Дмитра Маркелова привезли в цинку.

Труна була красива, з віконечком напроти обличчя, але ні мати його, ні я так і не змогли в це віконце подивитися, на кришці труни лежала фотографія – у нього там була дуже дивна посмішка, за життя він так ніколи не посміхався, – розповідає вдова. – Ховали за свої гроші, без документів, 15 лютого, тоді вже більше ніж два тижні минуло після його загибелі. Ксюша залишилася тоді у бабусі. Потім уже, сказала вона, «на могилу до батька приїжджали бородаті дядьки, заходили додому до бабусі». Вони їй залишили гроші, дали підписати папірці про нерозголошення.

Ось уже майже два роки Ольга Маркелова веде листування з різними відомствами. Якщо чоловіка, який загинув у Сирії на війні, не хочуть визнати військовослужбовцем, то тоді, вважає вона, влада повинна провести розслідування і з’ясувати, хто його відправив у зону бойових дій і хто його вбив, у чиїх інтересах там перебувають бійці приватних військових компаній, чиї накази вони виконують, якщо це не накази Міноборони Росії і Кремля?

– У мене десятки відписок, у яких немає ніякої інформації. І ось нову надіслали, що він нібито був у Сирії від «Газпрому», при цьому розслідувати ніхто нічого не хоче.

Андрій із «ПВК Вагнера» говорить, що жодного разу не бачив контракту, в якому був би зазначений «Газпром». Утім, він не виключає, що такий контракт міг існувати. «Взяли бланк «Газпрому», замовили схожу печатку, все одно ж із цими папірцями ніхто нікуди не піде, побоюючись кримінального переслідування», – пояснює він.

– Ми вже другий рік вимагаємо, щоб влада навела порядок у сфері «приватних військових компаній», відіслали десятки звернень за фактами загибелі в Сирії росіян, що не були військовослужбовцями, а були бійцями «ПВК Вагнера», в листі президенту [Росії] ми додали список із повними даними на 206 загиблих, – каже голова комітету Загальноросійського офіцерського зібрання Євген Шабаєв. – Але жодна з цих смертей не була розслідувана, Слідчий комітет відмовився розслідувати через «нестачу відомостей», з московського управління ФСБ, яке давало відповідь за дорученням Адміністрації президента Росії, прийшла відповідь, що вони наші дані «взяли до відома».

Відмову держави від утримання осиротілих дітей загиблих в Сирії і не тільки військовослужбовців я розцінюю як постріл у спину, причому в нашій країні це повторюється десятиліттями, зауважує адвокат Олександр Островський.

– «Ми вас туди не посилали» – пригадуєте цей вираз, що став свого часу крилатим? Такими словами зустрічали солдатів, що повернулися з Афганістану, які запитували про пільги, – пояснює він. – Інша сторона медалі – так званий «військовий туризм», який практикували в період воєнних дій у Чечні. Коли штабні офіцери прилітали на один день в Ханкалу і отримували за це посвідчення учасника бойових дій із усіма супутніми пільгами і доплатами. При нашому ручному управлінні без жорсткої вказівки президента чесно розбиратися в кожному конкретному випадку нічого не зміниться. Тому що однією рукою держава заохочує найманців, не переслідуючи нікого в кримінальному порядку і охоче користуючись їхніми послугами, коли це потрібно, іншою – не несе ніякої відповідальності у випадку їхньої загибелі.

Ольга Маркелова розповідає: «Мені в різних інстанціях кажуть, неофіційно, звичайно, що якби всі вдови і матері вимагали, щоб їхніх загиблих визнали військовослужбовцями, то влада б це зробила. Але ніхто не вимагає, всі бояться».

Повна версія статті на сайті Російської служби Радіо Свобода.