Популізм – ідеологія, інструмент чи звичайна брехня? Чи є популізмом обіцянки громадянам виконати їхні бажання? Чи є популізм синонімом політичної боротьби? Наскільки політики можуть існувати без популістських заяв і чи може змінитися політик-популіст після приходу до влади? І в чому особливості популізму в Україні?
У 2017 році Кембриджський словник визнав «популізм» словом року – через вибори в Сполучених Штатах, на яких переміг Дональд Трамп, та референдум про вихід Великої Британії з Євросоюзу, це слово звучало буквально усюди. І кандидата від Республіканської партії, і англійських прихильників ідеї піти з економічно-політичного союзу називали популістами – за те, що вони обіцяли виборцям прості рішення складних проблем. Зокрема американській лідер закликав побудувати стіну, щоб не пропускати незаконних мігрантів з Мексики, а британські – не витрачати гроші платників податків на утримання євробюрократів.
Опоненти називали їх популістами – в тому числі за те, що Трамп та британські євроскептики розділяли владу та народ, протиставляли бажання чиновників та пересічних громадян. Згідно із кембриджським словником, популізмом називають політичні ідеї та дії, які спрямовані на отримання підтримки від звичайних людей, яким дають те, що вони потребують. Але чи не є це частиною демократії?
У 2007-2008 роках попередній президент США Барак Обама просував ідею, яку підтримували доволі багато пересічних громадян – закрити американську тюрму на військовій базі Гуантанамо на Кубі для підозрюваних у тероризмі. Ідея, якою Обама опонував консервативному істеблішменту США, була важливою складовою його передвиборчої кампанії і одною з обіцянок, яку він так і не виконав.
Популізм – це насамперед стверджувати, що проблеми або вирішуватимуться самі собою або за допомогою одного простого рішення, замість того, щоб зображувати поступовий алгоритм дій, каже аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.
«Якщо політик-популіст приходить до влади або отримує частину влади, то на певному етапі проблеми держави або суспільства він пов’язує із зовнішнім впливом або тим, що наробили попередники. Або він дещо змінюється і починає проводити іншу політику – тоді його чистим популістом назвати вже не можна», – говорить Тишкевич. Треба пам’ятати, що якщо «популіст» належить до ідеологічної партії, то в них зазвичай є алгоритми вирішення тих чи інших проблем.
Кілька минулих років популістами, зокрема правими популістами, в Євросоюзі називали тих, хто намагався змінити політичну картину, яка склалася в останні роки зусиллями наддержавних органів влади та соціально-демократичними партіями. В першу чергу такими, звісно, вважають угорського політика Віктора Орбана та його партію «Фідес», польського президента Анджея Дуду і його партію «Право і справедливість», «Рух п’яти зірок» в Італії, а також партію «Альтернатива для Німеччини». Останній вдалося провести своїх представників в усі регіональні парламенти Німеччини та отримати третє місце на федеральних виборах.
Критики вважають, що ці партії та діячі пропонують занадто прості відповіді на дуже складні виклики, перш за все на проблему нелегальної міграції в Євросоюз. Втім, ці партії після приходу до влади почали проводити політику, яка призвела до економічного зростання, а слово «популісти» часто могло використовуватися для критики політичних опонентів, каже Тишкевич.
Популіст говорить, а політик робить. Це ключова відмінність – у політика є результат, а у популіста – виннийІгар Тишкевич
«Популіст говорить, а політик робить. Це ключова відмінність – у політика є результат, а у популіста – винний. Оцінка має бути після приходу до влади – чи були дії», – говорить експерт. Нові партії з’явилися на тлі політичної кризи в Європейському союзі – вони сильно відрізнялися ідеологічними засадами і стилем роботи, отже представники старих політичних рухів критикували їх, в тому числі за популізм.
В Україні про популізм говорять останнім часом все активніше – так, за словами президента Петра Порошенка, в Україні сьогодні є ризик появи такого самого популізму, як у Венесуелі. В цій латиноамериканській країні давно тривають масові вуличні протести, зберігається дефіцит багатьох товарів першої необхідності. Це призвело до політичної кризи, в результаті якої президент Венесуели Ніколас Мадуро може остаточно втратити владу. Нещодавно президент США Дональд Трамп обвинуватив в негараздах країни соціалістичну економіку, але Петро Порошенко говорив саме про популізм, як про засіб утримання цін на деякі продукти нижче ринкових.
Оскільки в Україні немає настільки великих запасів нафти, як у Венесуелі, нам, скоріш за все, не загрожує авторитарний чи напівавторитарний режим як в них, каже старший економіст центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна» Володимир Дубровський.
В нас є частина електорату, яка готова повестися на умовного Мадуро, і є політики, які приміряють на себе цю роль. Але таких виборців в нас не більше від 30%Володимир Дубровський
«Звісно в нас є частина електорату, яка готова повестися на умовного Мадуро, і є політики, які приміряють на себе цю роль. Але таких виборців в нас не більше від 30% і більшість з них патерналісти, які можуть звісно проголосувати, але не готові проводити акції і щось власноруч робити», – говорить експерт.
У Дубровського є власне визначення популістів:«Будь-яка складна проблема має принаймні одне просте та невірне рішення. І популісти це ті люди, які його пропонують, кажучи, «навіщо ускладнювати, якщо все просто». Щодо особливостей українського популізму, їх формує, по-перше, архаїчна свідомість виборців, які персоніфікують будь-які проблеми в Україні, а по-друге, ставлення до багатства як до награбованого. «Люди думають, що якщо людина заробляє багато, то це за рахунок тих, хто заробляє мало. І ці дві особливості утворюють вибухонебезпечну суміш, яку раніше експлуатували соціалісти», – зазначає економіст.
Давати обіцянки задля збільшення підтримки і не виконувати їх – до такої поведінки українських політиків звикли і журналісти, і активісти, і звичайні громадяни. В лютому 2019 року на сайті електронних петицій навіть зареєстрували звернення про запровадження кримінальної відповідальності за невиконання політичних обіцянок. Виконання політиками програм та обіцянок відслідковують різні проекти – рух «Чесно» нещодавно створив базу даних «Політхаб», а видання «Слово і діло» рахує, скільки який політик робив обіцянок і скільки виконав. Перевіряє слова кандидатів і Радіо Свобода: на сьогодні вже були публікації щодо заяв Зеленського, Тимошенко, Порошенка, а також Садового, Бойка, Ляшка, Вілкула та Мураєва.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
#ВибориБезБрехні: перевіряємо заяви Зеленського, Тимошенко, Порошенка та інших
#ВибориБезБрехні: перевіряємо Садового, Бойка, Ляшка, Вілкула та Мураєва
