(Рубрика «Точка зору»)
Скаржачись на те, що кількість українців з року в рік меншає, ми весь час забуваємо про свій золотий потенціал – діаспору.
Скільки українців поза Україною?
Днями міністр закордонних справ України Павло Клімкін висловився на підтримку ідеї запровадження подвійного громадянства для закордонних українців: «Я взагалі за подвійне громадянство для таких українців і послідовно за це виступаю. Я вважаю, що ми маємо просто прописати критерії. Звичайно, ми маємо до цього йти. Ми втрачаємо тисячі і тисячі українців, які могли б працювати тут, і не тільки в державних органах чи якійсь бюрократії, чи бізнесі, але й також створювати сучасну українську культуру».
Згідно зі звітом ООН за 2017 рік, який цитує Радіо Свобода, у світі було 5,9 мільйона мігрантів з України. Вона була в «десятці» країн за цим показником. При цьому Організація Об’єднаних Націй включає до числа емігрантів усіх людей, які народилися у певній країні, але не живуть у ній. За оцінками ООН, наприклад, у Росії після розпаду СРСР залишилося три мільйони українців.
На думку автора цих рядків, насправді йдеться про значно більшу цифру. Адже до українців, що народилися в Україні, але тепер не живуть у ній, треба додати ще мільйони українців, що народилися не в Україні. А це понад мільйон у Канаді, майже мільйон у Сполучених Штатах, півмільйона в Бразилії, по триста тисяч – в Аргентині й Казахстані. Не кажучи вже кілька мільйонів українців в Росії, частина з яких боїться вказувати свою національність під час перепису, а ще частина асимільована й задурманена міфологемою про «один народ». Наважуся припустити, що всього поза кордонами України живе 12-15 мільйонів українців – як «заробітчан», що виїхали після здобуття незалежності, так і українців, що народилися поза Україною, але зберегли українську ідентичність.
Не тільки кількість, а і якість
Та головне в цій справі не кількість, а той факт, що нові громадяни України можуть допомогти своїй історичній батьківщині. Не йдеться про благодійність, мова про взаємовигідну співпрацю. По-перше, ці нові громадяни зможуть без зайвих клопотів провадити підприємницьку діяльність в Україні, іншими словами – інвестувати свій капітал у нашу економіку. По-друге, здобутий за кордоном досвід і зв’язки вони зможуть використати в Україні, модернізуючи нашу країну й поглиблюючи її зв’язки зі світом у всіх сферах. По-третє, вони нарешті змогли б без проблем бути обраними до парламенту й призначеними на високі посади у виконавчій владі, щоб взяти діяльну участь у реформуванні України.
Ясна річ, говорити всерйоз про запровадження інституту подвійного громадянства можна буде тільки після виборів – президентських і парламентських. Це питання вже давно на часі, а приклад розвинених західних країн показує, що біпартизм (подвійне громадянство) – це нормально. До речі, на законодавчому рівні можна обмежити список країн, з якими можливе подвійне громадянство: наприклад, у Латвії це можуть бути держави-союзники (члени Євросоюзу та НАТО, Бразилія й Нова Зеландія), тоді як для громадян Російської Федерація ця норма не працює.
Тому вважаю позицію міністра закордонних справ слушною й патріотичною. Сподіваюся, від підтримки на словах дійде до діла – принаймні до подачі відповідного законопроекту у Верховну Раду України.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
