Позивний парамедика-«госпітальєра» Андрія Тарана – «Падре»: у довоєнному житті він був пастором однієї з християнських церков. Після трьох років перебування на передовій Таран упевнений: як би у перші дні військової агресії Росії проти України українські медики та самі воїни вміли надавати першу допомогу пораненим, то українська сторона могла би уникнути тієї кількості втрат, які вона мала у 2014–2015 роках. За набуті знання та досвід довелося платити важкою ціною, зазначив у розмові з Радіо Свобода Андрій «Падре» Таран.
– Я зрозумів, що треба готуватись до війни, коли перші «ввічливі зелені чоловічки» почали блокувати наші військові бази у Криму. Після захоплення кримського парламенту я збагнув: Україні не уникнути збройної боротьби з Росією, і що Росія, фактично, на сучасному етапі у черговий раз намагається знищити українську державність і перетворити народ України на «малоросів».
Я зрозумів, що треба готуватись до війни, коли перші «ввічливі зелені чоловічки» почали блокувати наші військові бази у Криму
А далі були події на Донбасі, і мені вдалось уникнути імовірного арешту у Слов’янську, який був захоплений бойовиками (їх очолював російський полковник Ігор Гіркін (Стрєлков), який хвалився і успішним захопленням будівля Верховної Ради АРК – ред.).
– Ви жили тоді у цьому місті?
– Ні, я мешкав у Дніпрі, часто бував у Києві, а до Слов’янська приїхав у приватних справах і мав залишитись там десь на два тижні. Але на душі лежав ніби камінь, і чи то Всевишній, чи мій власний життєвий досвід підказували, що ліпше з міста поїхати. І я місцевим друзям сказав, що мушу їхати, пославшись на побутові справи, і пообіцяв повернутись через тиждень-два. І я поїхав до Києва – це сталось буквально за три дні до того, як Слов’янськ було захоплено. І я, коли проїжджав Харків, Полтавську область, бачив блок-пости, які люди зводили довкола своїх селищ і міст, і це вже, сказати б, «запахло війною» і то серйозно.
– Чому ви пішли добровольцем, не чекаючи на мобілізацію?
Відразу почав міркувати, в якому з добровольчих підрозділів міг би «закріпитись»
– Я пастор, до військкомату вирішив не йти, бо, за тодішніми реаліями, мобілізації не підлягав, мене взагалі могли визнати непридатним до військової служби. Відразу почав міркувати, в якому з добровольчих підрозділів міг би «закріпитись».
У травні 2014 року пішов у добровольчий полк «Азов», що виглядало доволі оригінально для священнослужителя: адже серед «азовців» чимало прихильників дохристиянських вірувань. Мене бійці «Азова» привабили драйвом і чіткою мотивацією необхідності захистити і звільнити Вітчизну.
– А як опинились у команді «Госпітальєрів»?
Священник душі рятує, а медик – тіла
– Після трагедії під Іловайськом я пішов з «Азову»: річ у тім, що під Іловайськом загинув мій товариш, у мене на душі було тяжко. І я пішов з полку. На той час я зрозумів, наскільки важлива наявність належної медичної допомоги у будь-якому підрозділі, і вирішив вивчитись на парамедика. Священник душі рятує, а медик – тіла, приблизно так я міркував собі.
Закінчив одні курси парамедика, потім другі, по тому працював, фактично нелегально, в одній з груп спецпризначенців. А потім виявив, що за духом і мотивацією мені найближчі бійці Добровольчого українського корпусу, і пішов туди. До речі, не зважаючи на мій бойовий досвід, мене командування спершу в «учебку» відправило, тепер я не жалкую про це, то був важливий для мене період. А вже після «учебки» потрапив до «Госпітальєрів», за що дуже вдячний Яні Зінкевич.
– Як довго були з цією командою?
– З трьох років, які я провів на війні, приблизно третину був у складі команди «Госпітальєрів».
– Ви пам’ятаєте свого першого пораненого?
– Так. На превеликий жаль, ми його до лікарні у Маріуполі не довезли. Якщо казати «по-військовому», ми бійця прийняли «трьохсотим» (пораненим – ред.), а медикам лікарні передали «двохсотим» (загиблим – ред.).
Мені здається, ми б уникли великих втрат, які мали у 2014 році, на початку російської агресії, якби у нас належним чином були підготовлені не лише медики, але і самі бійці, якби бійці знали ази польової медицини.
Мій особистий досвід може бути корисним дівчатам і хлопцям, хто з «чорно-білої» війни повертається у багатобарвне і не завжди логічне для них життя
Це тепер в «учебках» воїни мають тренування з тактичної медицини, їх навчають надавати першу домедичну допомогу у бойових умовах, навчають, яким чином допомогти пораненому побратиму.
– Тепер, знов у мирному житті, чим займаєтесь?
– Працюю, сказати б, «майстром на всі руки», але думаю навчатись на психолога. Війна змінює психологію людини, її ставлення до себе і до навколишнього життя. Мій особистий досвід може бути корисним дівчатам і хлопцям, хто з «чорно-білої» війни повертається у багатобарвне і не завжди логічне для них життя.
