Небагатьом людям в їхньому житті вдається пережити революцію – підйом, який змушує звичайних людей відчути, що їхня віра та їхнє життя можуть змінити долю їхнього народу на краще. Тож коли дослідниця інтелектуальної історії з Єльського університету Марсі Шор, сидячи у тиші кабінетів у Відні, усвідомила, що це саме той момент в історії, і відбувається він в Україні, країні, яка належить до кола її наукових інтересів, вона кинулася його досліджувати і як людина, для якої ідеали Революції гідності були близькими, і як дослідниця, яка розуміла, що саме зараз вона може відчути і пережити те, про що раніше могла лише прочитати в книжках. Так з’явилася книжка «Українська ніч. Інтимна історія революції», в якій Марсі Шор, за її власними словами, «перекладає» думки і почуття українців, які вийшли на Майдан, для західної аудиторії. Після кількох презентацій в різних країнах, у тому числі і в Україні, Марсі Шор представила свою нову книжку в Празі, в бібліотеці імені Вацлава Гавела.
Презентація у Празі книжки «Українська ніч. Інтимна історія революції» Марсі Шор була незвичайною з багатьох причин – адже тут вона ще молодою студенткою з Америки починала своє знайомство з філософською думкою Центральної Європи. Тут, як каже дослідниця, вона могла відчути, що слова «жити по-правді», які вживав колишній дисидент, драматург і врешті президент Вацлав Гавел, мали не якусь магічну силу, як задавалося студентам з-за океану, а реальне, практичне значення, «їх можна було помацати», пояснювала Марсі Шор відмінною чеською мовою. Колись вона в оригіналі читала твори чеського філософа Яна Паточки, який вважав, що люди, які пережили однаковий травматичний досвід, розуміють одне одного без слів, що в них є «солідарність вражених».
Перевірити теорію одного з найбільших чеських філософів 20-го століття у житті їй випала можливість, коли, перебуваючи у дослідницькому відрядженні у Відні, вона спостерігала за подіями зими 2013-2014 років в Україні. Як каже Марсі Шор, висвітлення цих подій в німецькомовних та польських медіа значно відрізнялося, здавалося що взагалі йдеться про різні події. Бо якщо для поляків, попри їхню складну історію з українцями, було зрозуміло відразу, про що йдеться в Києві, то для австрійців ідея помирати за свободу в Європі в 21-му столітті видавалася незбагненною і вони легко піддавалися на кліше російської антиукраїнської пропаганди.
Намагаючись пояснити, що відбувається в Україні, Марсі Шор відклала вбік свої дослідження і написала перше есе, яке вмістила німецькомовна газета.
Роботу над тим, що потім стало книжкою, вона почала з портрету перекладача з німецької з Івано-Франківська Юрка Прохаська. Як згадує Марсі Шор, український інтелектуал говорив дуже гарно, але перекласти це англійською було важко. Далі намагання опублікувати англомовну версію есе англійською мовою наштовхнулося на перешкоди – англомовні видання не витримували тієї кількості подробиць, які Марсі Шор хотіла вмістити у свою оповідь, адже саме ці подробиці робили, на її погляд, цей досвід автентичним, в тих деталях розповідей різних людей, які вийшли на Майдан, і були ті неспростовні доводи, які могли пояснити і наблизити українців та Україну до західної аудиторії. Так народилася ця «непланована книжка», розповідала Марсі Шор.
Її чеський співрозмовник політолог Павел Барша звернув увагу на те, що намагаючись представити український досвід, Марсі Шор не оминала складних моментів українського Майдану. Наприклад, у той час, як російська пропаганда представляла Україну як розділену країну, за етнічним і географічним принципом, Марсі Шор не намагалася довести зворотнє, ніби цього розділення немає, але вона показувала його зовсім в іншій площині. Людей по різні сторони реальних та уявних барикад розділяли ідеологія, цінності, погляди на минуле і майбутнє.
Для історика культури, історика розвитку думок, важливі були свідчення інтелектуалів, які у великій кількості брали участь в українській революції. «Наприклад студент із Луганська Женя Монастирський, для того, щоб не збожеволіти у полоні, він читав вірші, він читав «Пілігрими» Йосифа Бродського», – розповіла Марсі Шор.
Відповідаючи на запитання з залу про те, чи тепер вона бачить розділення української та російської культур, про те, чи мають українці відмовитися від того, що вони вважали «спільною культурною та літературною спадщиною», Достоєвського, Гоголя, Чехова, вона навела ще один приклад – свідчення російськомовного письменника з Донбасу Володимира Рафеєнка.
Той розповів, що його особисто до розуміння подій на Майдані довела саме російська класика, пафос боротьби за справедливість, за свободу, але з початком війни на Донбасі російська мова стала мовою ворога, і йому російськомовному письменнику стала нестерпною згадка про все, пов’язане з Росією.
Повертаючись до питання про те, чи зрозумілий український досвід поза Україною, Марсі Шор сказала, що навіть у «солідарності вражених» була значна різниця – якщо поляки відчували, що українці продовжують їхню справу, що вони підняли їхній прапор боротьби за свободу, то в інших країнах це відчуття було незрозумілим.
Те, що чехи не змогли асоціювати події в Україні з подіями власної історії, окупації країни нацистами у 1938 році, чи радянськими військами у 1968 році, Павел Барша пояснив тим, що чехи не мали такого досвіду з Росією, який мали поляки, тому їм прагнення українців були незрозумілими. З іншого боку, ті чехи, які побували в Україні в той час, і які зрозуміли, про що йдеться, а такі були і під час презентації, залишаються вірними друзями і помічниками українців до нинішнього моменту.
Співрозмовники на презентації наголошували, що Книжка Марсі Шор з моменту свого виходу стала значною подією для світу, який донедавна не розрізняв Україну і Росію, дивився на українців, як на тих самих росіян, і не усвідомлював історичних і культурних різниць між двома народами.