«Український тиждень» пише, що напрямок головного удару Росії – українська внутрішня політика, адже на часі вибори. На цю шахівницю Путін і Ко намагаються виставити всі доступні їм фігури. Наприклад, Тимофія Нагорного – далеко не найвідомішого в Україні політика й бізнесмена. Але ФСБ, схоже, кадрами не перебирає, раз доручила йому розгортання проросійської політичної партії. СБУ цю комбінацію викрила й навела переконливі докази вербування Нагорного. Загалом, кадри – хронічна проблема кремлівських ляльководів, зазначає тижневик. І нагадує весь бестіарій проросійських політиків, аби переконати, що по-справжньому впливових і харизматичних лідерів у цьому середовищі бракувало, «осередки» часто існували суто на папері, фінансування безбожно розкрадалися. Своєрідним моментом істини стала «русская весна»: «сепаратистський заколот» мав успіх лише в Криму й на Донбасі, де без кураторів і гастролерів із Росії не обійшлося. Якщо сьогодні напередодні виборів провести «зачистку» сепаратистських елементів у регіональній політиці, знайти нарешті можливість перекрити канали фінансування, нейтралізувати інструменти інформаційного впливу, такі як NewsOne, «112 канал», «Страна.ua» тощо, то профілактика дасть свої плоди, стверджує видання. І не доведеться дивуватися результатам парламентських перегонів, збиватися з рахунку при спробі порахувати агентів Кремля у Верховій Раді скликання 2019-го.
Українська армія в її нинішньому стані не зможе протистояти ракетним ударам і атакам бойової авіації четвертого покоління, стверджує в «Дзеркалі тижня» директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. З одного боку, ЗСУ істотно змінили свій вигляд і помітно посилили потенціал, з іншого – вони не готові протистояти машині циклопічної Росії і вести успішну війну нового покоління. Але навіть якщо Кремль не наважиться збільшити масштаб розв'язаної війни, є безліч аргументів на користь того, щоб почати глобальні зміни в українській армії і будувати саме професійну армію. Дописувач наголошує, що ЗСУ залишаються переважно робітничо-селянською армією, куди, крім переконаних патріотів, ідуть переважно молоді люди з так званих депресивних регіонів, де є проблеми з роботою. Але й вони, розібравшись, часто тікають… З початку року понад 11 тисяч офіцерів і контрактників звільнилися з ЗСУ. Міністр оборони генерал Полторак у листі прем'єр-міністру зазначив, що причиною звільнення стали низькі зарплати. Тим часом, як переконує автор, відтік контрактників не дасть змоги наблизитися до професійної армії – такої, де понад 50% служать три роки й більше. Нині гроші витрачаються на навчання нових контрактників і призовників, а ті, що вже витрачені, витрачені даремно. Буває й таке, що офіцери масово звільняються – заради отримання вихідної допомоги, а отримавши 200-300 тисяч, знову призиваються. Зрештою, ЗСУ в нинішньому вигляді досягли піку можливостей – подальше зростання оборонного потенціалу можливе лише за кардинальних змін. Тому необхідно якнайшвидше вирулювати ситуацію. А для цього насамперед треба змінити ставлення держави до людини у погонах, від соціального забезпечення до продуманої кадрової політики. І як наслідок – до системи переозброєння. Якщо небезпечні напрямки прикриватимуть не тіла солдатів і офіцерів, а сучасні системи озброєнь, цілком реально трансформувати нинішні ЗСУ в 170-180-тисячну професійну армію. Причому значною мірою без різання по живому результатів програми розвитку ЗСУ, яка завершується. Професійне військо вирізнятися саме наявністю і здатністю використовувати високотехнологічну зброю стримування, застосовувати багатопрофільні підрозділи спецназу й інших асиметричних форм ведення війни – інформаційних, кібернетичних, розвідувальних, диверсійних тощо. І ресурси можна знайти. Скажімо, лише звільнення ЗСУ від невластивих їм функцій, за прогнозами, дозволить заощадити від 600 до 800 мільйонів доларів щорічно. Продаж майна, підприємств, земель та інших структур ЗСУ може забезпечити необхідний армії гіперстрибок у розвитку. Докладніше йдеться в статті «Професійні Збройні сили: міф чи реальність?».
Дописувач тижневика «Новое время» парламентарій Сергій Лещенко стверджує, що час в Україні зупинився і країна заблукала в політиках далекого минулого. І сьогодні висока ймовірність, що хтось із пари Тимошенко-Порошенко буде правити державою до 2024 року. Будучи конкурентами, вони однакові в одному – це політики минулого, які не хочуть поступатися дорогою молодому поколінню. Депутат вважає, що перемога Тимошенко або Порошенка кожна по-різному несе ризики для України. У разі обрання ЮВТ країна може увійти в спіраль популізму. Тимошенко не є політиком західного штибу за своєю природою. Вона сповідує доктрину особливого шляху України і вірить в масонські змови, що може привести до відмови від співпраці з МВФ, а далі – до дефолту України. Сценарій обрання Порошенка на другий термін містить ілюзію стабільності. Хоча призведе лише до поглиблення внутрішньої кризи в Україні, зазначає дописувач. Експлуатуючи під час виборів теми, які розколюють країну, Порошенко може спровокувати неприйняття його як президента частиною регіонів. І отримає те ж, що Янукович від іншої сторони України в 2010 році. Крім того, переобрання Порошенка поховає НАБУ і збереже нинішні темпи розграбування державних потоків, призведе до ще більшої експансії мережі магазинів «Рошен» в країні і збагачення лояльних до нього олігархів. Іншими словами, президентство Тимошенко несе в собі більше непередбачуваності, тоді як Порошенко передбачуваний в своєму бажанні зберегти нинішній корумпований статус-кво, вважає Сергій Лещенко.
Статки найбагатших українців ростуть у 12 разів швидше, ніж ВВП країни. Причому темп приросту їхніх станів за останній рік лише збільшився, стверджує тижневик «Новое время». Видання пише, що в Україні існують дві реальності. В одній з них ВВП зростає повільними темпами, а за черговий транш МВФ, здатний утримати національну економіку від колапсу, йдуть важкі переговори. В іншій реальності 100 найбагатших українців збільшили швидкість, з якою приростають їхні сумарні статки, – з торішніх + 33% до нинішніх 43%. Тепер сотня найбагатших українців, яку щорічно розраховує тижневик в партнерстві з інвесткомпанією Dragon Capital, сконцентрувала в своїх руках понад $ 37 мільярдів. Іншими словами, всього лише 100 українців здатні одним махом погасити половину всього держборгу країни. Про те, що допомогло мільйонерам збільшити їхні статки, і про сотню найбагатших українців тижневик розповідає в статті «Золоті часи».
У статті «Писарі вироків» «Український тиждень» розповідає, як окупаційні суди Криму допомагають фабрикувати політичні справи проти українців. Видання пише, що після окупації Автономної Республіки Крим і з початком війни на Донбасі російська пропаганда взялася за створення образу зовнішнього ворога. Українцям приписували різні воєнні злочини: підготовку терактів, шпигунство, переслідування російськомовного населення, вбивства мирних мешканців. Швидко в російських ЗМІ з’явилися повідомлення про затриманих «фашистів», які співпрацювали то з «Правим сектором», то із СБУ, то з різними добровольчими батальйонами, які воювали на Донбасі. У результаті до 2018-го за сфабрикованими справами в тюрмах опинилося близько 70 українських громадян. Більшість з них судять у Криму. Тижневик інформує, що станом на березень 2014-го в Криму працювало близько 400 суддів. Після 2014 року в складі суддів Криму відбулися відчутні зміни: не менше як 20% служителів Феміди на півострові «командировані» з території Росії. Тижневик наголошує, що окупаційні суди беруть участь у фабрикуванні обвинувачень. Із порушеннями не лише міжнародного, а й російського законодавства, дію якого Росія поширила на окупований півострів. Довести це реальними фактами проблематично, оскільки робота українських органів влади на території півострова нині неможлива.
