#ДіяСловом: історія трьох запорожців, які щодня говорять українською

Запоріжжя традиційно вважається російськомовним містом. Аби підтримати городян, що розмовляють українською або бажають почати говорити нею, в місті стартував мовний марафон «Дій Словом». Його ініціатори – волонтери-викладачі і слухачі безкоштовних курсів української мови у Запоріжжі. Долучитися до акції можуть усі охочі – достатньо зробити допис у соцмережах з хештегом #ДіяСловом, де розповісти про власний досвід переходу на українську, або ж записати і викласти в соцмережу відео з відповідним тегом, у якому учасник акції читає вірші українською. Радіо Свобода розпитало трьох учасників марафону про їхній досвід переходу на постійне використання української мови в повсякденному житті і про те, на які труднощі вони натрапили.

Ігор Зубко, громадський діяч, юрист

Батько – з міста, а мати – з сільської місцевості. І тому в мене батько і дідусі-бабусі по батьковій лінії спілкувалися виключно російською; вони навіть погано знають українську. А по маминій лінії бабусі-дідусі всі україномовні; вони, навпаки, погано знають російську. Коли влітку потрапляв до одних бабусів-дідусів, а потім до інших, я повністю переключався: я розмовляв або українською, або російською, тобто я з дитинства опанував дві мови одразу.

Мабуть, і ще в шкільному віці мені подобалась українська мова, я відчував себе українцем, тобто належність… Я дивився ті ж самі фільми по гардемаринів, про Велику Вітчизняну війну, але чітко я себе визначав українцем, запорізьким козаком.

Пізніше, коли в університеті я навчався, у нас підручників на правовому факультеті, на юридичному тоді було російськомовних більше. Україномовні тільки почали з’являтися, але я все одно намагався шукати тоді статті – пам’ятаю, що я як студент намагався готуватися українською мовою, виступав на семінарах, на лекціях, якісь доповіді на конференціях робив саме українською мовою. Потім я, коли займався викладанням, на відміну від багатьох викладачів, які, на жаль не перейшли на державну мову, поводив заняття зі студентами виключно українською.

Можливо, десь у шкільні, студентські роки я визначився. Я просто відчував, що я українець. Із повагою ставлюсь до інших мов. Вважаю, що кожен громадянин України повинен пишатися, що він українець, і поважати інші мови, інші народи. Я зараз достатньо непогано володію російською мовою і хочу на високому рівні володіти англійською.

Я абсолютну більшість часу розмовляю українською мовою, але з деякими знайомими переходжу на російську, щоб, скажімо, підтримувати рівень розмовної російської мови, хоча б для того, щоб допитувати полонених (сміється). Запорізькі козаки традиційно знали багато мов, тому це наша традиція – вивчати інші мови, окрім української. Козаки володіли турецькою, російською, польською й іншими для того, щоб вільно володіти, видавати себе за представників інших народів і гарно робити розвідку. Тому для нас це традиційно – окрім вивчення рідної мови, ми повинні знати багато інших.

Любов, випускниця безкоштовних курсів української мови, учасниця Клубу розмовної української мови

Я закінчила школу у Запоріжжі і вивчала (українську – ред.), але потім після школи я поїхала до Росії. Я вчилась у Таганрозі – тільки співала українською мовою, не читала книжок, тобто не користувалась. Тільки одну книжку, яку я прочитала, – це був Володимир Малик (український письменник, автор історичних і пригодницьких творів – ред.) І це мене так вразило. Була пригодницька така (книжка – ред.). А потім не користувалась – я розумію, але не користуюсь, бо з російськомовної сім’ї, мене привезли дитиною з Сибіру і я тут навчалась у школі.

А після Майдану це настільки стало потрібне, коли треба було визначитися, хто я, з ким я. Продовжувати не помічати, що ми живемо в Україні, далі було неможливо. І я дізналась про курси (безкоштовні курси української мови у Запоріжжі – ред.). Це був другий рік (другий рік існування курсів у місті – ред). У 15-му році прийшла і в 16-му закінчила. Тобто я знаю мову, але, як кажуть, «сидром собаки» – розумієш, але словникового запасу не вистачало.

А потім я з незнайомим людьми розмовляю українською. А зі знайомими я продовжую розмовляти російською – щоб їх не шокувати. Але багато стала читати, стільки відкрила для себе українських сучасних авторів. Неймовірний світ відкривається, коли читаєш ці книжки. Потім українське кіно: минулого року я подивилась 8 українських фільмів. Ну, дуже мені подобається – це як інший світ. Відкривається з іншого боку спорідненість України і Європи.

Наталія Ігнатьєва, голова громадської організації «Форму-Арт», волонтер безкоштовних курсів української мови

У дитинстві розмовляла українською – того зразка, яка вона в побуті, звичайно, з суржиком. До 5-го класу я навчалась в україномовній школі, потім із батьками переїхали до міста – це була російськомовна школа. Але мій орієнтир на українську мову, українську культуру спрямував мене до того, що я в цій школі, яку відвідувала, в якій вчилася, відвідувала ліцейський клас гуманітарний. І в ньому якраз годин української мови і літератури було значно більше, ніж в інших класах. І це мене якось теж підтримувало.

Я закінчила філфак – і це вже якось зобов’язує. Оскільки я обирала філологію за покликанням, то для мене було принципово, що якщо я це вивчаю, то я маю якось це і поширювати, навіть якщо я не йду вчителем або викладачем. І після закінчення я тривалий час у себе на роботі, з друзями говорила українською, але остаточний поштовх, який був супер поштовх, – це Майдан.

До Майдану я іноді почувалася ніяково, привертаючи до себе увагу своєю українською мовою. Тобто місто російськомовне, і коли ти говориш українською в транспорті, лікарні, в магазині, на тебе одразу звертають увагу. Мені це було дискомфортно.

Після Майдану я якось ледь не в один момент зрозуміла, що це все дурниці, що не варто боятися цієї уваги. Навпаки, коли я говорю в публічних місцях українською, я заохочую інших відповідати мені українською і теж не боятися. І, зрештою, в цьому є і моя гідність, і в цьому є і мій внесок у те, чим ми зараз живемо. 5 років точиться війна, а я собі дозволю не підтримувати рідну мову – це просто нонсенс.

НА ТЕМУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:

Мова на часі: парадокси поточного моменту

Для Кремля російська мова як автомат Калашникова

Мовне питання у контексті війни України з Росією: Путін не втрачає надії

Українська мова завойовує серця і розум відомих спортсменів

Українська мова почала домінувати на телебаченні – дослідження «Простору свободи»